Тихого літнього ранку маленьке лісове озерце прокидалося від сну. Чистим і непорушним було його плесо, яке ніжно пестила багряна заграва. Сходило сонце.
Цей величний спокій порушувало лише сюрчання коників і щебетання пташок, що з-за хмар вітали новий день. Коли сидиш такого ранку на березі, то можна відчути пахощі трав і лісу. Тоді душа наповнюється новими надіями і солодкими хмарками туману-мрій. Якщо повернутися в бік лісу, то можна побачити велич височезний прадавніх сосен, що наче сторожа спокою і гармонії.
Дерева наче наочно демонструють даремність щоденної метушні.
В таких роздумах не помічаєш як піднялося сонце і ранок поступово перелився в день. Час підводитись, і вже по дорозі до дому через суворий ліс, намагатися зберегти відчуття сьогоднішнього ранку під веселий пташиний супровід.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design