РОЗДІЛ 5
ДИТИНСТВО
Вже п’ять довгих років Віерна присвячувала майже кожну свою хвилину вихованню маленького Дзирта. В суспільстві дроу це був період ідейного виховання і навчання дитини. Він мав отримати необхідні фізичні, а також мовні навики, як і діти всіх розумних рас, але дроу ельфи приділяли також велику увагу заповідям, які допомагали втримувати певний порядок в їх хаотичному суспільстві.
У випадку Дзирта, Віерна годинами вбивала йому в голову його нижчість щодо жінок-дроу. Оскільки майже весь цей відрізок свого життя Дзирт провів в молитовні, він зустрічав чоловіків тільки на спільних богослужіннях. Навіть коли весь дім збирався для проведення нечестивих церемоній, Дзирт мусив мовчки стояти біля Віерни, зі слухняно опущеним в підлогу поглядом.
Коли Дзирт трошки підріс і міг вже виконувати якусь роботу, Віерні стало трохи вільніше. Вона все ще витрачала багато годин, навчаючи молодшого брата – тепер вони працювали над складними рухами рук, тіла, обличчя, що складали мову жестів дроу. Але все ж частіше вона змушувала Дзирта драяти родинну молитовню. Великий зал Дому Бенр був вп’ятеро більший, але і молитовня До’Урден могла вільно вмістити всіх темних ельфів свого дому.
Тепер Віерні почало здаватися, що бути нянькою не так вже й погано, але все ще вона хотіла присвячувати більше часу власному навчанню. Якби Матір Меліс наказала Майї виховувати дитину, Віерна могла б уже стати верховною жрицею. Віерні лишилося ще п’ять років панькатись із Дзиртом, тож Майя може стати верховною жрицею швидше, ніж вона.
Віерна відганяла від себе ці думки. Вона не могла дозволити собі хвилюватися через таке. Вона закінчить няньчити Дзирта за короткі п’ять років. В десять років він стане повноправним сином дому, і буде так само як і вона працювати на його благо. Якщо її робота з Дзиртом не розчарує Матір Меліс, Віерна отримає те, чого бажає.
- Піднімись на стіну, - наказала Віерна, – почисти статую.
Вона показала на скульптуру оголеної жінки-дроу на висоті двадцяти футів над підлогою. Маленький Дзирт глянув на неї збентежено. Він не міг просто вилізти туди і витерти статую ні за що не тримаючись і без жодної підтримки. Він знав високу ціну за непослух (і навіть за вагання теж), тож почав шукати, за що б вчепитись.
- Не так! – гаркнула Віерна.
- Як? – насмілився запитати Дзирт. Він не мав жодного поняття, на що натякає сестра.
- Підніми себе до гаргульї, - пояснила Віерна. Маленьке личко Дзирта замислено наморщилось.
- Ти благородний Дому До’Урден! – закричала на нього Віерна. – Якщо одного дня і справді заслужиш ним називатись. В мішечку на твоїй шиї – емблема дому, вона містить в собі трохи чарів.
Віерна все ще не була певна, що Дзирт готовий для такого завдання. Левітація була вищим виявом вродженої магії дроу, і це було куди тяжче, ніж запалювати об’єкти нешкідливим вогнем або викликати сфери темряви. Герб Дому До’Урден дещо посилював ці здібності, але так чи так вони з’являлися лише з часом. Тим часом як благородні дроу могли прикликати магічну енергію і левітувати приблизно раз в день, благородні Дому До’Урден зі своїм зачарованим гербом могли робити це коли завгодно.
Взагалі Віерна ніколи не бачила, щоб дитина, особливо хлопець, міг левітувати молодше десяти років, але Дзирт вже в свої роки виявляв неабиякий потенціал, тож Віерна вважала, що спроба йому не зашкодить.
- Просто стань відразу навпроти статуї, - пояснювала вона, - а потім примусь себе піднятись і порівнятися з нею.
Дзирт глянув на вирізьблену з каменю жінку, а потім уявив себе прямо навпроти її гострого і водночас витонченого лиця. Він поклав руку на комір, намагаючись налаштуватися на еманації зачарованого герба. Він давно відчував, що ця річ володіє якоюсь дивною силою, але це була лише слабка підозра, дитяча інтуїція. Тепер, коли Дзирт сфокусувався і мав підтвердження своєї здогадки, він чітко відчув вібрацію магічної енергії.
Маленький дроу глибоко вдихнув і видихнув декілька разів, відганяючи непотрібні думки. Він старався не помічати більше нічого в кімнаті, все що він тепер бачив – це статуя, його ціль. Він відчував, ніби стає все легшим і легшим, п’ятки відірвалися від землі, і тепер він стояв на великому пальці однієї ноги, хоч не відчував на нього жодного тиску. Дзирт озирнувся на Віерну, сяючи широкою щасливою посмішкою…а тоді мішком звалився на підлогу.
