РОЗДІЛ 4
ПЕРШИЙ ДІМ
Через чотири цикли Нарбондель – чотири дні – сяючий блакитний диск пролетів над стежкою між гігантськими грибами і зупинився перед прикрашеною павуками огорожею Дому До’Урден. Вартові з двох зовнішніх веж і з самого дому спостерігали, як він терпляче завис в трьох футах над землею. Мова повернулася до членів сім’ї кількома миттєвостями пізніше.
- Що б це могло бути? – Бріза запитала Закнафейна, коли вона, майстер зброї, Дайнін та Майя зібралися на балконі верхнього рівня.
- Виклик? – Зак швидше запитував, ніж стверджував. – Не дізнаємось, поки не роздивимось.
Зак став на перила і ступив прямо в чисте повітря, опускаючись вниз за допомогою левітації. Бріза кивнула Майї, і наймолодша дочка Дому До’Урден спустилася за ним.
- На ньому герб Дому Бенр, - крикнув Зак, роздивившись диск ближче. Вони з Майєю відчинили великі ворота, і диск прослизнув повз них без жодних зайвих рухів.
- Бенр! – крикнула Бріза через плече, до Матері Меліс та Різзена в коридорі.
- Здається, тебе запрошують на аудієнцію, - знервовано кинув Дайнін.
Меліс вийшла на балкон, чоловік слухняно попрямував за нею.
- Вони знають про нашу атаку? – запитала Бріза беззвучною мовою жестів. Кожен член сім’ї, благородний чи ні, боявся того ж. Вони знищили Дім ДеВір лише кілька днів тому, і виклик Першої Матері Мензоберранзану нікому не видавався збігом.
- Всі знають, - відповіла Матір Меліс вголос, вона явно не вважала за потрібне остерігатися чогось в межах свого власного дому. – Чи є проти нас незаперечні докази, які могли б змусити правлячу раду діяти?
Вона свердлила Брізу важким поглядом, очі змінювали колір з сяюче червоного в інфрабаченні до глибокого зеленого на світлі:
- Ось як ми маємо ставити запитання.
Меліс приготувалася зійти з балкону, але Бріза вхопила її за край важкого чорного вбрання.
- Ти не боїшся, що?..
Меліс кинула у відповідь ще більш загрозливий погляд.
- Ні. Матір Бенр не кликала б мене відкрито, якби хотіла зашкодити. Навіть її влади недостатньо, аби так відкрито ігнорувати закони міста.
- Ти впевнена, що будеш в безпеці? – запитав Різзен зі щирим хвилюванням в голосі. Якщо Меліс вб’ють, головною стане Бріза, а їй навряд чи буде потрібен чоловік біля себе. Навіть якби ця жорстока жінка залишила його батьком дому, Різзен не хотів би опинитися в такому становищі. Він не був її батьком, він був навіть молодший від неї. Тож теперішній батько дому був як ніхто зацікавлений в здоров’ї Матері Меліс.
- Твоя турбота така зворушлива, - відповіла Меліс. Вона добре знала про справжні страхи свого чоловіка. Вона висмикнула тканину з рук Брізи і розправила одяг, спускаючись з балкону. Бріза презирливо пирхнула і жестом наказала Різзену повертатися в будинок - не можна було всій верхівці сім’ї стовбичити на балконі так відкрито для ворожих очей.
- Тобі потрібен супровід? – запитав Зак, коли Меліс всілася на диск.
- Думаю, супровід буде, як тільки я опинюся за межами дому, - відповіла Меліс. – Матір Бенр не ризикне моєю безпекою, поки я під опікою її дому.
- Згоден, - мовив Зак. - Але чи потрібен тобі супровід Дому До’Урден?
- Якби він був потрібен, тут було б два диски, - відрізала Меліс. Її починала дратувати вся ця метушня навколо неї. Зрештою, вона була верховною матір’ю, найсильнішою, найстаршою і наймудрішою, і не потребувала чужих порад.
- Виконуй своє завдання, і дай нам покінчити з цим! – наказала вона диску.
