Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43528
Рецензій: 84814

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Зима в Карпатах

© Надія, 04-07-2014

Надворі замітала снігом зима, було морозно, сніг і ожеледиця надворі заставляли бути уважними водіїв і пішоходів.
     В реанімаційному відділенні малої лікарні було людно. Вже зранку померло двоє хворих від грипу, от на носилках занесли третього. Військовий медик Саша  прорвався в реанімаційне відділення через заслін бюрократів від медицини.

-- Солдат з передової, звати Петро – сказав Саша і поїхав назад виконувати свою нелегку роботу.
Петро марив Карпатами і не впізнавав нікого. Висока гарячка, що трималась вже дві доби, підкосила колись здоровий організм і він згасав на очах. Медики підключили хворого до ШВЛ і тепер чекали хіба на чудо.

-- Сніги, сніги, все краще ніж болото. Сипле сніг, і все навкруги – гори, хатки і дорога під ногами в білій пороші. Матінка-природа потурбувалась, щоб все живе на мить заснуло.
Не сплять і гуцули, готуються до свят, тягнуть хмиз для своїх осель.
Всякий віруючий,  і не дуже люд вважає своїм обов’язком піти до церкви хоч на Різдво.
        Прийшов нині Святий вечір, учив нас Іван Хреститель,
        Цю ніч переночуємо,та Йордан святкуємо
        Щоб свяченою водицею цей дім покропити
        Від усього злого, гріха проклятого
        Дай Боже, добрий вечір!
  Побожно слухають люди церковне казання і думають кожний про своє. Один про незібране збіжжя, інший про хату, дітей. Дехто просто втупився у Новорічну церковну ялинку, осяяну вогнями.
  Десь над церквою літають невидимі ангели-охоронці праведних душ, десь літають і ті, інші, ховаючись за живоплотом. Вийде з церкви хтось тай понесе за пазухою невидимого,-

   Баба Параска перервала розповідь і поправила хустку. Її обов’язком було доглядати двох малих онуків на зимових канікулах. Без казок Оленка вела себе ще більш-менш пристойно, а Андрійко все норовив вискочити в сіни, щоб подивитись на морозяні узори на білих шибках і не закривав двері. Це дуже нервувалo бабу, яка на старості мучилась радикулітом і ходила з костуром. Параска любила дивитись у вікно на сині гори, які то зеленіли, то були занесені снігом.

-- Невже вони існують? – недовірливо мовила Оленка.
  - Авжеж – відповів Андрій . – Хто нам того року все в стайні поперевертав?

Поки діти з бабою ласували печеною картоплею та розмірковували про небесних створінь, в піч влетів маленький модифікований вірус грипу, подивився навкруги і поліз назад. Чи сажа в печі, чи мирний, просвітлений вигляд баби і дітей, що час від часу побожно зиркали на образи, переконали вірус шукати свою поживу не тут.

   І він полетів далі Карпатами, маленький, одинокий вірус, завезений з Донбасу солдатами-найманцями. Його копій було багато там, вони дружно входили в людські тіла, деякий час там жили і вмирали з жалю за конаючими організмами, потім все-таки вилізали з них і йшли далі. Деякі з вірусів ще пам’ятали таємничу пробірку – маму і тягнулись до неї, інші чомусь нападали на свиней і птахів.

    Тим часом в маленькій гуцульській хаті стало темно, та не потойбічні сили стали тому виною. Сусід Микола лагодив стайню і підключив свій кабель до бабиного дроту. Реготався собі з баби, що сварилась, аж поки не почав кашляти.

-- Не треба було так реготати на морозі – подумав Микола,  несвідомо надавши прихисток малому вірусу.  Вірус, дарма що малий, хрупав і хрупав Миколині легені, виконуючи свою, кимось заплановану місію.

    На фронті тим часом масово гинули бойовики. Кажуть, від горілки їх так розібрало. Та тільки не пам’ятали  старші бійці, щоб горілка раніше так шкодила. Перед смертю люди надсадно кашляли, випльовували піну з кров’ю і затихали в страшних муках.

    По той бік фронту обстановка була не така загрозлива. Чи  Батьківщина, чи молитви рідних зігрівали бійців навіть в негоду. Не так ліки, як добре і веселе слово допомагало забути про небезпеку.

А тим часом медики напівзруйнованої країни завзято шукали алгоритм дії від відомого, але небувало агресивного вірусу . Здавалось, і люди до нього звикли, і ліки давно прописані, але кількість смертей від хвороби перевищила  смертність за кілька літ. Вірус цього разу не забирав дітей – більше від нього гинули дорослі, які хворіли й до цього різними хворобами.

