Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51214
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 38545, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.222.64.76')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Отара ч.2

© Михайло Нечитайло, 12-05-2014
З-під квочки одним днем курчата лупляться, але кожному з них свій шлях міряється.
Фермерське товариство три роки мурижило схил однаковими здобутками і статками, а потім ідилія почала скресати.
Першим вибиндувався над гуртом Антон Мащенко. Поки товариство гріло чуби біля малоприбуткових ячменю та гречки, осідлав нову для їхніх країв сою та на тому й зріс.
- Хе-хе, - посміювався над товариством, - я ж казав, тримайте курс на новизну, бо в старих тапочках у домовину лягти, й то негоже, а ви в майбутнє шкребетеся.
За Антоном до сої потягнувс й Павло Дебич. Але Данилюкова гусениця раптом вилізла йому боком, тож під осінь він, змарнілий та зморщений, попросив товариство допомогти зі збиранням урожаю.
- Поможіть, браточки, - благав, - лікарня все зжерла, немає фінансу на солярку для комбайна.
Першим озвався Антон Мащенко.
- Допоможемо, аякже, - бебевхнув себе в груди, - не знаю, як хлопці, а я у змозі.
Хлопці й не заперечували, бо з коштами на Дебичеву солярку в них було не густо, відмовити нібито й не личить, а тут доброволець вишукався - йому й карти в руки.
Соя лягла в кагат на току, як раптом Павло Дебич помер.
Дебичева вдова чи й запримітила, чи й ні, бо в агрономії далеко не рушила, та й не зовсім до сої їй було, але соя на току добряче всохла.
Тож коли Мащенко приніс удові гроші за реалізовану сою, то дуже жалівся на капризну долю і відбатував з торгованого прибутку добрячу половину за куплену по дружбі солярку.
- Це так, аби хоч трохи перекрити фінансову дірку, - зітхав, - бо тягне, наче в прірву.
А по весні зішморгнувся на нового трактора.
- В лізинг, - розправляв плечі.
- За Павлову сою зрихтувався Антоша, - ніс свою правду межи люди Федір Самойленко. - Лізинг - це значить залізти в кишеню до брата.
Мащенко перестрів Федора.
- Ти що в люди несеш? - причепився. - Звідки виколупав дурну думку, що тягнеш, наче козу з носа. Знай - твоя підозра така ж бридка, як і та коза.
- От викручується сатання, - своєї правив Федір. - В очах Павлова соя стоїть, з рук сліди її скапують, а бреше, як на цвинтарі перед покійником, бо той однак нічого вже не побачить. А я ще бачу і в бухгалтерію око кладу, як шрапнель по полю. Я всі руки стер об ріллю, а не те що про трактор, про велосипед мови не веду, бо то для мене дорога техніка. А цей, глянь, трактора купив, Дебичевої вдови ниву під обробіток запріг, цупить, аж хекає, а ні грама не впрів. Що то значить з халяви вточити копієчку. Вміє сатання брикнути навскоси, щоби рівно в покіс утрамбуватися масляно.
- Сатана, а не людина, - плювався Антон у Самойленків бік, - у нього від Бога тільки гузно, а все інше, з розумом і язиком включно, від лукавого.
- Хай я буду й сатана, - погоджувався Федір, - але коли хтось висмикується над гуртом на чиємусь горбі, мовчати та нахвалювати за бізнесову жилку не буду. Висмик, він і є висмик - з когось урвати та собі підмостити. Хіба ж це бізнес - облизати чиєсь горе та набити ним калитку. Це гріх, а не бізнес.
- Гріх - городити казна-що, - свою версію святого письма ніс у люди Мащенко, - а пройти трохи далі, ніж інші - це і є бізнес. Побачити там, де інші сліпнуть, вчути толкове там, де інші чують тільки шелест вітру, розгородити там, де інші бачать загорожу, як одвічну й незрушну перепону, ухопити там, де другі не подумають навіть руку простягти - це і є бізнес. І якщо хтось назве його висмиком, хай буде й висмик - заздрість є всюди, а там, де хтось тебе обгонить, вона розростається до всесвітніх масштабів, або й затуляє світ. Але із заздрості розум і прогрес не ростуть, а на висмику - завжди. Бо коли долаєш круту гору, дихання і тобі, й авто твоєму бракує перед останніми метрами, де гора найкрутіша і лишається маленький висмик у два кроки до її вершини. Не знайдеш сили, заглушиш бездумно двигун, дарма плівся під цю гору чи й не весь вік - тобі її не здолати. А розрахуєш сили, віднайдеш останній резерв на здолання висмику - і ти переможець. А невдахам що лишається - тільки заздрість. Така природа людська. І краще хай зовуть мене висмиком, ніж невдахою, я згоден.