- Матір Меліс До’Урден, - пролунав магічний голос. – Матір Бенр вітає вас. Багато років минуло відколи ви востаннє мали аудієнцію.
«Ніколи», - сказала Меліс Заку мовою жестів.
- Тоді неси мене до Дому Бенр! – наказала Меліс. – Я не бажаю витрачати час на розмови з магічним ротом!
Імовірно, Матір Бенр передбачила подібну нетерплячість з боку Меліс До’Урден, бо диск не сказав більше ні слова і поплив геть з дому.
Зак зачинив за ним ворота і кивнув своїм воїнам. Меліс не хотіла жодного відкритого супроводу, але шпигуни До’Урден відстежать увесь її шлях аж до самих воріт величного правлячого дому.
Припущення Меліс щодо супроводу виявилося вірним. Як тільки диск виплив на стежку, двадцять воїнів Дому Бенр, всі жінки, вийшли зі свого сховку з обох боків вулиці і оточили гостю захисним кільцем. Деякі були одягнені в чорне, на спинах – фіолетово-червоні зображення павуків. Такий одяг носили лише верховні жриці.
«Доньки Бенр!» - вирішила Меліс, бо лише благородні могли отримати таке звання. Як гарно Перша Матір Бенр подбала про безпеку Меліс в дорозі!
Раби та прості воїни спотикалися, кваплячись звільнити дорогу жрицям, що вели свою гостю звивистими вуличками до грибного гаю. Лише воїни Дому Бенр відкрито носили свій герб, і ніхто не хотів накликати на себе гнів Першої Матері жодним чином.
Меліс тільки роззиралася вражено, плекаючи надію відчути таку ж владу коли-небудь.
Її очі вражено округлились ще раз, коли вона нарешті опинилася перед правлячим домом. Дім Бенр оточували двадцять високих і величних сталагмітів, всі з’єднані між собою граційно вигнутими мостиками з парапетами. Магічні вогні сяяли з тисячі скульптур, і сотня пишно вбраних охоронців стояли непорушно, бездоганно вишикувані.
Ще більш вражаючим був внутрішній комплекс, тридцять менших сталактитів Дому Бенр. Вони опускалися зі стелі печери, і основи їх губилися в темряві далеко вгорі. Деякі з них кінчиками торкалися верхівок сталагмітів, інші звисали вільно, мов готові до бою списи. Безліч балконів, гвинтоподібно вигинаючись, були вибудувані по всій довжині комплексу, сяючи магічними вогнями.
Зачаклованою була також огорожа, що з’єднувала основи зовнішніх сталагмітів і оточувала таким чином весь комплекс. Вона скидалася на гігантську павутину, срібну на тлі блакитного кольору будівлі. Казали, що це дар самої Ллос. Нитки, з яких була сплетена огорожа, були товщиною з руку дроу. Все, що до них торкалося, навіть найгостріша зброя темних ельфів, просто прилипало до намертво, допоки Матір Бенр сама не накаже огорожі відпустити.
Меліс зі своїм ескортом наблизилася до частини огорожі між двома зовнішніми вежами. Павутина згорнулась та розійшлась, залишаючи прохід, достатньо великий для процесії.
Меліс щосили намагалася виглядати байдужою.
Сотні зацікавлених воїнів спостерігали, як процесія наближається до центральної будівлі, накритої гігантським багряним куполом. Воїни з ескорту відійшли, залишаючи лише чотирьох верховних жриць, які провели Матір Меліс всередину.
Картина, що розгорталася відразу за величними дверима молитовні теж не могла не дивувати. Центральний жертовник підіймався, оточений рядами лав, що розходилися спірально, охоплюючи його безліччю кіл. Кілька тисяч дроу могли тут сісти цілком вільно. Скульптури та ідоли були, здавалося, всюди, сяючи тьмяними вогнями. Високо в повітрі над жертовником мерехтіла гігантська ілюзорна картина в чорно-червоних тонах, що повільно змінювала форму з павука на красиву жінку-дроу і навпаки.
