Інтеренет. Хто то диво придумав? Іноді тут можна відвести душу. Я ж цього разу зайшла без ніякої причини. Нічого не хотілось, але ні, брешу, хотілось померти. Я не жила, я існувала. Що ввело мене у такий стан, незнаю, мабуть я сама. Я сама по цеглині розбирада життя, я його руйнувала. Душа захворіла грипом і її лихоманило. Сліз не було, було порване нутро, відчуття великого „Нічого”. Темно. Я зайшла в аську ,там був мій знайомий Данік. Ну чому цей вічно весели й та доброзичливий хлопчик? Чому не мій псевдо бой, який живе меланхолією, га? Данік був вокалістом гурту „Адро”. Вони набували все більшої і більшої популярності. Я їх знала мало не від початку. Їм було важкувато, вони ні у що не вірили, просто виступали по мітингах, навіть у Ляльці якось були, але на їхній виступ під сценою лишилось чоловік 5, не більше. Пяний басисит засміявся і сказав:”А якщо я пригну, ви мене спіймаєте, га?” . Тоді він ще почав награвати СОАД і сам з цього перся. Все круто змінилося. Просто одного прекрасного дня фортуна подала їм руку. Данік закинув На Рок. Львів. Юа пісню „Зволікаєш” і ту усі наче очі відкрили. Всі просто дивувались, чому „Адро” до сих пір не були нікому відомі. Майже кожна друга тема мала назву „Адро –найкращі!” . Учасники гурту трохи офигіли, а гітарист вічно жалівся мені :”Шо за хуйня! Вже захарили з тим „Адро”, краще б все лишалось по старому”
Данік: Трям
Світ пейн: привіт
-як воно
-гівно!
-чого так, га?
-просто не дочекаюсь тієї чудової миті , коли мене зібє машина або хтось поріже у темному перевулку. Слухаю сьогодні цілий день вашу пісню „Зволікаєш”. Там багато чого співпадає з моїм теперішнім положенням „ ти лишився один, тобі все одно......”
-чому?
-Чому мені все одно, чи чому я слухаю вашу пісню цілий день чи може, чому я чекаю прекрасну мить?
-останнє
-мені набридло жити
-що ти таке верзеш?! Викладуй все на чисту воду!що сталося? Знову якийсь хлопець-казел?
-До чого тут хлопці?! Тут радше я сама. Просто я завжди рйную усе своє життя, я забираю з нього усі барви, я роблю з життя повне гівно. Мені набридло жити, я нічого не хочу. Я вже багат о побачила , досить з мене. Залишається чекати на хорошу людину, яка б мене вбила. Сама я цього зробити не в змозі. Я хотіла наковтатись таблеток-не вистачило сміливості, хотіла порізати вени-не вистачило часу.
-Ти дурна...я від тебе в шоці. По тобі такого не скажеш! Ти ж така життєрадісна людина!Ти завжди весел і привітна людина, це просто не можуть бути твої слова. Ти або приколюєшся з мене, або....мисля закінчується на цьому
-Я не гоню, просто мені набридло одягати маску „Радості”. Навіщо це все, якщо нічого хорошого в житті нема? Якщо я тут накому крім себе не потрібна? Навіщо намагатися чогось досягти, якщо це нікому не потрібно?
-Тобі просто треба мужика, чуєш? Щоб він тебе добряче зараз випоров і щоб ти не взмозі була ані слова сказати. Шуткую. Я знаю, що тобі треба . Тобі зараз необхідно вимкнути компютер, одягнутись тепліше та підійти під оперний, де тебе буду чекати я. Зрозуміло?
-угу
-Тільки тепліше одягнись, осінь надворі.
-добре
-тоді пошвидше давай, бо мені тут 5 хвилин до нього іти, все рахуй , що вже тебе чекаю.
Навіщо я зараз підривалась з ним кудись іти , ще й в першій ночі. Ну нічого , зараз загружу його своїми проблемами, сам втече подалі. Бля, як мене це захарило, краще б сиділа додому та роздряпувала рани.
Чнерех хвилин десять я була біля театру, його не було і я починала злитись. Ну якого підганяти людину та ще й лишати в першій ночі на призволяще серед темного міста?! Позаду хтось підкрався та заплющив мої очі теплими долонями. Стало якось не по собі. Я відчувала його подих на собі. Я намацала. Данік, слава яйцям! Я обернулась. Данік посміхався , як завжди доброзичливо та тепло. В його руках був букет польових квітів, саме таких, як я люблю. Звідки він взнав?! І взагалі , де він зараз їх дістав?!
-Я давно хотів тобі усе сказати. Я тебе обожнюю! Я не збираюсь тобі дозволяти таких занепадів духу та спокушання смерті, ні, це не твоє. Тобі ще жити і жити. Я тебе люблю.
-А як же твоя дівчина-тупо спитала я
-Ми ж з нею розійшлися ще 2 місяці тому!
-Ой вибач , забула, просто ти мене трошки вбив, я неочікувала...
-Тоді все гаразд?
-Так, усе супер
-От і добре
І вони жили довго і щасливо до самої смерті, поки злий бабай не прийшов ніччю та не викрав Даніка. Бу-га-га. Шуткую, Данік вже ображається трохи. Це така собі трошки банальна лав сторі. Ми з Даніком вже як рік разом. Що між нами ? А хрін його знає, що воно таке. Але, що нам дуже жобре вдвох, то факт. Кохайтеся народ, бо ми того варті.
