Початок за адресою: http://gak.com.ua/review/73795
Розділ 2. Розвідниця меду
Дні минали. Рудка працювала не розгинаючись зранку до ночі. Вона вичищала стільники й комірки, щоб інші могли їх заповнити нектаром. А її ровесниці, молоді бджоли щодня покидали свої комірчини й вилітали з вулика на пошуки меду. Їй теж хотілося побачити просторі поля, широкі луки, де безліч запашних квітів. Подруги часто збиралися біля комірчини Рудки й розповідали про свої пригоди. Бджілка слухала й тільки стиха, як ніхто не чув, схлипувала. Рудка, звичайно ж, їм заздрила, вона теж хотіла б полетіти з подругами, та наказ Королеви діяв і сторожа не випускала її з вулика.
- Ти піди до Королеви, впади навколішки, може вона відмінить свій наказ! – радили найбільш співчутливі.
- А, що я такого зробила, не зігнула спини перед старою і за це маю сидіти все життя у вулику? Ні не буду я коритися, - відповіла гордовита бджілка.
Скоро всі стільники на медовій вуличці, стараннями Рудки, були вичищені до блиску. Половину із них молоді бджілки-трудівниці заповнили свіжим медом, інші - пахучим квітковим пилком. Найповніші, з найкращим медом вони запечатали восковими кришечками, це був недоторканий запас для зимівлі. Рудка тішилася, такому чудовому медозбору. Тепер її бджолина сім’я зможе легко перезимувати.
Але одного разу, коли бджілка вже закінчувала роботу на стільниках, її хтось гукнув. Рудка озирнулася. Лисий трутень ніс наперед себе дві великі діжі.
- Мала неробо, іди-но сюди! – Він кинув на підлогу свою ношу і витягнув з кишені затертий носовик. Трутень зім’яв його в долоні й витер рясні краплі поту, що виступили на лисині. - Наповни ці бочки найкращим медом і віднеси на центральну вулицю, до палацу Королеви! Взавтра в її величності бал, тому меду повинно бути багато і найсолодшого. Чого стоїш, ворушися!
- Це ж мед для зимівлі, його тітонька Бжуля забороняє відкривати!
- Знову непослух! Мабуть таки захотілося до в’язниці! Думаєш, якщо Королева тебе раз помилувала, знову перечитимеш?! – Від крику в трутня напнулися жили. – Які нахаби, хочете зимувати із найкращим медом! Не великі цабе, поїсте й гіршого! Наповнюй діжки, а то зараз покличу сторожу!
На іншому кінці вулички вигулькнули охоронці, вони йшли неквапом притримуючи при боці великі мечі. Трутень побачивши підкріплення, осмілів, дістав ножа і став сам відкорковувати запечатані стільники. Рудка зрозуміла: далі опиратися буде не розсудливо, тому, не приховуючи свого невдоволення, стала наповнювати ємкості.
- Неси хутчіш! Чи ти думаєш, я буду ще й повні волочити? Хватить з мене
на сьогодні роботи. Проте перш скуштую, що ви тут приховали від Королеви. – Він підійшов до діжки, всунув лапу майже по лікоть, вийняв і облизав з неї мед. – Не смачний! От колись добрий робили, я тоді ще молодим був і не давав вам ледачим спуску.
- Як вам не соромно? Весь мед в нас липовий, квітковий, самий
Найкращий! – Рудка скипіла зі злості.
- Ну добре, добре, неси вже!
- А он ті, що не допоможуть? – Рудка показала на охоронців, які вже
припали над іншою діжкою.
- Справді, ти ж усе не забереш. Хай візьмуть ще по маленькому відерцю.
Бджілка насилу дотягла повні діжки до королівського палацу. Там уже бриніла музика. Кругом метушилася челядь, кухари накривали столи, танцівники розучували па, оркестр репетирував вальси. Всі готувалися до пишного балу.
- От дармоїди, тільки мед переводять, – вимовила Рудка.
- Ти, ще поговори мені. От донесу твої слова Королеві, тоді не минути
покарання, посадять до в’язниці, або ще гірше викинуть вночі з вулика, щоб замерзла.
Рудка гепнула спересердя повними діжками на стільник, від чого воскова підлога аж прогнулася від ваги й повернула додому.
Вдома бджілка застала стурбовану тітоньку Бжулю. Вона бігала поміж пустих комірок і зойкала.
- Ой, лишенько, що ж це таке? Тільки вчора всі були повні, а сьогодні… Ми ж до зими не встигнемо їх наповнити. Молоді бджілки і Принцеса з голоду загинуть.
- Мене змусили найкращий мед до палацу віднести. - Винувато промовила Рудка. – Королева із своїми трутнями бал затіяли, медом обжираються.
- Ти не винна, це стара геть глузд втратила, тільки танці їй в голові. Зовсім про сім’ю не дбає. Так, дівчино! Годі вже нам слухати її дурних наказів! Настав час і тобі за медом летіти. Поки вони усі на балу, я проведу тебе повз варту. Ти готова летіти на розвідку?
- Так, тітонько! – радо вигукнула Рудка.
- Тоді за мною! Я пробралася бо комірки вартових і поцупила в них ось це. - Тітонька Бжуля показала Рудці пляшечку. - Це пахуча речовина, якою вартові позначують всіх наших бджіл, робітниць і розвідників, щоб чужі не потрапили до вулика і не поцупили меду. Я тебе цим намащу і ми спокійнісінько вийдемо із вулика. – Вона щедро полила з пляшечки Рудку. – Тепер ти наша робоча бджола. Хутчіш за мною