- Робота Гомфа, мого головного чаклуна, - пролунав голос Матері Бенр з трону біля жертовника. Вона здогадалась, що Меліс, як і всі, хто вперше бачив молитовню Бенр, були заворожені ілюзорним маревом. – Навіть маги можуть бути корисними.
- Допоки знають своє місце, - відповіла Меліс, зісковзуючи з диску.
- Правда, - сказала Матір Бенр. – Чоловіки можуть ставати дуже самовпевненими з часом, особливо маги! Однак, зараз мені потрібен Гомф тут, біля мене. Ти знаєш, що він став Архімагом Мензоберранзану, і тепер майже завжди зайнятий роботою біля Нарбонделі, або ще чимось.
Меліс лиш кивнула і промовчала. Звісно, вона знала, що син Бенр став головним архімагом міста. Всі знали. Всі знали також, що дочка Бенр, Тріель, була Головною Матір’ю Академії, почесне звання, що поступалося лише верховній матері окремого дому. Меліс не сумнівалася, що Матір Бенр так чи інакше і це згадає в розмові.
Перш ніж Меліс встигла ступити в напрямку сходів до жертовника, з тіней виринув її новий супровід. Меліс відкрито насупилась, побачивши істоту, відому як іллітид, пожирач розуму. Він мав десь шість футів в висоту і вивищувався над Меліс на цілий фут, здебільшого за рахунок своєї величезної голови. Вона вся лисніла якимось слизом і нагадувала восьминога з молочно-білими очима без зіниць.
Меліс взяла себе в руки швидко. Іллітидів трохи знали в Мензоберранзані, і ходили чутки, що один з них був на боці Матері Бенр. Ці істоти були навіть розумніші і більш лихі, ніж дроу, і майже завжди викликали в останніх огиду.
- Можеш звати його Метил, - пояснила Матір Бенр. – Його справжнє ім’я я не можу навіть вимовити. Він друг.
Перш ніж Меліс встигла відповісти, Бенр додала.
- Звісно, Метил дає мені певні переваги в цій розмові, а ти не звикла до іллітидів.
Щелепа Меліс несвідомо відвисла від здивування, але Матір Бенр вже відпустила іллітида.
- Ти читала мої думки! – обурилась Меліс. Мало хто міг прорватися крізь ментальні бар’єри верховної жриці і прочитати її думки, і навіть спроба жорстоко каралася законами дроу.
- Ні! – заперечила Матір Бенр, несподівано зайнявши захисну позицію. – Пробач, Меліс. Метил читає думки, навіть думки верховних жриць так само легко, як ми з тобою чуємо сказані слова. Він спілкується телепатично. Тож мені здалось, ніби ти щойно висловила свої думки вголос.
Меліс зачекала, поки створіння покине головну залу і попрямувала до жертовника. Вона ніяк не могла побороти себе і не позирати крадькома на павука, що знову й знову перетворювався в дроу і навпаки.
- Як справи в Дому До’Урден? – запитала Матір Бенр, старанно намагаючись бути ввічливою.
- Досить добре, - відповіла Меліс, більш зацікавлена в розгляданні співрозмовниці, ніж в самій розмові. Вони були самі біля жертовника, хоч, без сумніву, знизу в тіні сновигало безліч жриць, уважно стежачи за ситуацією.
Меліс майстерно приховувала свою зневагу до Матері Бенр. Меліс була стара, майже п’ятисотлітня, але Бенр була просто древня. Її очі бачили світанок і згасання тисячоліття, як говорили, хоч дроу рідко переживали своє сьоме, і ще рідше восьме століття. Тим часом як зовнішній вигляд дроу рідко носить відбиток років (Меліс була досі така ж красива і свіжа, як і в свої сто), Матір Бенр була висохла і виснажена. Зморшки навколо її рота нагадували павутиння, і здавалося, вона ледве тримає очі розплющеними. Меліс подумала, що Матір Бенр давно вже мала бути мертвою, але з якоїсь причини вона все ще жила.
Хоч якою древньою вона здавалась, Матір Бенр була вагітна, причому вже на останніх тижнях.
