Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2579
Творів: 46819
Рецензій: 91208

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Як легенький помах

© Nina, 17-06-2014
         Дитяча пам’ять має чарівну здатність фіксувати події, людей, пережиті емоції. А потім колись, якимось незбагненним чином вони чомусь раптом  виринають у спогадах, повертають у дитинство і, вириваючи тебе із дійсності, гойдають на солодко-щемких хвилях, - ні, навіть не спогадів, - а чогось такого, що межує із далеким феєричним сном, ледь-ледь розмитим і запаморочливо казковим. А той сон дає  відчуття, про які можна хіба що тільки дуже наближено розповісти звичайними словами. А незвичайних для цього, як би ти не шукав, не віднайти і не придумати.
***
-  Бабаольгамартищиха! Бабаольгамартищиха! - голосно вигукувала я, коли бачила у вікно, як на подвір’я заходить стара. Звати її було Ольга Мартишко.
Вона була старшою за нашу бабусю. Голова пов’язана великим картатим платком із торочками  і завжди саме так, що його кінці мені здавалися довгими, аж навіть занадто, матерчатими руками. Було таке враження, що ніби їх хтось зумисне й силоміць тягнув-тягнув і таки розтягнув до непомірної довжини, Вони з обох боків обіймали бабину голову ніби тільки для того, щоб зустрітися над її лобом. Зав’язані тугим вузлом, тирчали двома задерикуватими кінчиками  вгору і були схожі на маленькі ріжки. Дрібнувате старе в зморшках бабине обличчя і надзвичайно молоді карі очі ніяк не вживалися в моїй уяві разом. Вони здавалося жили окремо і від її, хоча й рухливого, та зігнутого під кутом до землі тулуба, і від тих зморшок, і, вже точно, від всього того, що складало її життя  і сільський  побут. Те було так вражаюче-несподівано, що здавалося, ніби то сценка із спектаклю.  І одяг, і старечий поступ, і палиця в руках – були просто декораціями і тлом того дійства, в якому ця жінка з молодими очима, що не переставали горіти зовсім несумісним із її віком живим блиском, була просто виконавицею якоїсь загадкової ролі. То вже далеко пізніше я дізнаюся, що вона таки мала таємниці, про які оповідала чомусь тільки моїй бабусі. Мабуть, відчувала, що її розповіді будуть сприйняті з розумінням і не викличуть ніяких кривих думок у гордо посадженій сивій голові красивої і завжди стриманої жінки, моєї бабусі, Євдокії Григорівни.
         Баба Ольга проходила до столу, статечно дякувала  за запрошення сісти, повагом ставила свій ціпок, сідала. Бабуся виставляла на стіл, коли коржики, спечені в печі, коли сирники чи сирну запіканку.  Вони пригощалися, пили чай. Затим баба Ольга уже розв’язаними кінцями хустки обмахувала своє  поморщене обличчя, і ніби чогось чекала, відкинувшись на спинку стільця. Ще трішки посидівши і перекинувшись парою незначущих реплік, що, здавалося, були прелюдією до більш вагомої частини зустрічі, переходили до головного:
- Ану, розкинь-бо, Ольго, - ніби мимохіть кидала моя бабуся.
Як тільки зверталася до неї із цим проханням, бабина суха ручка із чіпкими тоненькими пальцями хутко пірнала кудись в глибочінь складок довгої спідниці і на столі відразу ж появлялася затерта, знебарвлена, здавалося, така ж стара, як і баба Ольга, колода карт. А сама гостя  ніби тільки  й чекала тих бабусиних слів, проте без зайвого  поспіху, з почуттям гідності тасувала колоду, давала бабусі зсунути її, а потім починала розкладати карти на столі, шепотом, та дуже чітко, з притиском, промовляючи:  «Що було, що буде, чим серце заспокоїться. Що було, що буде, чим серце заспокоїться… ».  Шелест її старечих губів діяв запаморочливо-заспокійливо, притягував і тримав у полоні, ніби давав обіцянку якоїсь цікавої таємничої інтриги. Не знаю, чи бабусі й справді було цікаво почути якісь пророцтва, чи вона тільки, щоб догодити гості, але слухала уважно. Її синьо-сірі очі під дугами чорних  вигнутих брів уважно слідкували за всіма тими неквапливими порухами рук ворожки. «Дальняя дорога» змінювалася «казьонним домом», «неожиданна встрєча»  могла бути провісником «великих грошей», а «червенний король» якимось поважним начальником у тому «казьонному домі». Та  апогеєм гадання завжди звучала одна і та ж оптимістична фраза: «Вєрная вєрность можно надєяца.»  Тож вірити в те, а чи ні - повністю  покладалося на волю клієнта. Проте програма на позитив була запущена і, очевидно, те й приваблювало людей, що просили бабу Ольгу поворожити.
Не знаю, що хотіла почути бабуся, та мене цікавило інше. Усі страхи й сподівання дорослих мені здавалися такими мізерно-незначущими, що, звичайно ж, у порівнянні з моїми переживаннями вони анічогісінько не вартували. Мене мучило одне єдине. Воно тепер навалювалося на мене відразу ж, як я прокидалася вранці й крізь сонну дрімоту поверталася до реальності. Річ у тім, що тепер нас було двоє. А трапилося це так. Прокинувшись одного ранку і покликавши маму, я вмить відчула, що відбулися якісь зміни. Що саме, я ще не усвідомлювала, та  знала одне: мами вдома немає. До мого ліжка вона не підійшла. Замість неї наді мною нахилилася тітка, батькова сестра і, радісно усміхаючись, сказала: «Не плач, мама скоро приїде й привезе тобі братика або сестричку». Отоді я заплакала. Раз тітка сказала не плакати, значить було чого. А якщо того братика чи сестрички ще й немає, проте вони вже суттєво порушили плин мого життя, значить нічого хорошого від їх появи не буде.  І тітка з дядьком чомусь приїхали, хоча вчора, коли мама вкладала мене спати, їх не було. Я почала з острахом чекати нових неприємностей. І усмішка тітки, і  якесь збуджене, проте радісне чекання бабусі, батька та тітчиного чоловіка, дядька Миті, мені були геть незрозумілі й неприємні.
       Через кілька днів я виглянула у вікно й побачила, як перед двором зупинилася машина. Із неї вийшла мама. У руках вона бережно тримала якийсь продовгуватий пакунок.        
        - То твоя  сестричка, Ніночко, - сказала мені бабуся і поспішила  зустрічати.
        - Мамо, а кого ти тепер більше любитимеш, мене чи оту дівчинку? – відразу ж,  як тільки мама переступила поріг, запитала я і тикнула в пакунок пальцем.
- Ну, що ти? Я вас обох любитиму однаково, - відповіла  мама.
         - Підійди-но подивись, - притишеним голосом сказала бабуся, беручи в мами із рук те, що почало дивним і настійливим голосом подавати якісь сигнали..
        Я не підійшла. Мамина відповідь мене аж ніяк не заспокоїла. Таких її слів мені було замало. Крім того вона мене навіть не поцілувала, а тільки усміхнулася. Їй заважав той пакунок.
     Можливо, баба Ольга могла б мене підбадьорити? Та запитати в неї про своє, те, що найважливіше, я не наважувалась та й не знала як.

