Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2501
Творів: 45172
Рецензій: 88353

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Горор

Говард Філіпс Лавкрафт- Коти Ультару

© Кононенко, 12-06-2014
Відомо, що в Ультарі, що за рікою Скей, жодна людина не може убити кота. І я вірю цьому, коли дивлюсь на того, що муркоче біля вогню. Бо кіт сповнений таємниць і ближче до того, що людина не може побачити. Він душа стародавнього Єгипту, оповідач тих казок, що були старими тоді, коли Офір і Меро були квітучими містами. Він родич володарям джунглів та спадкоємець старих та зловісних секретів Африки. Сфінкс – двоюрідний родич котам, але кіт походить ще з давніших часів і знає те, що Сфінкс уже забув.  
В Ультарі, перед тим, як міська влада заборонила убивати котів, жив собі старий орендар зі своєю жінкою, які обожнювали ловити і убивати сусідських котів. Навіщо вони це робили – я не знаю, звісно, декому не подобаються котячі співи уночі, або те, що коти тихо ходять, де їм заманеться. Але старий зі старою насолоджувались тим, що ловили котів пастками та вбивали їх у свїй хижці.  І ті перехожі, що чули це уночі, розуміли, що смерть та була повільна і дуже болісна. Але місцеві нічого не казали старим – чи того, що дуже огидні у них були обличчя, чи того, що та занедбана хижка стояла десь у тіні дубів, на околиці.   Навіть хазяї котів більше боялися тих старих, чим ненавиділи, і тільки пильнували, щоб чийсь улюбленець або знаний мишолов не підходив близько до тих. Але, коли кіт все-таки зникав, то хазяїн або гірко плакав, або тихо дякував Долі, що це тільки кіт, а не його дитина. Бо не знали мешканці Ультару, звідки коти походять.
Одного дня на вузькі  бруковані вулиці Ультару заїхав караван торговців. Не таких, що звичайно заходили торговими шляхами. Смагляві ці люди були, купляли у місцевих яскраві буси і ворожили долю за срібло. Фургони їх були розмальовані химерними фігурами – з людськими тілами, але голови у намальованих були котячі, лев’ячі, баранячі і соколині. А головний у каравані носив дивну головну пов’язку – з  рогами та диском між ними, посередині.  
І був у каравані малий хлопчик, без батька чи матері, тільки з чорним кошеням поруч. Чума зробила його сиротою, але кошеня було йому добрим товаришем і розрадою у горі. Того Менес, як його називали старші у каравані, сміявся значно частіше, чим плакав, і бавився зі своїм чорним улюбленцем біля розмальованого фургона.
Але на третій день, як приїхав той караван, Менес не знайшов свого кошеняти. І, коли він гірко плакав на базарі, то хтось розказав йому про тих старих і про ті крики уночі. І, коли хлопчик це почув, то плач його стих, але підняв він руки до сонця і почав молитися незрозумілою місцевим мовою. Але місцеві поглянули на небо  -  чим довше молився Менес, тим сильніше хмари набували подоб тих, намальованих на фургонах, істот, і кожна була увінчана пов’язкою з рогами та диском посередині.
Караван поїхав з Ультару того ж вечора, більше їх там не бачили, і разом зі смаглявим людьми зникли всі коти. Всенькі  –великі, малі, білі, чорні, руді, сірі, смугасті. Міський голова, старий Крагон, звинуватив тих смаглявих у крадіжці котів як помсту за убивство кошеняти Менеса. Але худий Ніт, міський писар, зауважив, що це скоріш ті старі котовбивці зачарували усіх котів насмерть, бо дуже ненавиділи котячий рід. Тим більш малий Атл, син шинкаря, сам бачив, як опівночі усі коти Ультару стали, як солдати, по двоє у колонну, і пішли до тої хижі, обходячі її по колу. З одного боку, вірити такій малій дитині якось незручно, але ж можна і в того старого запитати, коли він зранку вийде на вулицю.  
У гніві та горі полягали мешканці Ультару спати, а на ранок – диво стало! – кожен кіт сидів вдома, біля вогню, ситий, лискучий, та ще й муркотів преголосно. І раділи мешканці Ультару з цього. Старий Крагон знову почав про те, що це смагляві котів вкрали, бо вбиті  старими коти не повернулись. Але цілі дві доби коти тільки спали та вмивались, не торкаючись навіть найсмачнішої їжі.
І тільки через тиждень помітили, що увечері у тої старої хижі вікна  не світяться. А худий Ніт зауважив, що тиждень – це якраз з тої ночі, як  усенькі коти зникли, а старих і не бачили більше. А наступного тижня міський голова  зібрав усю свою хоробрість, ще й узяв з собою коваля Шанга і каменяря Тула як свідків і пішов до тої старої хижі. І, коли вони висадили старі двері, то побачили лише два чистісінькі, без жодного шматочка м’яса на них, людські кістяки і ще декілька жуків в кутках.
І тоді  зібралась міська раза, і покликала малого Атла, і розпитали його уважно, і дали йому цукерку. І попитали у свідків, у міського голови, у Ніта-писаря, у Залта-слідчого, у всіх мешканців Ультару – що ж було за ті два тижні? Як Менес молився? Яких істот бачили у хмарах? І тоді міська рада зібралась ще раз і прийняла закон, про який знає будь-хто - від торговців у Хатлезі до мандрівників у Нірі – в Ультарі, що за рікою Скей, жодна людина не може убити кота.
©The Cats of Ulthar
by H. P. Lovecraft
Written 15 Jun 1920
© Переклад – Кононенко Дарія Володимирівна 12 червня 2014  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Hisilven Telpeloce, 13-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Попович Роман, 12-06-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 2.3068430423737 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ренделл Манро «А що, як?.. Серйозні відповіді на абсурдні запитання»
Згадайте усі найабсурдніші питання, які ми ставили у дитинстві дорослих, і на які не отримали відповідей. …
Анжела Дакворт «Крок за кроком». Чому талант не тотожний успіхові?
Генії — перша асоціація з людьми, які стали успішними завдяки своєму таланту. «Крок за кроком» доводить, …
«Денний звук»: реально про нереальне
Пам’ятаєте клубок ниток із бабусиного кошика, що так і просить його розплутати? Цей клубок нагадує мандрівку …
Лі Бардуґо «Королівство шахраїв»: продовження історії про благородних злодіїв
Після виходу «Шістки воронів» — першої книги дилогії «Кеттердам» — стало зрозуміло, що читачам варто …