Усе змінилося. Ранок, який раніше починався із безтурботних теревенів по телефону або перегляду музичних кліпів, тепер починається з … війни.
Лячно вмикати телевізор. Одразу зникає ілюзія безпеки. Невже ці кадри реальні, невже все це відбувається на твої землі? Ти віриш у те, що раніше здавалося неможливим, не сприймалося свідомістю. Бойові дії тривають. Нові жертви…
За годину на роботу. Заправляєшся кавою, біжиш на автобусну зупинку, упиваючись красою природи і тишею, спокоєм міста. Спокій – яка ж це благодать! В офісі поринаєш з головою у буденні турботи: шеф влаштував таку невчасну перевірку, колега виставив тебе у невигідному світлі, затримують зарплатню.
Звісно, протягом дня ти ще не раз повернешся у розмовах до війни. І заспокоюватимеш себе думкою, через яку потім себе ж картатимеш: «Дякувати Богу, що у нас, в центрі країни, все спокійно». Серце замиратиме над історіями знайомих, чиї діти там, в екваторі пекла. Ти молитимешся, (соромно зізнатися, до кінця не знаєш жодної молитви), литимеш сльози перед екраном, з якого показують біль і відчай, набиратимеш на мобільному короткий номер, щоб переказати гроші на армію, лайкатимеш в Інеті патріотичні пости. Ти їм співчуватимеш, але не зрозумієш. В твоєму місті все спокійно. Над твоє головою не літають кулі, ти не чуєш вибухів, не бачиш крові і сліз. Біль, який тебе не стосується, болить лише на половину.
У тебе немає настрою веселитися, але підступна посмішка скористається будь-якою нагодою з’явитися на твоєму обличчі, відмовишся від розваг, однак подруга образиться, якщо ти не прийдеш на її день народження, плануєш написати щось сумне, а на папір проситься гумореска.
Увечері, після роботи, знову новини. Раніше ти їх ігнорувала, тепер не можеш відірватися від екрану. Раптом твої молитви почуто і нарешті встановився мир. Не почуто. На сході знову бої. Є поранені і вбиті. Тобі страшно, боляче, однак… Тобі здається, чи ти вже до цього звикаєш? Звикаєш, що в Україні щодня помирають люди? Ніби це норма і так було завжди. Свідомість переключається на якусь іншу хвилю чи ти стаєш товстошкірішою?
Завершуються новини і ти повертаєшся до своєї відносно спокійної реальності. Не працює Інтернет, племінник приніс зі школи двійку, підскочили ціни, немає певності у завтрашньому дні. Війна непомітно відходить на задній план. Життя просто триває…
