-Батько мій був майстром на всі руки, - посміхнувшись, почав нову історію Семенович. - Його дід все повчав: «Коли ти, Сьомка, вмітимеш щось зробити своїми руками- буде з тебе польза всім. Бо, дивитимуться на тебе, як на хазяїна… А коли чоловік не знає ремесла, то - бур’янпридорожній. Пустоцвіт». От батько й навчався. І за що б він не брався, все вдавалося на славу. Та найкраще у нього виходила пічна справа. Дід передав йому секрети… Як зробити піч,а чи комина поставити… Щоб добре гріло і не кіптюжило. Дід казав: «Навчишся класти комини – з голоду не пропадеш. Завжди будеш при ділі».Ото ж бо,коли прийшлося вибирати - вступати до колгоспу чи ні, ніхто з домашніх дуже й не вагався. І пару коней з реманентом до конюшні колгоспної не повели.
А ось Митрофан Кандзюбенко, не справившись з напором жінки, записався до СОЗу… Вона в нього завжди була бойкою бабою. Пристроїла свого мужа на відповідальний пост – фуражиром вкорівнику. Грошей не платили… Один тобі почьот… Грамоти і місце в президії. Через рік Митрофану «закрутило в носі» від такого животіння… Ось він і каже своїй Зіньці: «Ти як хочеш, а я іду з СОЗу… Ти перестала за дітками нашими дивитися… Тебе вдома не буває! Все ти в активі!..» Зінька і в ус не дме. Вона поперла, як той трактор! Здійняла ґвалт на всю вулицю. На людях пристидила його і пригрозила розводом на класовій нестиковці. От так… Ще й добавила: «Темний ти чоловік, Митрохо! Ми строїмо світле майбутнє, а такі як ти тягнуть народ в темне прошле… І нам з ними не по путі!» Нічого робити - Митрофан знову здався. А Зінька в активі вибила для нього нову должность. І став МитрохаКандзюбенко відповідальним за пожежну безопасність. Пожарником, по-нашому… Ото так. Став то й став, а от що робити – ніхто не знає. Ходить, бувало, цілими днями, тиняється округою, та самогонку дудлить… Потім видали йому папку й олівця… Обіцяли ще й форму, та, мабуть, в районі про те хтось забув… За місяць набридла Митрофану така должность; дехто,навіть, відкрито почав підсміхатися, мовляв, у того заспана пика… Цілий день. Ото так… Поїхав, значить, він у район до свого начальства - так і так, не можу я більше буть на такому відповідальному посту! Не достоїн і не справляюся! І потому, прошу звільнити мене від должності. Так то… Начальник дивився-придивлявся до нього… А потім дійшло.., що той чолов’яга хоче… Не дав Митрофану завершити, встав з-за столу… І заходився з серцем вичитувати того, розмахуючи кулаком над головою: «Ти мені тут брось!.. Не розглагольствуй! Тобі довірена така відповідальна робота! Ми з тобою хто?!! Ке-рів-ни-ки!!! Треба понімать! Ми знаходимося де? В перших рядах і ведемо за собою весь прогресивний народ на Землі у світле будущеє! А ти злякався?! А хто буде виконувати цю високу місію, яку на тебе возложила наша партія? Га, тебе питаю?» Тут на Митрофана напала небувала гордість від того, що він, простий хлібороб від діда-прадіда, в оцей відповідальний момент йде разом, нога в ногу, з товаришем Кабаком – районним пожарним начальником, і веде за собою багатостраждальний трудовий народ всього світу. Аж жарко за спиною стало від того!.. А потім застидався і… Це ж треба – не до кінця зрозумів суть текучого моменту!Захотілося кудись щезнути чи провалитися крізь землю. А товариш Кабак продовжував; про плани партії, про хитрих шпигунів і вредітелєй, що сплять і бачать, як підпалити колгоспну комору з печаткою та ще й разом з хатою-читальнею… Наостанок начальник стишився на нормальну мову і наказав частіше перевіряти в грубах та печах тягу. Потім потиснув ошелешеному Митросі правицю й зі словами «Дійте, товаришуКандзюбенко!», легенько виштовхнув того з кабінету. Так от…
Додому Митрофан повертався окрилений високою довірою районного начальства. Та за тиждень запал у главного пожарника кудись подівся. Але гонор! Гонор залишився. Та ще й який! Й хоча він знову без толку тинявся околицями, пив самогонку з місцевими голодранцями… Та «висока довіра» товариша Кабака не давала сили спуститися з неба. Так от…
Одного разу занесла його нелегка до бригадної хати, де мій батько, на прохання правління, зводив грубу – стара дуже погано гріла й диміла. Груба вдалася на славу! Батько якраз малював двох голубів…Синьою глиною.
