Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51622
Рецензій: 96045

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 38564, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.117.106.206')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Новела

МІСТО В ПУСТЕЛІ (2)

© Юрій Кирик, 15-05-2014
Оте "дівчинко" зачепило мене за живе. Ніхто не має права з ноткою поблажливої зверхності звертатись до моєї  коханої! Певне в мені прокинувся власник - підкидає рятівну і, зрештою, слушну думку розум.

Аделаїда сидить і облизує криваво-червоним язиком уста... Розумію, що гаряче, але можна б робити це й не так еротично - відкопилила свої напів розтулені вустонька, з певністю свідома того, що чоловіки, які їх бачать, не годні відірвати від неї очей. Говорить небагато, але її голос, особливий тембр, чомусь торкається мене з голови до ніг. Її скрадливі рухи, такі делікатні, наділені прозірливістю комах... Ні, таку дівчину не можна було брати зі собою у цю експедицію. Хоча як "не брати"? З її ініціативи, зрештою, усе й почалось. Та й не така це дівчина, яку беруть, чи залишають...
Плин моїх думок нараз  перервав Менахем.

- Це і є ворота у загадкове місто? - упевнився, чи запитав він.

Воріт тут багато. Великих і менших, є зовсім маленькі, такі собі хвірточки... Усі вони знаходяться на значній відстані одне від одного, бо міські мури простяглись на багато кілометрів, - пояснив Гад. Фарат першим вистрибнув із авто й потяг Менахама в бік імпровізованого табору, вочевидь, аби мати більше шансів порозумітись з цим різноманітним людом. Невдовзі вони повернулись.

- Ворота мають відчинити сьогодні увечері, - радісно сповістив Фарат.

- Хто це вам сказав? - з ледь вловимим скепсисом запитав Гад.

- Усі кажуть! - Фарат здвигнув плечима, бо й справді, що іще мав відповісти? Хіба він з кимось знайомився?

- Виглядає, стосовно того у тебе є сумнів? - запитав у Гада з викликом а й підозрою.


- Ще й який... Можу битись об заклад на все, що маю, що сьогодні двері не будуть відчинені, - запально проголосив Гад.

- Може ти краще знаєш коли їх відчинять? Тебе ж нам рекомендували як великого знавця, - злостиво реагував Фарат.

- Їх не відчиняють майже ніколи, - на видиху відповів той. Принаймні я жодного разу не бачив їх відкритими... Та люди, що тут збираються, постійно твердять, що все ж вони повинні відкритися. Сьогодні увечері чи завтра, можливо за тиждень, рік чи десять років. Того не знає ніхто. Це і є велика таємниця Кумрану.

Вочевидь усі були заскочені мовленим. Принаймні ніхто й слова не зронив. Чоловіки мовчки натягали довгі, до п'ят сорочки з бавовняної тканини, що їх завбачливо припас для нас Гад, а також фетрові ярмулки, або як їх іще тут називають лебра, Аделаїда накинула велику хустку - усе це мало прихистити нас від палючого сонця. На наш невеличкий гурт тут ніхто не звертав особливої уваги. Ми підійшли впритул до масивних металевих воріт. Час од часу паломники підходили сюди із палицями та різними металевими предметами й щосили гатили у ворота. На диво звук не відлунював. Навіть важко собі уявити якої товщини були ці ворота. Гад змотався в машину, приніс потужний молот й тицьнув мені в руки.

- Стукайте, інакше не буде зрозуміло навіщо ми сюди приїхали. Тут усі переконані - якщо постійно не грюкати, нам ніхто й ніколи не відкриє. В мою скептично налаштовану довбешку прокрався сумнів, і я тихцем запитав нашого гіда.

- Ви впевнені, що за цими стінами узагалі хтось є? Можливо ті есени давно вже вимерли?

- Ви думаєте, людям сотні років вдалося б підтримувати блеф? - відмовив з іронією Гад. Думаю іще сьогодні, коли не побажаєте повернутись, зможете переконатись, що місто живе.

Звісно, ніхто не мав наміру повертатись. Гад з нашою допомогою розбив просторий намет, де ми прихистились від нещадно палючого сонця.

День у пустелі непродуктивний час. В мене було враження, що моя сіра речовина почала плавитися. Не годен зібратись на жодну путящу думку.
Чомусь не можу відірватись від рук Аделаїди, вони в неї білі, наче молодий, квітневий мигдаль. Як витримають вони нещадно пекуче сонце пустелі? Прикладаю неабияке зусилля аби вичавити із себе бодай слово. У відповідь ані пари з уст. Видати усі ми однаково переносимо зміну клімату. Легше стає лише тоді, коли на пустелю, якось миттєво опускається ніч. Лунає бадьорий голос Фарата.

- Шкода, що не взяли з собою краваток.

- Це такий жарт? - скептично запитує Аделаїда.

- Зовсім ні. Бруно Ферреро* довів, що в пустелі це найпотрібніша річ.

Усі враз підтяглися до мовця, знали ж бо, цей чоловік зайвого не скаже. Окинув нас поглядом, пересвідчившись, що має достатню кількість цікавих вух, продовжив.