В цьому аспекті Матір Бенр також не підпадала під норми темних ельфів. Вона народжувала вже двадцять разів, вдвічі більше, ніж будь-хто інший в Мензоберранзані, і п’ятнадцятеро її дітей були жінками, кожна згодом стала верховною жрицею. Троє її дітей були навіть старші, ніж Меліс.
- Скільки воїнів в твоєму розпорядженні зараз? – запитала Матір Бенр, нахиляючись трохи вперед, аби виявити зацікавлення.
- Три сотні, - відповіла Меліс.
- Ох, - зітхнула засушена стара дроу, прикладаючи пальця до губ. – А я чула, три сотні й п’ятдесят.
- Три сотні, - повторила Меліс.
- Звісно, - мовила Бенр, відхиляючись на спинку крісла.
- А в Домі Бенр тисяча? – запитала Меліс, лишень аби підтримати розмову.
- Все ще тисяча, вже багато років так.
Меліс знову запитала себе, чому ця древня трухлява істота досі жива. Звісно, не одна донька Бенр прагнула зайняти місце верховної матері. Чому ж вони не змовились і не покінчили з Матір’ю Бенр? Деякі з них вже старі, тож чому жодна не вирішила піти з сім’ї і заснувати власний дім? Благородні жінки на шостому столітті мали таке право. Поки вони живуть під керівництвом матері Бенр їхні діти навіть не будуть вважатися благородними.
- Ти чула про долю Дому ДеВір? – прямо запитала Матір Бенр. Як і співрозмовниця, вона вже втомилася від нудної світської балачки.
- Якого дому? – багатозначно запитала Меліс. Тепер в Мензоберранзані не існувало Дому ДеВір. За переконаннями дроу, якщо дім більше не існує, його ніколи не існувало.
Матір Бенр захихотіла.
- Звісно, - відповіла вона. – Ти тепер верховна матір дев’ятого дому. Це велика честь!
Меліс кивнула.
- Та не така велика, як верховна матір восьмого дому!
- Так, - погодилась Бенр. – Але дев’ятому дому лишається всього одна сходинка до місця в правлячій раді!
- Так, то була б велика честь, - відповіла Меліс. Вона почала розуміти, що Бенр не лише дражнить її, але так само і вітає, підштовхує до нових висот. Меліс проясніла. Бенр була в найвищій ласці Ллос. Якщо вона схвалює сходження Дому До’Урден, значить Ллос теж.
- Не така честь, як тобі здається, - сказала Бенр. – Ми лиш групка докучливих старих жінок, які збираються лише аби вирішити, як загребти те, що нам не належить.
- Місто визнає вашу владу!
- А воно має вибір? – засміялася Бенр. – Справи дроу краще залишити верховним матерям окремих родин. Ллос не стояла б за правлячу раду, яка хоч віддалено нагадувала б абсолютну владу. Ти не думаєш, що Дім Бенр вже давно загарбав би увесь Мензоберранзан, якби на те була воля Павучої Королеви?
Матір Меліс гордо задерла голову, приголомшена такою відвертою зухвалістю.
- Не зараз, звісно, - пояснила Матір Бенр. – Зараз місто надто велике для подібних дій. Але колись, коли тебе ще навіть не було на світі, Дім Бенр зробив би це легко. Але це не наш шлях. Ллос схвалює роздрібненість. Вона бажає, аби окремі родини урівноважували одна одну, готові стати пліч-о-пліч в час загальної потреби, - вона зробила паузу, і її зморщені губи розтяглись в посмішці, - і готові вгризтись в кожного, хто викличе її гнів.
Ще один натяк на Дім ДеВір, зауважила Меліс, цього разу вже точно пов'язаний з волею Ллос. Меліс розслабилась, і наступні дві години розмови з Матір’ю Бенр їй цілком сподобались.
Та все ж, повертаючись на тому ж диску і дивлячись на найбільшу та найрозкішнішу будівлю Мензоберранзану Меліс не всміхалась. Перед лицем такої відкритої демонстрації сили вона не могла не розуміти, що мета аудієнції з Матір’ю Бенр була двоякою: особисто, хоч і завуальовано привітати її з бездоганним ходом, а також виразно натякнути їй не бути надто амбіційною.