-Здоров, Семене, - привітався «начальник», від якого тхнуло цибулею і перегаром. – А хто це тобі розрішив ставити грубу?
- Та, Марко ж… Марко Якимович… З правління. А шо?
- Я розрішенія не давав! Нічого не знаю… Треба розрішеніє… І точка!..
На другий день прибігає до батька хлопчак.
-Дядьку Семене, йдіть до правління. Вас там ждуть…
Нічого робити, батько знявся та й пішов. А в правлінні Марко повідав, що по наказу Митрофана Кандзюбенка грубу було ліквідовано - без дозволу відповідального пожарника класти груби заборонено.
-Так… Ти той… - Переминаючись, почав Марко, - звиняй… Став, пожалуста,нову грубу. Заплатимо. Як за дві…Не переживай.
На тому й розійшлися. Батько на другий день почав нову роботу. За два дні стояла велика гарна груба. Краща ніж була до того. Марко, аж язиком прицмокнув від задоволення. Так вдалася! Так от…
Якраз батько закінчував малювати голубів на комині, як всередину забрів нетверезий Митроха.
-Ти, Семене, на мене зла не держи… Робота у нас така, – дістаючи кисета, почав той моститися на ослінчику поруч з відром води, - ти строїш, а я розрішаю. Так нада!.. Мені ж протокол треба писати. Начальство районне требує,– тицьнув пальцем вгору…
На другий день грубу розбили. В протоколі написали, що «дверцята должні відкриватися вправо». Марко знову прохав батька поставити грубу… Обіцяв, що розщот буде повністю. Ще й добрячий могорич. Батько вагався…
Якось увечері до двору, як завжди напідпитку, забрів Митрофан. Всівся на лавці, щоб скрутити цигарку… Дуже хвастався тим, що районне начальство ним довольне. А потім, слинячи самокрутку, нахилився до батька по-змовницькому:
-Чуєш, Сьомка, що я тут придумав. Давай ти ще раз построїш. А я того… Напишу протокола. І тобі добре… Розщот получиш тройной… Та й мені теж.Зкумекав?
Батько згодився. За вечерею повідав домашнім про Митрохину задумку. Дід, посмикавши собі вуса, вислухав і сказав
-Марко – чоловік неписьменний. Та він має мандата і наган. І коли з району приїдуть по твою душу… Забирати… За вредітєльство, він спасатиме свою шкуру. Йому твоя ні до чого… Держись від цих пройдисвітів подалі, Семене. Жалко, шо ти цілу неділю згуляв. Одне добре – руку набив… А досвід - діло добре.
Вже восени, після Покрова, Митрофана Кандзюбенка викликали до району… А через якийсь час його забрали. Йшов поголос… Він скирту соломи спалив. Балачки були - спав у ній… П’яний… Звечора не пустили до хати… А на зборах Марко дуже обвиняв його у врєдітельстві. Зіньку його теж… Випровадили з активу. От вам і должності! Поламали життя людям. Перевернулося все з голови на ноги. Хто міг раніше про таке й подумати… Так от…
21.03.2014р.
