У далекому-далечезному Сузір‘ї Косинця біля далекої-далечезної зірки крутилася одна далека-далечезна планета. І, як усі поважні планети, вона не лише навколо зірки крутилася, а ще й оберталася навколо своєї осі. День-ніч… ніч-день… день-ніч-день… Дуже-дуже багато років підряд оберталася . А називалася планета – КонстрАктор.
Жили на ній інопланетяни-тракторяне. Тати тракторОни, матусі тракторИни та маленькі тракторята – трАкчики й тракчАтки. Були усі вони трохи схожі на різнокольорові чи то кубики, чи то кабінки, поставлені на два величезних тракторних колеса. Це такі ноги в них були.
Але оскільки стояти на двох ногах-колесах взагалі-то важкувато, а тут ще й кругла планета круглі день-ніч обертається, то… То дуже часто малі тракторята падали й набивали на своїх квадратних маківках величезні квадратні гулі.
Від кожної такої гулі їхні батьки – тракторони й тракторини – ледь не втрачали свідомість та уривали свій терпець. А потім на уривках терпецю писали скарги щодо обурливого обертання обурливо круглої планети до констракторського перламенту.
Він тому так називався, що там засідали одні пери. А мери та сери були в них на побігеньках. На чолі ж перламенту планети Констрактор стояв законно обраний Головний Конструктор.
Одного разу законно обраний Головний Конструктор пер Пендикуляр, отримавши чергову скаргу, не витримав і заявив просто в екрані телевізора:
- Шановні громадяни Констрактора! Треба приймати міри, шановні.
Сказав, як відрізав. І додав:
- Я видаю указ про пряму зміну форми планети. Вона є незаконно-неправильно-круглою А має бути правильною. Тобто, згідно новому указу, прямокутною. Тоді вона крутитися не зможе й ніхто на ній падати не стане. Навіть нестійке наше підростаюче покоління.
- Так, так, так! – закивали прямокутними головами мери і сери.
- Нарешті! – заляскали в прямокутні долоні тракторони й тракторини.
І лише тракторятам все одне було, не дивлячись на усі їхні квадратні гулі. Бо вони вже про них і думати забули. Особливо тракчик Тракс і тракчатка Труксь. Адже вони якраз знайшли під трикутним деревом багатокутного лісу маленького бульдозика – дитинча великих бульдозаврів. Воно загубилось і жалісно-жалісно гарчало сизим димком.
А ще він був трохи скаліченим – замість коліс у нього якісь пласкі гусениці були.
- Ой, - загойдалася на своїх колесах Труксь, - як мені його шкода! Бідненький, йому ж їздити погано. Треба батьків його знайти. Воно ж, мабуть, сумує за ними.
- Ага, як же, знайти, - відгукнувся Тракс. – Потім вони нас усюди знайдуть. Ніде ми від них не сховаємось. Знайдуть і зариють. Дорослі бульдозаври знаєш, які заривательні!
- Це тому, що їх виховують неправильно. Давай заберемо собі цього бульдозика і правильно виховаємо. Щоб усі знали!
І почали вони його виховувати. День-ніч… ніч-день… день-ніч-день… Навіть забули, як воно падати та гулі набивати. Бо коли добру справу робиш, то на дурниці усілякі завжди уваги не звертаєш.
Бульдозик вже навчився чемно рикати, коли його годували. Навчився прикочувати своїм широким лискучим писком камінці, які йому кидали тракторята. Навіть навчився рахувати до десяти. А, головне, навчився захищати своїх друзів від усіляких розбишак та хуліганів. Траплялись, на жаль, іноді такі на планеті Констрактор.
Аж одного разу до узлісся багатокутного лісу прибув сам пер Пендикуляр з усіма своїми мерами та серами. Усі вони мали в руках косинці, аби вимірювати правильність прямих кутів нової форми правильної планети Констрактор.
А за ними сунуло ціле стадо загнузданих бульдозаврів, які зловісно гарчали і зривали усі неправильні нерівності Констрактора. Лише величезна гора нагорнутого ґрунту перед ними зростала. Аж до самого неба.
- Давай, давай, - командував пер Пендикуляр, розмахуючи своїм командирським косинцем, - от сюди горніть, сюди. А отут кут вже більше. Приберіть трохи, приберіть.
- Шановний пере Пендикуляре, - звернувся до нього Тракс, - а чи не можна якось обійти наш багатокутний ліс?
- Бо нам з Бульдозиком не буде де гуляти й навчатися, - підтримала його Труксь.
- Який такий бультазик?! Який такий багатоліс!? – заверещав пер Пендикуляр. – Ви що, діти, не бачите, що ми для вас краще життя будуємо?! Біжить звідси, не плутайтеся під косинцями!
- Р-р-р-р! – неввічливо загарчав Бульдозик і, зовсім вже невиховано, посунув було на пера Пендикуляра, але в цей час…
В цей час величезна прямокутна гора ґрунту, яку нагорнули бульдозаври, переважила один бік планети Констрактор. І вона… Вона почала перехилятися, тягнучи за собою усіх перів, мерів та серів. А також тракторонів, тракторин та їхніх тракторят.
- А-а-а-а!!! – покотилися усе населення планети по пласкій вже поверхні цього боку Констрактора.
Галасувало населення, перекидалося, але не було за що йому вчепитися на вже розрівняному, законно-правильному, боці планети. А тут вже й прямокутний край біля багатокутного лісу близько. Якщо з розгону через кучугури перекотитися, взагалі з планети впасти можна. Просто у відкритий космос. Ото жах!
- Це тимчасові труднощі! – під прямим кутом беркицаючись через голову, намагався заспокоїти населення пер Пендикуляр. Але населення його не слухало.
- СОС! СОС! СОС! - сигналізувало воно до відкритого космосу. – Рятуйте! Ґвалт!
Але мовчав відкритий космос. Бо дуже вже далеко в ньому оберталась неправильна планета Констрактор. Навіть земним зорельотам до неї треба було летіти декілька навчальних років. Втім, на щастя неподалік вештався зореліт «Гіппотенуз» відважного космічного мандрівника Тараса Тараторкіна. Він якраз на перерву зі школи вилетів.
- Ш-ш-ш-ш… - почав сипатися на «Гіппотенуза» пісок з перекинутої планети Констрактор. – Гуп…гуп… гуп… - почали гупатися на нього розлючені пери, мери і сери. – Ляп… ляп… ляп… - хляпалися перелякані тракторони й тракторини. – Що-що-що? – протирав ілюмінатори розгублений Тарас Тараторкін.
Протер і бачить, планета якась прямокутна на нього суне. От-от по кораблю гепне!
- Ото ще дурня! Прямокутних планет не буває! – закопилив губу знаменитий космічний мандрівник.
І тільки Бульдозик не злякався, не розлютився і навіть губи не став копилити. А вперся своїми калікуватими гусеницями в пласку планету, виставив уперед свій плаский писок і з останніх сил утримував ним своїх друзів Тракса й Труксю на гладкій навскісній площині. Та ще й звертався до дорослих бульдозаврів на їхній бульдозаврячій мові:
- Шановні бульдрузі! А не бульда б ваша бласка, допомогти мені трохи? Альби не дати випасти в космос моїм любульбим вихователям, якщо на те бульде ваша блуб‘язна згода.
Бульдозаври від такої вихованої ввічливості навіть очманіли трохи. Адже вони звикли, що на них лише гримають та гайковими ключами приборкують. І тому без зайвих розмов кинулися на допомогу такій надзвичайно чемній дитині.
А тут і Тарас Тараторкін оговтався. Вперся носом корабля «Гіппотенуз» в бік планети. Увімкнув усі двигуни. Та й виправив її. Загойдалася планета Констрактор на своїй опуклій половині. А бульдозаври, Тракс із Труксь на її пласкій половині навіть поворухнутися боялись. Аби знову планетну рівновагу не порушити. Отака от небезпечна гойдалка вийшла.
- Давай, давай! – почав знову командувати пер Пендикуляр: він боявся загубитися серед населення Констрактора, що обсіло всю обшивку «Гіппотенуза». – Тут утримуй, хлопчисько! – вимахував він косинцем відважному космічному мандрівнику Тарасу Тараторкіну. – А ви, - кричав бульдозаврам, - писками не клацайте, а давайте іншій бік планети вирівнюйте.
- А це що за пендюлька така неввічлива?! – здивувався Тарас Тараторкін та й скинув пера Пендикуляра з обшивки «Гіппотенуза». – А, ну, охолонь трохи у космосі, - сказав. І знову повторив таки: - Все одне прямокутних планет не буває. Це порушення законів природи.
- Це не ми порушили! – загаласували на обшивці тракторини, тракторони й тракторята. – Це дурний пер Пендикуляр порушив!
- Так-так-так, - почали підтакувати їм і мери та сери. – Це він нас порушувати змусив.
- Ну, нічого, - сказав Тарас Тараторкін, - це ми зараз виправимо. Он які у вас бульдозери сильні та ввічливі є. Та й в мене…
- Які такі бульдозери?! – перебив його Тракс.
- Це ж бульдозаври, - роз’яснила Труксь. – Трохи дикі, але вільні тварини.
- Як – тварини?! – роззявив гермошолома Тарас Тараторкін. – А що ж тоді у мене, в трюмі «Гіппотенуза»?
Та й відкрив його. А з нього викотилися два дивних бульдозавра – як і Бульдозик не з колесами, а з калікуватими гусеницями на ногах.
- Матуся! Татко! – заричав Бульдозик кидаючись до них.
- Синку! – загурчали бульдозери обіймаючи його.
Планета Констрактор знову захиталася, але «Гіппотенуз» Тараса Тараторкіна втримав таки її.
- Нас пер Пендикуляр продав космічним піратам, бо ми захворіли на ноги і тому своїми ногами-гусеницями порушували правильність природи Констратора, - гірко плакали соляркою батьки Бульдозика. – А пірати потім нас на Землю викинули, бо не змогли ми в неволі жити. А на Землі на нас уваги не звертали, простими машинами нас земляни вважали.
Тарас Тараторкін тільки потилицю чухав.
- Ото так! – сказав. – Одна дурня одного дурника на увесь розумний всесвіт дурню перпендикулярну наводить.
Але його ніхто не слухав. Бульдозик обіймався з батьками, бульдозаври радісно танцювали навколо них, а тракторони, тракторини й тракторята весело ляскали в долоні. Навіть мери із серами їм підляскували.
Від такого гармидеру планета Констрактор хитнулась, ковзнула з носу «Гіппотенуза» и знов почала набирати оберти. День-ніч… ніч-день… день-ніч-день… Допоки від того обертання усі кути не стерлись і вона знову круглою не стала. А на круглій планеті впасти іноді можна, а от випасти – зась!. Навіть якщо в тебе замість ніг – два колеса.
Втім, з тих часів тракторяни маленьким тракторятам, допоки вони ходити як слід не навчаться, гусениці для стійкості обувають. Це, може й некрасиво, але ж краще, ніж закони природи змінювати.
А як навчаться тракторята міцно на колесах стояти, то всіх їх «Гіппотенуз» на Землю відвозить Де щороку відбуваються Міжкосмічні Тракторні Перегони імені Т.Тараторкіна. І головним та дуже справедливим суддею цих перегонів є завжди дуже чемний і зовсім не калікуватий бульдозавр Бульдозик. Разом, звісно, зі своїми вихователями – тракчиком Траксом і тракчаткою Труксь.