- Якийсь чоловік заблукав в пустелі й вже два дні бродив, ледве ступаючи по розпеченому піску. Останні сили залишили його. Несподівано він побачив перед собою продавця краваток. Продавець нічого не мав, крім краваток, і намагався будь що продати бодай одну людині у скруті.
Нещасний пересохлим від спраги язиком, ледве прошепотів, що продавець дурний: чи ж продається краватку тому, хто вмирає зі спраги й голоду? Продавець похитав головою і пішов собі далі.

Під вечір, коли спраглий і голодний подорожній із зусиллям підніс голову, то отетерів: він зайшов на подвір'я розкішного ресторану. Величава будівля серед пустелі! Це додало йому сили дійти до дверей. Чоловік упав на землю і застогнав:

- Пити... будь ласка, пити...

- Перепрошую пане, - відповів чемно швейцар, - але сюди не можна входити без краватки...

- Ніколи не чув дурнішої байки, - поспішив заявити Гад. Фарат, якби не почувши репліки продовжив.

На світі є люди, які переходять через пустелю цього світу з неймовірною спрагою всіляких вигод, втіх, насолод. Вони вважають дурними тих, що проповідують Євангеліє, науку, здавалося б таку безглузду в їхній пустелі.

Але коли хочуть увійти до "Божого ресторану", тоді почують: "Вибачте, пане, сюди неможливо увійти без переміненого серця".

- До чого тут твоя притча? - не стримався і я.

- До того, що аби вступити в контакт із Синами Світла нам слід приготуватись. Залишити дурні помисли, духовно очиститися, - спокійно тлумачив Фарат.

- А іще - висповідатись і причаститись, - іронічно проспівала Аделаїда.

- Чому б і ні? Я цих практик з деякого часу не застосовую. Мені посередники із Богом не потрібні. Але хто інакше не вміє... Гадаю, єдина причина, що люди не можуть переступити межу міста - їхні нечисті серця.

- Тоді і я вам скажу, - запально промовив Гад, - було видно, що він щиро обурений, видко своєю розповіддю Фарат зачепив якусь його незрушну правду, чи переконання. Знав - найбільш непримиренні люди саме в релігійних питаннях, навіть не віри, як такої, а саме своєї візії чи переконання про ту чи іншу її правду.

- Одного разу ворота міста усе ж відчинилися, - промови Гад, розтягуючи кожне слово, наперед смакуючи нашу реакцію.

- І багатьом вдалось туди увійти? - з жіночою цікавістю вихопилась Аделаїда.

- Зайшов лише один подорожній.

- Що ж, інших не впустили? - здивувався Лехман.

- Їх просто не було поблизу. Це були хіба найменші двері у цій стіні й пілігрими не звертали на них уваги. В таку пору, як оце зараз, туди постукав зморений подорожній. Він тямки не мав, що це Кумран, місце, де живуть Діти Світла, і проходячи у двері, які йому відчинили, ні на що особливо не розраховував. Йому попросту треба було десь заночувати.

- Напевне тому й відкрили, - виявила здогад Аделаїда, - яка його подальша доля? Він залишився з есенами?

- Ні, кажуть переночувавши, вранці він покинув місто, й тямки не маючи де побував.

- Про це і йдеться - вів своєї Фарат, - якщо не хочемо бути такими подорожніми, такими сліпими кошенятами, яким потрібен лише теплий нічліг, бо нічого іншого вони просто не бачать, треба очистити свої духовні очі, "бо ніщо нечисте..."

- Е, це вже ти загнув, брате, - заперечив я, - Євангеліє, що хочеш нам, невігласам цитувати, говорить про духовне небо, а не про наш грішний світ. Якими б святими не були Сини Світла, але вони земляни. Матеріальні люди. Матерія ж сама по собі - зло, як твердив твій улюблений Єжи Новосельський.

- Не лише улюблений філософ і богослов, а й мій духовний учитель, -  підкреслив Андрій, саме завдяки йому ми тут. Він любив повторювати своїм молодим колегам: "Що бачите на небі, це має бути й на землі".

- Ну, це він говорив про кольори, - знову парирував я, - мовляв не можна малювати голубою річку, коли небо багряніє...

- Дивіться, дивіться дими! - вигукнула Аріадна, якій можливо наскучила наша розмова, й вона піднялась на невеличкий пагорб. Нас мов вітром здуло із насиджених місць й ми недоладно, мов скарабеї почали підійматись на піщану дюну, та навіть іще не досягнувши верху побачили білі струминки  диму, що з різних кінців міста здіймались у небо. До нас уже бігли спотикаючись і падаючи мандрівники із сусідніх наметів. Усім бо потрібно наснажитися, підживитися, укріпити свою віру на швидку зустріч із тими, до кого чомусь лине серце.

----------------------------------------
*Бруно Ферреро - священик-монах і християнський письменник. Відомий завдяки своїм "Коротким історіям для душі".

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Не вистачає...

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Tamara Shevchenko, 21-05-2014

Не перед усіма відкриваються ворота

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Лідуня, 20-05-2014

Відкрийте ворота

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 18-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 16-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Viktoria Jichova, 16-05-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.051217079162598 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати