(Фрагмент) Вже вкотре йому сниться той самий сон: нібито він іде вузьким темним коридором, тримаючись руками за холодні кам’яні стіни, а навколо - моторошна пітьма. Іде довго, і здається, кінця тому не буде. Та ось удалині нарешті з’являється яскрава цятка. Чим ближче він підходить до неї, тим вона стає більшою і, врешті решт, засліплює його. Він прикриває очі рукою, але йде вперед. Згодом зупиняється і бачить у тому сліпучому сяйві жіночу постать. Незнайомка повертається до нього обличчям, якого він не може роздивитися, оскільки голову жінки вкриває серпанок. Тоді, неначе вгадавши його думки, незнайомка піднімає край серпанка, і кожного разу саме в цю мить він прокидається...
