Прокляття! Я маю свій дорогоцінний час і не меншовартісний манікюр приносити в жертву цій сто разів клятій консерві! Жалюгідно… При таких обставинах мене б і предки-язичники не зрозуміли б. Хоч мамусю згадаю, вона ж мені кільканадцять разів на день як мантру повторяла: «Вчися готувати, бо хто б твоїм чоловіком не був, але їсти він точно хотітиме». А мені подібне як горохом в сітну, куди ж мен,і з моїми ж амбіціями, чоловіку тричі в день комплексне харчуання влаштовувати, а потім гарненько, в заляпаному фартуху, прибирати за ним кожну крихітку, і чемно слідувати за своїми лоботрясами вчити їх граніт їсти. Спасибі, звісно, та, може, якось в іншому житті.
А зараз: два дипломи (один червоний, одни майже червоний), аспірантура, коханка-робота. Проте не завжди приходилося жити в цьому феміністичному хепі-енді, де Попелюшка послала під три чорти всіх і все, з’їхала на орендовану квартиру, знайшла роботу, знайшла вдалу роботу, з’їхала на власну квартиру. Були, а як же без них, і недовіра навіть найближчих, і неприхований жаль в очах вагітних подруг, і бабусині: «хай хоч перед смертю на внучат подивлюся», і сотні повторень: «зараз і так все куплено». А тепер буває тільки: «вії нарощувати вміє, та ще би хоч крихти мозку», а з цього вже випливає: « та це все через ліжко» і знову ж таки: «куплено». Але подібна заздрість навіть підбадьорює.
Звичайно, чоловіки в моєму житті траплялися. «Прийшов, відмітився, пішов» - їхня інтерпретація загальновідомого вислову. Проте як бути сексу? В цьому питанні я більше схожа на чоловіків, ніж деякі чоловіки. Але бували періоди, коли я в кожному новому вбачала свій сенс, свого героя , який тримає мене за руку, щоб я остаточно не впала в безодню (любов до Голівуду). Благала про порятунок, закривши очі, вже чітко бачила наш весільний танок, своїх бабусь, які тримають на руках внучаток, та й саму себе, посивівшою і щасливою… А потім опритомнювала, ніби від ляпасу, і не могла збагнути, від чого, чи від кого це вони мають мене рятувати? Та й хіба вони в змозі?
Ммммм… не виходить. Або я зараз лусну, а бо ця сто разів клята банка! Мамусю, ну не навчена я готувати! По правді, це би вже було занадто! Мають же мати й ці, господарочки в заляпаних фартухах, хоч чимось себе втішати, типу: «Бач, я і пиріжечки ( з капустою, печінкою, вареною цибулею і, взагалі, з будь чим, що можна в тісто впхнути), і борщик, і ще сто п’ятсот тисяч страв за «Великою куховарською книгою» можу приготувати, а ти що? Що ти? В офісі з червоними губами будь-хто може весь день просидіти! І я б могла, але я сім’ю вибрала, сім’ю! (до речі, якщо ви нічого не досягнете, просто твердіть, що ви вибрали сім’ю, як в Біблії пише)Ще й з шефом вона точно спить! (аякже) ». Про заляпані фартухи, може, мені просто віднести цю банку до сусідки знизу, хай її напівп’яний чоловік спробує відкрити? За одно я і їй ведмежу послугу зроблю, матиме час полаяти своїх нікчемних дітей. Хоча…є ще ідейка!
–Алло! Насте, знімай свій заляпаний фартух і ходімо в ресторан! За мій рахунок, звісно ж , я ж не за «дякую» весь день в офісі з червоними губами просижую.