- Переможець - це коли сам здолаєш гору, - мислив по-своєму Самойленко, - а коли на чиїйсь силі - це висмик.
- Переможець - це коли тебе не питають про силу, а задрять на твою вершину, - резюмував зі своєї гори Мащенко.
З тим і гризли кожен свої гектари понад Гербовим ставком.
Через два роки не вколотився на землі й Гонтенко.
- Тьху! - сплюнув, коли засуха здрібнила його ячмінь на горбку до рівня макового зерня. - Оце вигромадився із землеробства у злидарі. Та я з-під свинячих хвостів більшу копійку витягую, чим із цієї землі. Антоне, забирай до обробітку й мою ниву, бо обридло старцювати на тому горбку.
- Я хіба знаю, - кудись убік зирив Антон, - ще плату запросиш, що я й посивію.
- Та яка там плата, - розчаровано махав рукою Гонтенко, - даси клумак зерна,  я й зрадію.
По жнивах Мащенко притарабанив до Гонтенка у двір купку збіжжя.
- Плата, - гордо походжав, переступаючи через купку.
Гонтенко, котрий саме перебував у запої, пропив ту купку за дві години, навіть не гикнувши.
Щоправда, трохи протверезівши, висловив невдоволення:
- Малувата плата за двадцять гектарів.
- Ти взагалі просив клумак, а я дав тону. В чім проблема? - здивувався Антон.
Гонтенко не встиг відповісти, бо знову запив. На тому й сторгувалися.
- Мабуть, злизав би наш Антоша і каку після горобця, аби лиш горобець віддав йому під обробіток свій наділ, - коментував Федір Самойленко земельні гешефти Мащенка. - Забуває чоловік, що з обсмоктаних бідолах нічого, крім душевного гіркого поносу, не стягнеться у світі.
- Дурень меле, наче в пеклі смоли обпився, - обурювався між людьми Антон. - Закоти рукави та візьмися до землиці, вона віддячить, будеш і ти при гонорі. А то сушить кукіль на своїй землі, а когось чорною заздрістю поливає. Нікчема.
- Висмик, він і між людей, і перед Богом висмик, - безнадійно зітхав Самойленко. - Душа в копійці, а копійка каменем на грудях - а з придавленого чоловіка чогось, крім калюжі, чекати годі. Розмолола нашого Антона нечесність - перевівся чоловік. А думалося ж, коли починали, що у фермери сміття не занесе. А його нанесло ще більше, ніж у колгосп колись наносило.
Тим часом колгосп віддав Богу душу. Данилюк надибав якихось інвесторів, притягнув у господарство, а вони так проінвестували виробництво, що й знайти було годі. Народ відсахнувся від інвесторів, заходився тулити до когось свою земельку.
По селу блукали всілякі охочі з різних країв, але на той час вигулькнув в іпостасі рятівника села Антон Мащенко.
- Люди! - гукав чимдуж. - Ніхто не дасть нам манни небесної, як ми своїми силами не замісимо її з нашої праці та землі.
Місити охочих було обмаль. Кожен хотів платні за земельний наділ, а обробляти власноруч не дуже прагли.
- Он гляньте на Федора Самойленка, - тицяли пальцями, - десять років місить свою манну. І що вимісив? Матюки та злидні. На біса така рахуба, хай краще хтось місить, а ми дещицю готового втнемо. Нам вистачить.
- Давайте я міситиму, - вигулькнув Антон з людського розпачу. - Я не Самойленко. Я за ті самі роки вивітрився до чогось, крім матюків та злиднів. І комабайни маю, і техніку, і зерносховище. Бо не ловив вітер дірявим ротом, не пукав коло землі, а пестив її та грів. От і вигрів. Земля - вона, як дитина, їй догляду та й догляду треба. Земля, як мати, вона уваги щоденної потребує. Земля - це душа, вона почуттями повниться. Земля - всесвіт, її осягнути лишень розумом чіпким та метикуватим можна. Земля - це я. Бо я весь у землі.
