Пливе кит. Миролюбний, незлий кит, якому все одно до крихітних суден, що бовтаються на поверхні океану. Він пропливає повз них з деякою цікавістю і без перестороги - вільний, кремезний, як цей світ, кит спокійно пропливає повз китобійні судна. Моряки, почісуючи свої густі, просякнуті морем бороди, посміхаються і заманюють кита поближче.
Дивні цяточки на горизонті, думає кит... І хвилі так смішно розгойдують ті трісочки... Підпливу-но ближче, може вони когось шукали і заблукали?..
Хахах) Моряки тішаться майбутньому улову - невже кит сам іде до їхніх гарпунів?
Кит пливе. Розсікає океан, прямує до цяток на горизонті. Все ближче... Ближче...
Він уже може розгледіти гримаси на обличчях солоних від моря моряків. Гримаси передчасної ейфорії і втоми...
Кит розуміє що вже запізно... Він хотів допомогти їм... Вони ж хотіли веселощів і м'яса.
Киту все одно до тих кораблів. Він помер не від гарпунів та заліза, що розривали його тіло. Його багатотонне миролюбне серце розірвалось набагато раніше: як тільки він побачив насмішкуваті обличчя на палубах суден...
***
Деякі люди, навіть не знаючи про китобійний промисел, чинять так само з ІНШИМИ людьми: заманюють, посміхаються. КИТИ до них підпливають, довіряються, а потім поступово бачать як посмішки перетворюються у гримаси та оскали...
Я впевнений: кожен хоч раз у житті був КИТОМ, і не раз був МИСЛИВЦЕМ НА КИТІВ...
***
Іноді люди чинять як мисливці на китів...
