Він був впевнений в своїй перемозі на всі сто. Екзитполи не брехали. Ні, ну звісно для краси цифри трохи підзаокруглили в його бік, але то дріб’язок.
Тримаючи руку на новенькому, ніким не перечитаному, Євангеліє, він ворушив губами, складав присягу, якої не мав наміру виконувати.
Відчуття абсолютної влади дурманило його голову, наче голадські трави. Він більше не хотів бути батьком, чоловіком, і навіть людиною. Він хотів бути лише президентом. Усі інші ролі були для нього мілкі, надто поверхневі та недоречні.
Тепер він - господар цілої країни. Саме він котитиме колесо історії. І котитиме його туди, куди покаже стрілка власного інтересу. Поведе країну у себе на прив’язі так, як колись у босоногому минулому водив на ланці щеня, аж доки те, не витримавши знущань, не здохло.
Бог раптом почув його. А точніше почав його слухати. Став для нього золотою рибкою, яка виконує його бажання. Він приручив Бога, навчив його бути слухняним…
Його мати, тямуща жінка, часто повторювала : «Життя таке непередбачуване: сьогодні – ти на коні, завтра – ти під конем». А він вибрався з під коня, і аж куди дістався. Та що там з-під коня, з гівна вдряпався, і аж на якого коня викарапкався. І він кохав життя за його непрогнозованість, за його безшабашність, за його примхливий та переміндивий норов..
Приймаючи привітання, президент розтягнувся в широкій посмішці, в тій посмішці, яку вдягнув на себе в той день, коли дізнався власний рейтинг і впевнився у майбутньому виграші, і яку майже не скидав з себе останнім часом.
Шанобливіий погляд публіки. В його порожніх руках - влада, слава та незчисельна кількість ще не вкрадених грошових знаків.
Звук пострілу - сіра мозкова речовина президента виривається на зовні і хляпає плямою на стіну. Вигуки жаху, страх камяніє на обличчях очевидців. «Життя таке непередбачуване» - завмерла в продірявленій півкулі головного мозку остання думка майже покійника.
Така історія найкоротшого президентського строку.