- Весь у землі буває тільки покійник, - сміявся Федір Самойленко. - А в принципі, Мащенко дійсно весь у землі. З нього ж вивітрилася душа, він і є покійник. Земля - це перш за все краса. Її треба любити, а не видирати з неї за будь-яку ціну гешефт. Гешефтом землю перетворюємо у гній, а самі стаємо гноярами. Люди, очистімось від гною, даймо землі красу, а Мащенко хай у своїм зерносховищі власні дулі ховає, а не наші мозолі.
Та люди від гною не очистились, тож замість власних дуль Мащенко зсипав після наступних жнив до зерносховища людські мозолі. Котрі під весну перетворилися на дзвінку копієчку. Для Мащенка.
І пішло-поїхало. З кожним роком Мащенко утверджувався в селі, як колишній голова колгоспу Данилюк, підгрібши врешті-решт під себе землі всього села. Поля в нього родили, наче їх Бог помазав на врожай, трактори, котрих накупляв неміряно, гули, як бджоли, власні новітні комбайни хурчали, як дзиги, все цементувалося і складалося докупи, мов новітній добротний будинок. Незабаром до Мащенка потягнулися жителі ще двох сіл - і він окріпнув так, що ногами вперся в землю, наче пам'ятник, не зрушиш.
Сергій Іванюта, котрий теж непогано доглядав свій наділ, але не втягнувся у крупне землеробство, і той віддав Мащенкові свій доглянутий схил та й подався до того в бухгалтери.
- Що, вже не хочеш бити рахівницю об голову біля тепліючої грудочки? - криво посміхався до Сергія Федір Самойленко. - А як же весняний дух?
- Роки, - глибокодумно шкріб носа Івнюта, - вони весняний дух переводять у бздо. Подумай сам, Федоре, діти пороз'їжджалися, у мене спина стріляє, хоч на фронт її відправляй - що я сам на сам із землею? Самота - вона, знаєш, б'є по голові, що все негоже розлітається геть, міцні думки тільки лишаються.
- То не міцні думки лишаються, - сердився Федір, - то бздом голову криє, коли ти волю нашу, яку ми плекали з пуп'янка, на найми міняєш.
- Ну, не знаю, - гув Іванюта, - чи бздо, чи не бздо, а мені ліпше в теплій конторі на стільці. Там хоч спину гнути не треба.
А коли через два роки Іванюта з конторських Мащенкових заробітків став жити краще за вільного хлібороба Самойленка, той зітхнув гірко, порахувавши гроші і не знайшовши капіталу на весняну сівбу, і побрів до Мащенка.
- Добридень, - прогув, ніби в бочку, зайшовши до кабінету.
- О, землероб, - кахикнув Мащенко, - красу землі на показ приніс, чи як?
- Ні, - понуро відповів Федір, - здаватися прийшов.
- Чого ж так? - аж підплигнув Антон. - Напийся краси, вийди в чисте поле, пердни, щоб аж сороки попадали, та й нюхай. Це ж гарно, їй-богу, гарно. Без копійки, зате з духом. Не Божим, щоправда, власним, але ж яким потужним.
- Ти не патякай казна-що, - не оцінив жарту Самойленко, - ти скажи та я й піду - мою землю візьмеш під крило?
Мащенко насупився, вдав, що важко думає, нарешті виринув із задуми.
- Там такий занапащений схил у тебе, що хай краще квітне на нім ромашка, - процідив. - І бджолі толк, і природі радість. Я, знаєш, негожої землі не потребую. Гожий господар глину занедбану іншому не принесе, він у три дуги зігнеться, пучками двадцять гектарів перебере, кожен іон по поличці розкладе, аби рослинці було що поїсти, але до іншого прийде, як господар, а не як висмик, - згадав давню образу, - котрий смикався-смикався, як дурень, і себе засмикав, і землю. Йди геть, Федоре, вирощуй пирій з осотом, тільки ж дивися, не труси насіння з них на мою землю, бо привезу тисячі інспекцій, оштрафуємо, що без трусів ходитимеш, а не розрахуєшся. А на панель у заробіток ні ти, ні твоя Ірка вже не годні, застарі, - реготів, неначе громом грозу провіщав.
- Я зігнуся, - важко мовив Федір Самойленко, - але як пружина. Дивися добре, бо пружини, буває, випрямляються. І б'ють боляче при цьому.
- Ой, мамцю, я злякався, - кихкотів Мащенко, - овечок розводь, хазяїне, випасай гіркий свій схил. Бо чи пружина стрельне, а тебе затравлю за бур'яни. В отарі рятуйся, в отарі.

                                                     (Продовження буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© А.А, 14-05-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0901930332184 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …