Пересічний ґвалтівник, якому приспічило, до останнього сподівається,що його жертві це сподобається. Але не кожний ґвалтівник такий, а те, що вважається сексом, є ним до певних меж – бо збоченню людської свідомості не має краю.
автор
Була ніч. Вона ішла яскраво освітленою вулицею. Молода, красива, усміхнена,пахуча, шикарно одягнена…Але треба перейти на інший бік вулиці. Увійшла в темний тунель підземного переходу. Там її вже чекав ґвалтівник,– смердючий, гидкий та потворний. Погнався за нею.
– Ти від мене не втечеш!
Спіймав її в закутку, освітленому ледь жевріючою в павутинні лампочкою.
– О! Як вона пахне, яка вона чиста і красива!
Подер на ній плаття – вдарив. Кров бризнула на брудні стіни.
– Я казав, що від мене нікуди не втечеш!
Він продовжував жорстоко бити її, аж поки вона не обмочилась. Тоді здер рештки мокрої білизни, втоптав в пилюку і взявся мастити її тіло, приказуючи:
– Ага! Ти вже смердиш, і не така красива.
Він повалив її на холодний бетон.
– Нікуди від мене не подінешся, зараз я тебе візьму, брудну та смердючу.
Вона несамовито відбивалась і кричала. Він важко вдарив – вона знепритомніла.
– Ти куди?
Він привів її до тями.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене не сховаєшся!
Але вона знову впала в забуття.
– Ти куди?
Почав трясти її розм’якле тіло, але вона до тями не приходила.Тоді почав несамовито бити, аж поки не усвідомив, що там,у понівеченому тілі, її вже нема. Вона померла.
– У-а-а-а! – заричав він,– ти від мене все одно не втечеш!
Він щось шукав…залізного гака , вбитого в стіну. Витягнув із штанів ременя і повісився.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене ніде не сховаєшся!
Кричав він, біжучи темним тунелем, і побачив у кінці світло та… її.
– Ага! Я тобі казав, що від мене ніде не подінешся!
Він наближався до неї, а вона стояла за півкроку від тунелю – така жаданна! Усміхалася, неушкоджена, в напівпрозорому платті, крізь яке просвічувалося тіло, її груди пружно напинали ніжну тканину…Запах парфумів наповнив простір. Боса, в зеленій траві…
– Ага! Спіймалась! Зараз я тебе…
Простягав свої закривавлені руки. Але вона не боялася його і не тікала – легенький вітерець розвівав волосся. Якихось міліметрів бракувало, щоб до неї дотягнутись, але він не міг зробити жодного кроку – темрява тунелю цупко тримала його.
– Зараз ти не будеш така красива і не пахнутимеш!
Загарчав він, зібравши всі сили, рвонувся на неї. Вона, лукаво усміхаючись, грала своїм розкішним тілом,– недосяжна! Він несамовито кидався до неї…і завив від безсилля і страху, усвідомивши: Відтепер так буде вічно!