   Та треба було якось заспокоїти народ. Шарлатани від медицини продавали чудодійні БАДи, збагачуючи себе і своїх рідних. Перед тим хтось вміло провів антивакцинальну кампанію, тож вакцинувати було нічим.

Люди читали інтернет, дивились пресу і лікувались, хто чим може. Медики рекламували маски і противірусні таблетки. А  маленький та непростий вірус ходив далі світом.

І не здогадувався тоді ніхто, що права була стара гуцулка, коли говорила про ангелів-охоронців і їх антиподів.
Споконвіків були вони, вбирали різні маски, керували людьми і землею. Треба було мати добрий захист чи оберіг, щоб оборонити свій дім від злого.

До сусіда Миколи прийшли електрики і відрізали - таки незаконно під’єднаний кабель. Правда, Миколі вже було не до нього, він вмирав в тяжких муках від невідомо як занесеного грипу.

Баба Параска, яка й досі сиділа вже місяць вдома з школярами, мусіла придумувати все нові й нові казки для пояснення оточуючого світу.

--Тож мав той Микола невидимого – казала вона. – Довго з ним жив. Спочатку щезник був маленький, то ще непомітно здаля було, а потім почав рости. Ріс він, ріс.
-- Таж Микола в церкву ходив? – скрикнула Оленка.
-- Ходив-то ходив, а перед тим парторгом був, малих колядників біля церкви виловлював, до школи заходив, в лікарні, щоб ніхто Різдво не святкував. Платили йому за те.
А як незалежність стала, виявляється ревно молився Микола в душі, і тому в церкві він в перших рядах, статті про християнську культуру і мораль пише. Писав. – без великого суму продовжила баба.
-- А капості нам завжди робив. То радіо собі перемкне в нас, хоч і невеликі то гроші, то до світла під’єднається.

Старенький бабин ангел в припічку розминав коліна, бо за час довгого життя  набув собі трохи бабиних звичок. Вірус він не бачив, але, сама його присутність тут відвертала від Параски трохи злого. Ангел любив цю жінку, та любов перейшла на її дітей і внуків, надіявся він няньчити ще й правнуків.

Ввечері баба молилася за свого сина на фронті.
   Син той до боїв  не був підготовлений, бо забрали його з бібліотечного кабінету, де той в вільний час складав вірші. Добре то було чи зле, тільки не брала його ніяка зла сила. Бійці беззлобно кпили собі з поета, а він читав їм свої хокку чи ямби, виконуючи не все вмотивовані накази.  Навіть малий, та непростий вірус, натрапивши на Петра, покрутив відростком поліпептиду біля свого РНК і пішов дальше. Та другий, більш модифікований не погребував і цим.

Баба читала дітям прадавній вірш:

Була війна велика, як се воно буває –
Один на полі гине, другий домів вертає.
А третій десь у мурах терпить в тяжкій неволі,
А не один додому не верне вже ніколи.
Мені старенький вояк став раз оповідати,
Як тяжко у неволі він мусів бідувати,
Кайдани як давили, залізо як тиснуло.
А п’ять разів, на диво таке з ним чудо було:
Кайдани поспадали, котрі так гризли тіло,
А він устав на ноги – нічо вже не боліло.
Коли прийшов додому, -- а літ зо три минуло,
То розказав про чудо, що з ним в неволі було.
Тоді вірненька жінка, бо був він вже жонатий
Стала йому на теє таке оповідати:

Разів зо п’ять на Службу за душу твою дала
Бо вже за неживого тебе я уважала.
Коли тут в домі Божім священники співали,
Тоді твої кайдани на землю упадали.
Молитва сила вічна чудесна єсть і буде,
Тому молитись щиро повинні усі люди.

   Діти слухали і повторювали собі, щоб не забути. Повторив і ангел тай передав іншим ангелам, що летіли на Схід...

-- Дивіться, ритм стає правильний. Він  сам дихає ! – скрикнула молода лікарка до колег, що схилились над медичними картами за столом.
Хворий, здається, оживав на очах. Вдих, потім другий, і крива ЕКГ ввійшла в свою звичну норму.
-- То  є дійсно чудо! – раділи лікарі.

Десь там, вкінці  світлого тунелю втікав недобитий маленький вірус, а сам Петро повертався до свого  земного життя.





Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Рушниця таки вистрілила

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр Ман, 15-07-2015

А так хочеться насолодитись свободою

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло, 06-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 04-07-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.3917179107666 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …