Музикальний бульйон Апокаліпсису
Якщо прочитавши книжку зразу ж не закинеш її на полицю, а хочеться про неї щось сказати – значить зачепило. «Житіє моє» - або перефразувавши вислів царя свія Русі, із відомої совєтської кінокомедії «Іван Васильович міняє професію» - « Житіє наше» - це я про текст. Переказувати змісту не буду, бо його фактично немає – це суцільна філософія, філософія від автора - Любко Дереша.
Сарказм, нігілізм, іронія й трохи містицизму, що граничить із видіннями шизофренічними, а над цим усім пливе мелодія - симфонія Апокаліпсису – так коротко можна сказати про враження від прочитаного. Автор підштовхує читача до думки про невідворотність скінченності буття нашого грішного світу, особливо того світу, маленького всесвіту, захованого у кожному із нас. Як бачимо ідея стара як наш світ, проте незносима –Апокаліпсису людство чекає певно від часу осмислення свого буття. Світ, більшість енергії якого, за останніми даними вчених – є темна матерія, рано чи пізно має поринути в морок. Так і душі головних героїв роману Дереша, Богуша і Іоланти - суцільна «темна матерія», тому й шукають вони саме симфонію Апокаліпсису.
А тепер задаймося двома основними запитаннями.
Чи талановитий автор? – Безсумнівно.
Чи сподобався твір? - Однозначно сказати важко. Можливо це від того, що Любко підняв надто високо планку – заварити бульйон Апокаліпсису. Проте автор, на моє переконання, пішов легшим шляхом – копіюванням класиків. Він показує концентроване зло і його тріумф, в дійсності сучасної України - такого собі сьогоденного Воланда, в образі посланця темних отців – Богусі. Його ж постійна супутниця Іоланта, десь на підсвідомому рівні, асоціюється із Булгаківською Маргаритою. Яків – сучасний Майстер. Як бачимо, «костюми» всі до болю знайомі, тільки перекроєні під сучасний модерний стиль - під «Євро 2012». Проте, як ми знаємо, будь-яка, навіть найталановитіша й наймодерновіша копія, завше поступатиметься оригіналу. Тому залишимо Булгакову – Булгакове, а Любкові – його… Як на мене, Дереш недотягнувся до відмітки і це стає помітно десь із середини твору, а особливо під занавіс.
Ідея чудова, навіть оригінальна - заварити бульйон із життя й смерті, додавши різних релігій для смаку. Шива, Вишну, Біблія, світова змова, сучасна політична закулуса, Галичина, Євро 2012, все це замішавши в одному казані, автор намагається зварити космічний суп буття. Перше враження від читання – недосолили. Проте за смаками не судять, тому чи вдалося це автору в надто стислому творі? Судити читачу. Схоже що Дереш і сам розуміє, що не може довго втримуватися на поверхні цього виру й обриває роман дуже стрімко. Вийшов такий собі пролог до Апокаліпсису. Интернет-реклама, веб-сайты, электронные магазины и услуги SEO по конкурентоспособной цене здесь Знецінення духовності, занепад моралі, розтління особистостей й над усім цим звучить музика, яку так шукав Богус – симфонія Апокаліпсису. Де ж вихід? Схоже ні автор, ні його головний герой Яків не бачать світла. Схилити голову під мечем фатуму, чи боротися із гниттям? Це питання невідворотно постає перед читачем, який добрався до кінця твору. А якщо прочитане заставляє думати – автору респект, твір однозначно вдався.
«Дай я ще пограюся із ним», - просить Іоланта в Богуса, коли вони отримують симфонію. Та автор не дає такої можливості читачу й залишає кінцівку відкритою. І тепер знову, як заставка на комп’ютері, зависає питання, чи ж сподобався твір? Як відомо, безспірної істини не буває, тому читайте й робіть свій висновок!
