(Навіяно музикою чудового композитора (Yann Tiersen), у купі з метушнею наших життів).
Театр абсурду, на сцені пари, сотні, тисячі.. кружляють у невидимому танку, під музику, породжену вакуумом. Лиця воскові, рухи дерев*яні, сміх і плач, крик і спів - усе змішалося. Божевільний оркестр лунає тисячами інструментів, усі злагоджено, проте кожен на свій лад. Гротескні рухи, істеричні ноти усе прискорюється, темп, темп зростає, ще трохи, ось він апогей, ось вона суть, ось благодать, ось-ось і торкнися її рукою! Танцюй! Ми ж граємо – танцюй! Вальсуй! Не помічай нікого, не помічай нічого, бо твій танець тут головний, еге ж?! Диригент сміється, махає паличкою немов косою, у очах оркестрантів порожнеча.. Фінальний акорд, безглуздий, як і все дійство - Усі впали на сцену трап*яними ляльками, метнулися багрової завісою і розсипалися.. Антракт..
На сцену під дикі крики виходять нові пари, вони сміються, плачуть, кричать, співають і танцюють, Оркестр грає, бо тиша не може бути абсурдною, бо тиша не змушує танцювати.
