Промінь сонця пробуджує веселку в краплині роси. Його світло проникає у найтемніші закутки і випалює важку гіркоту.
Веселий водограй з шумом розпорошує в небо свої діаманти і тішить світлу блакить та смарагдові трави.
Ніде не видно похмурих тіней. Все радіє і міниться барвами у танку життя, свіжості й пахощів.
Звідки ж знову віє холодом? Де приховався гіркий ядучий дим, що готовий затруїти все туманом? Кого палитиме нестерпною спрагою? Кого пожене у незвідане? Його заспокоять звуки ніжні, як легкі хвилі. А може тиша…Гнітюча і важка як вічність, що навалиться несподівано як могильна плита.