- Дурний хлопець! – вилаяла його Віерна. – Пробуй знову! Пробуй тисячу разів, якщо буде потрібно! – вона потяглася до змієголової нагайки на поясі. – Якщо ж не вдасться…
Дзирт відвернувся, проклинаючи себе. Його власний захват обірвав магію. Але тепер він знав, що може це зробити, і не боявся покарання. Він знову сконцентрувався на статуї і прикликав магічну енергію.
Віерна знала, що це, зрештою, був успіх. Він мав дуже гострий розум, Віерна ніколи не зустрічала такого навіть серед жінок Дому До’Урден. Хлопчик був також дуже впертим, він не дасть магії перемогти його. Вона знала, що Дзирт буде стояти під скульптурою і тренуватися, допоки не втратить свідомість від втоми чи голоду, якщо так буде потрібно.
Віерна спостерігала за його маленькими успіхами і падіннями, востаннє Дзирт впав з висоти майже десяти футів. Віерна здригнулася, міркуючи, наскільки серйозно він міг покалічитись. Незважаючи на удар, Дзирт навіть не скрикнув, просто піднявся і знов почав концентруватись.
- Він замалий для цього, - почулося позаду Віерни. Вона повернулася в своєму кріслі і побачила Брізу, що нависла над нею, насуплена, як і завжди.
- Можливо, - відповіла Віерна. – Але я не дізнаюся, поки він не спробує.
- Бий його, коли падатиме, - порадила Бріза, знімаючи свою страхітливу шестиголову зброю з пояса. Вона обдарувала нагайку люблячим поглядом, як ніби та була її домашнім улюбленцем, і дозволила зміям обкрутитися навколо її шиї та голови. – Надихни його.
- Заховай, - мовила Віерна. – Дзирта віддали мені на виховання, і я не потребую твоєї допомоги.
- Стеж за своєю мовою, коли говориш з верховною жрицею, - застерегла Бріза. Одна зі змій, перейнявши думки господарки, повернулася хижо до Віерни.
- Стеж, аби Матір Меліс не бачила, як ти заважаєш мені виконувати завдання, - відрізала Віерна. Бріза заховала нагайку при згадці про Матір Меліс.
- Твоє завдання, - повторила вона презирливо. – Ти надто м’яка для такої роботи. Чоловіки повинні рости в суворій дисципліні, хіба ні?
Остерігаючись, що погроза Віерни матиме для неї погані наслідки, старша сестра відвернулась і вийшла. Віерна дозволила Брізі залишити останнє слово за собою. Вона глянула на Дзирта, що все ще намагався піднятися до статуї.
- Досить! – наказала вона, зрозумівши, що хлопчик вже втомився. Йому вже було важко навіть зводитися на ноги.
- Я зроблю це! – відрізав Дзирт.
Віерні подобалася його рішучість, але не тон його слів. Зрештою, Бріза була в дечому права. Віерна зняла свою змієголову нагайку з пояса. Трошки натхнення піде йому на користь.
Наступного дня Віерна знову сиділа в молитовні, дивлячись, як Дзирт старанно полірує статую жінки-дроу. Сьогодні він з першої ж спроби піднявся на двадцять футів.
Віерна не могла побороти збентеження, коли Дзирт повернувся до неї з переможною усмішкою. Вона дивилася, як він завис в повітрі, руки миготіли, натхненно працюючи щітками. Але найбільш живо Віерна бачила шрами на голій братовій спині, наслідки вчорашньої виховної роботи. В інфрачервоному спектрі лінії чітко виділялися, смуги тепла, де верхні шари шкіри були здерті.
Віерна розуміла, навіщо потрібно бити дитину, особливо хлопчика. Чоловіки-дроу наважувалися підняти зброю на жінку хіба лише за наказом іншої жінки.
- Як багато ми втрачаємо? – запитала вона вголос. – Ким може стати такий, як Дзирт?
Почувши, що ці слова були сказані вголос, Віерна швидко викинула блюзнірські думки з голови. Вона прагнула стати верховною жрицею Павучої Королеви, Ллос Безжальної. Подібні думки геть не відповідали положенню, яке вона мала зайняти. Вона кинула злий погляд на свого маленького братика, переводячи на нього вину, і знову взяла в руки свій інструмент для покарань.
Сьогодні вона гарненько відшмагає Дзирта за богохульні думки, на які він її наштовхнув.
Такі стосунки між ними тривали і наступні п’ять років, поки Дзирт отримував основні знання, потрібні йому для життя в суспільстві дроу, і водночас безкінечно шкріб молитовню Дому До’Урден. Опріч пропагування зверхності жінок-дроу над чоловіками (урок постійно підкріплювався змієголовою нагайкою), важливими уроком були розповіді про ельфів поверхні. Лихі раси часто старанно вирощують ненависть проти уявних ворогів, але ніхто в усій історії не досяг в цьому такого успіху, як дроу. З першого дня, як тільки діти починали розуміти мову, дітей-дроу вчили винуватити в усьому лихому, що є в їхніх життях, ельфів поверхні.
Щоразу, коли нагайка Віерни впиналася в спину Дзирта, він всією душею бажав смерті світлого ельфа. Така тривала ненависть рідко буває раціональною.
