Микита Сергійович був чоловіком грамотним і розумним водночас, що буває дуже рідко, особливо в наш буремний час. По життю, особливо в усіляких державних установах, що розвелося видимо-невидимо, попадаються чомусь люди або грамотні і нерозумні, або розумні але неграмотні – біда тай годі. А ось Микитка, так його звала рідня і приближені особи, хоча й був колись конторською людиною (працював бухгалтером у Міжколгоспзламі, як тепер принизливо називають) так і залишився для людей своєрідним подвижником у суспільних справах.
Ну, чи написати кому заяву до суду, чи подати скаргу на елементи до недбалих нащадків, що позабули в су толоці життя навіть звідки родом, і таке інше. Односельці, чуть що і відразу біжать до Микитки на консультацію. А от знаменитістю він став лише недавно, відтоді, як трапилася нужда на оформлення субсидій. Ось тут, він, маючи професійний навик рахувати чужі гроші, рахував старанно: і собі, і людям все до копієчки. Односельці на Микитку молилися, як на справжнього фінансового екстрасенса, різниця була лише в тому, що всі відьми та відьмаки брали за свої послуги гроші, а Микитка навпаки – їм заощаджував, в цім й була його благодійницька подвижницька вдача.
Останні події в Києві, та заяви високо посадовців про підтягування пасків, Микита Сергійович сприйняв по-філософськи, стримано. «Їсти треба менше – ось і вся справа» - відповідав він на стурбовані запитання односельців: «Як надалі жити?». Але одна справа рахувати гроші на сплату по субсидії, а інша – «їсти менше». Тут вступають в дію інші закони рефлекторного характеру.
Микитка, як ми вже засвідчилися, був ще й розумною людиною і добре пам’ятав, ще з шкільної програми, про досліди доктора Павлова з собакою; коли їй показували їжу то в неї починав виділятися через пробірку шлунковий сік – спрацьовував умовний рефлекс. Ось тут йому й прийшла на думку геніальна ідея: раз життя подорожчало в двічі, то скільки не підтягуй пасок, а дружині від цієї процедури можна було ненароком ще й задавитися, а рефлекс все рівно буде спрацьовувати.
Як в людини грамотної та ще й розумної, новітня ідея по виходу з цієї соціальної кризи довго не трималася в голові і вже тягарем висіла на язиці. Ввечері, коли вони з дружиною, Ніною Петрівною, повечеряли гарненько гречаною кашею заправленою смальцем, та запили кисляком і обговорили телевізійні новини, Микита Сергійович, як у батюшки на сповіді, повідав дружині: і про досліди Павлова, і про умовний рефлекс.
Дружина, слухала чоловіка не перебиваючи, довірившись його начитаності, не перепитувала про незрозуміле, просто слухала, аж доки не почала зівати, проґавивши основну думку чоловіка.
- Що, що? – осоловіло перепитала вона учувши в словах якусь таємну загрозу для себе.
- Ось я тобі ще раз кажу, що умовний рефлекс на їжу можливо подолати лише резекцією шлунку.
- Що? Що ти Микито мелеш? Скажи по-людськи, задовбала мене оця твоя грамота!
- Для тебе розжую і до рота покладу, - спокійно зауважив Микита Сергійович, - бо знав дружину лише як розумну жінку. – Раз жити стало дорожче у двічі, а пенсії залишилися курям на сміх, то це означає, що і їсти треба у двічі менше, за-о-щад-ли-во, як сказав прем’єр міністр, але на умовний рефлекс ціни не діють – будемо робити операції по скороченню шлунка у двічі (тобто резекцію - по медичному). Тепер розумієш?
Ніна Петрівна аж сплеснула руками: - Свят, свят,свят… В тебе на старість мабуть дах зірвало.
Вона завзято хрестила собі рота і живіт, бурмочучи «Отче наш».
- Хрестись не хрестись, а завтра їдьмо в район до хірурга записуватися на операції, не катувати ж себе голодом, сказав, як відрубав Микита Сергійович і, ледь ткнувшись головою до подушки, захропів сном праведника.
- Господи, твоя воля, в молодості із-за абортів життя не було, а на старості, дожилися, ще й на резекцію треба лягати. Тьху, щоб вас свині покусали, іроди окаянні, - лаялася про себе Ніна Петрівна посилаючи прокляття і на умовний рефлекс, і на високо посадовців, що свої помилки в управлінні державою знову перекладають на простий люд.
Як би там не було, а за подружжям Пилипчуків (таке призвіще наших героїв) люди потяглися у райцентр до хірургії. Односельці тепер хвалилися один одному: «Яка грамотна і розумна людина – Микитка, найшов таке просте рішення, відтепер ложкою манної каші наїдаємося. Любі урядові негаразди не страшні».
Лікарі працювали уже в три зміни не покладаючи рук, навіть ліпосакції і бо текс відійшли на другий план. Вони глузували поміж собою в час перезміни: «Кому війна, а кому матінка рідна».
Вирішивши людські проблеми Микита Сергійович взявся за худобу. «Раз ми зараз стали мало їсти, то на біса нам годувати кабана в півтора центнера, будемо водночас з кастрацією робити й резекцію» - подумав Микитка і повіз кабанчика у ветлікарню.
