У далекому-далечезному Сузір'ї Столової Гори біля далекої-далечезної зірки крутилася одна далека-далечезна планета. Називалася вона Булькан і увесь час булькотіла своїми вулканами. Це гори такі розпечені, в яких камінчики плавляться. А потім через верхівку лавою виливаються .
Дуже гарячою була планета Булькан. І мешканці її - булькани - теж були дуже гарячими. Особливо діти. Адже дорослі від віку вже остигали, а діти аж ніяк остигати не хотіли. Нудно їм було охолоджуватися-прохолоджуватися. Набагато цікавіше було поміж вулканами бігати. Язиками з ними дражнитися.
А дорослі їх лаяли за це. Тому що були вулкани абсолютно дикими. І могли, кого хочеш, дуже-дуже обпекти своїми довжелезними язиками червоної лави. Але невгамовні дітки-жаринки хіба когось послухають?
Одного разу двоє маленьких бульканчиків, жарчик Боля і жарчинка Бела, побігли дражнити вулкан Столавий. Він так називався тому, що в нього аж сто довжелезних язиків лави було. Але він ними дуже повільно ворушив, а жаринки своїми двома – дуже швидко. І від того Столавий дуже сердився й димом пахкотів. А потім камінням плюватися починав з роту-кратера. Весело-о-о!
От біжать-котяться жаринки, перетріскуються:
- Ну, сьогодні ми Столавого дістанемо! До самого дна кратера. Тільки б дорослі не побачили.
- Не побачать, до них інопланетяни прилітають. А їм їх пригостити нема чим. Тож усі по магазинах бігають.
Підбігають вони до вулкану, а біля нього якесь диво незрозуміле стрибає. І вже дражниться. Тільки не язиком червоним, а дивною такою пляшкою такого ж самого кольору.
- Ти це чого ? - запитує в дива Боля.
- Ні чого, а навіщо! - відповідає диво.
- Ти це що таке? - запитує Бела.
- Ні що, а хто. Я - славетний астронавт Борька Барбарискін. З планети Земля, якщо хто не знає.
- А чого-навіщо ти, славетний Борька Барбарискін, нашого вулкана дражниш?
- А навіщо-чого він мій космічний корабель обпік? І мені два пальці, - витягнув славетний астронавт свою земну кінцівку-розтопирку. - От я його зараз вогнегасником!
І пляшкою своєю червоною помахав.
- Вогнедражником? - не розчула Бела.
- Гас-ни-ком. Я і вас загашу, якщо лізти будете!
І астронавт Борька Барбарискін направив свою червону пляшку на жаринок. Бела навіть засичала тихесенько від обурення. А Столавий зловчився та й плюнув іззаду каменем славетному Барбарискіну просто нижче спини.
- Ах, так! Ну, тримайся! Я тепер точно тебе приборкувати буду!
- Придуркувати? - не розчув Боля.
- Приборкувати! Щоб диким не був. І не плювався славетним астронавтам нижче спини, - сказав Борька Барбарискін та й хлюпнув піною на найближчий язик Столавого.
Той навіть зашипіти не зміг. Тільки димом зайшовся.
- Йому ж боляче! - затріщав Боля.
А Бела замість Столавого зашипіла погані слова інопланетянину.
- А як же його приборкувати по іншому? - здивувався поганим словами славетний астронавт .
У цей час Столавий зовсім розлютився на своє приборкування. Засвистів парою, застукав камінням, та й відразу десятьма вогняними язиками почав оточувати двох жаринок-булькан і одного славетного астронавта-землянина.
- У мене піни в вогнегаснику на десять язиків не вистачить, - знітився астронавт Борька Барбарискін .
- Тікаймо! - затріщала в усю свою бульканську силу Бела.
А сміливий жарчик Боля вихопив червоний вогнегасник з земних кінцівок-розтопирок та й направив його на найближчий язик. Але піною бризкатися не став.
Бо все одно злякався дикий вулкан Столавий і завмер тим самим своїм найближчим язиком. Астронавт і жаринки перестрибнули через нього. Столавий іншим язиком заворушив. А Боля й на нього вогнегасник направив. Той теж завмер. Так і стрибали, піну не витрачаючи, поки не зупинилися. А коли зупинилися, зрозуміли, що з переляку не в той бік стрибали. Тому що опинилися дві жаринки-булькани і один славетний астронавт-землянин біля самого, що ні на є, Столавого кратера.
- Нічого, - протріскотів Боля, - зараз назад пострибаємо. Це, до речі, не приборканням, а дресируванням називається. Щоб нікому нічого не боліло, а тільки лякало. Про всяк випадок.
І знову спрямував дресирувальний апарат на найближчій язик Столавого. Але раптом з кратеру вилетіла величезна каменюка та й вибила червоний вогнегасник з помаранчевих щупалець жаринки. Ой, що ж воно тепер буде!?!
- Й-ех, ви, дресирувальники-прибиральники! - малиново спалахнула жарчинка Бела. - Дикі вулкани не приборкувати потрібно, не дресирувати, а пригощати. Аби вони добрими стали.
- Як це, пригощати?!
- А ось так!
І Бела дістала зі свого рюкзачка бульканські цукерки-гориски, та й кинула їх просто в кратер. «Пих!» - сказав вулкан Столавий і навіть облизнувся одним язиком. А інші язики остигати розпочали.
Тоді й Боля дістав з кишені шоколадний батончик «Димс», що вже й розтанув увесь, та й кинув його услід за горисками. «Пух!» - сказав Столавий.
А знаменитий астронавт Борька Барбарискін почухав потилицю і дістав зі скафандру велике червоне, як вогнегасник, яблуко. «Плюх-плюх-плюх!» - зацмокав кратером дикий вулкан.
- Та що ж ви оце робите!!! - зненацька пролунало знизу. - А нумо, тікайте звідти! Він же вас обпече! Ну, ані на хвилинку не можна вас самих залишити! В магазин за частуванням для інопланетян сходити не можна!
Це до жаринок батьки їхні бігли по зовсім вже остиглих від солодощів язиках лави. А ззаду з довгим пожежним шлангом їх наздоганяв тато землянина-астронавта.
- Обережніше, обережніше! - кричав він. - Це ж абсолютно дикий вулкан!
- Пих-пух-пих ! - обурився Столавий і кинув у земного тата шоколадним тортом.
А в бульканських батьків - яблучним пирогом і бісквітним тістечком. Це все він в собі з жаринкиних частувань спік. А потім наповнив кратер лавою, остудив її і вийшов великий-превеликий стіл. За який і сіли бенкетувати булькани зі своїми земними гостями.
- Ах , - казали вони своїм дітям, - які ж ви сміливі у нас. Справжні приборкувачі!
- Ні, ми не приборкувачі . Ми - найкращі в усьому космосі пригощувачі.
- А я тепер не Столавий вулкан, а Столовий, - пихтів і собі колишній дикий-дикий вулканисько. - Бо теж всіх пригощати люблю. Ви в мене тільки частіше цукру кидайте .
І з тих пір ще більше інопланетних гостей стало на гарячу Булькану прилітати. І всім їм місця за Столовим вулканом вистачало. А славетний астронавт Борька Барбарискін свій вогнегасник під ситро переробив і, не скупившись, частував ним чи не усі вулкани цієї смачної планети. Від чого та ставала тільки смачніше та смачніше.