***  
У ночви налили настояної на череді кип’яченої, потім  охолодженої води. То була купіль для малої. Я підійшла і подивилась на дитину. Вона погарнішала. У неї вже було не таке ніби  придавлене обличчя і вона  не стискала його в кулачок перед тим, як їй хотілося плакати. Та, виявляється, вона  просто гарненька! Звичайно. Хіба таку можна не любити? Он як вони над нею упадають. Я повернулася і пішла в спальню. Сіла на ліжко, поклала на тумбочку руки і, зіпершись на них, почала дивитись у вікно. Захиталася гілочка бузку, то з неї, злякавшись мене, спурхнув горобчик. Аж ось він знову повернувся і, сівши на ту саму гілочку, здається, почав мене роздивлятись. Повертав голівку, щось зауваживши десь у гіллі, потім знову пильно на мене дивився. Бач, він теж мене жаліє. Знає, що я їм тепер не потрібна. У них є інша дитина. Ну й хай! Ось піду кудись далеко і не повернуся, тоді вони знатимуть. Тоді всі зрозуміють, яка я була хороша.
- Ніночко, а йди-но сюди! – почула голос мами.
Я не рухалась. Чого б це. У неї вже он є одна. Ота, нова.
- Донечко! – знову гукнула мама.
Я повагалась, ще трішки посиділа, а потім дуже-дуже повільно підійшла до ночов.
- Тепер без твоєї допомоги ніяк. Подивись на сестричку. Що з неї візьмеш? Мале, нетямуще, безпомічне. Ти ж у мене така розумничка! – ніби теплом огорнула. - А набери-но води гарячої в чашку і обережненько так лини, ось сюди, - мама рукою показала, куди саме.
Я змовчала, але щось у мені ворухнулось. То було таке ніжне, тремтливе й  легеньке, як помах крильця горобчика. Мені раптом закрутило в носі. Я підняла догори лице, бо в очах чомусь раптом помокріло. Ще мить і з них би точно закапало Я такого не хотіла. Раз я старша і мамина помічниця, то...
        Тепер я все знала. У баби Ольги мені вже не треба було нічого запитувати. Мама мене любить. А сестричка у мене  яка! Та вона ж найкраща в світі!


13.06.2014


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 8

Рецензії на цей твір

Душевне тепло.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир, 20-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов , 20-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 18-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юлія Хотин, 18-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 18-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 18-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 18-06-2014

Зараз дуже вчасні, потрібні, доречні

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Наталка Ліщинська, 18-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Михайло Нечитайло, 18-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 17-06-2014

Ніжне і тремтливе...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Петро Домаха, 17-06-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.80564308166504 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …