Страх смерті відкриває очі.
Учора, повертаючись додому піщаним узбережжям, що було усіяне різноманітними черепашками, вона пролила кров.
Тоненька мушля врізалась у вигин між пальцями і ступнею. Вона й не зрозуміла, що поранилась, допоки не прийшла додому і білі кахлі не надбали нових яскраво червоних візерунків.
Страх смерті відкриває очі.
Сьогодні, у передчутті ночі, вона пішла в холодну червневу воду чорного моря чужої землі.
І до неї прийшов страх. Страх прийшов водою.
Вона не зазирала в його очі років з три, а то й чотири.
Вона злякалась води, глибини, марення, смерті.
Вона тим скористалась, бо страх смерті відкриває очі.
Виринаючи з обіймів хвиль, кольору, якого у темряві було не розібрати, згадувалося все чесно. І одразу, як на чистовик, з'являлись вірні відповіді: як жити, кому пробачити, у кого вибачитися, що зайве і скільки добра коїти.
Кажуть, якщо вчасно дослухатися до смерті, вона змінює заплановану дату знайомства.
