Доле, вкрай ірраціональна. В мене виникло до тебе перше питання. Що це було? Генеральна репетиція, примара, чи історія з шансом на продовження? Чи все ж таки нічого. Ще один молодий чоловік, який проходив повз і, не прагнучи того, смертельно зачепив. Пишу це і самій смішно.. Який там «ще один», якщо його голос втерся в пам’ять навіки… Я впевнена, що це була доленосна зустріч. Так, саме «доленосна». Ти несла її мені крізь всі випадковості, крізь всі недозустрічі, крізь всі секундні погляди. Ти приготувала її мені, а я не сміла відмовитись. А коли смієш відмовляти, не дивуйся, коли залишишся в кінці нізчим. Хоча я маю невиліковну порожнечу в грудях. Дякую і на цьому. Напевно, я носила її з собою завжди, але до зустрічі з ним вона була латентною.
Питання під номером два.. Що тепер мені з цим запропонуєш робити? Зациклитись на тому єдиному вечорі, забути його чи як завжди, робити вигляд, що мені все рівно? Тоді й забувати чи тримати в пам’яті немає що. Так простіше, так звичніше, так ультрамодно. Суперечу собі, не люблю безглузді питання й сама їх задаю. Доля не пропонує виходи, а навпаки закриває їх, залишаючи один єдиний – змиритись. По правді, для нас , панянок, це завжди єдине благородне заняття, як вишивати і таке інше. Цьому, напевно, і вчили колись при дворі.
І третє. Як мені забути той погляд, ту посмішку,коли я, як в кращих кінострічках, з байдужістю на обличчі, впевнено спускалася сходами? Де мені діти цю згадку? Я б її злегкістю сховала, викинула, спалила, але ти наказала мені її берегти… Я розумію, як дівчатам пасує той сум в очах, та безвихідь, як виділяє їх це з поміж їм подібних. Та що мені з цього? Дякую, що горе хоч схуднути допомагає.
Не мені в твої справи втручатись. Я знаю, що колись цей фрагмент мого існування, немов останній мазок невідомого майстра, доповнить Великий шедевр. І тоді я вже точно буду знати для чого, чому, як. А тепер залишається змиритись, аякже.
«Ти увірвася в моє життя непрохано, всього на кілька днів. Підібрався ближче за тих, хто був до, і тих, хто буде після. Зламав мене, переїхав, вбив. Всього десятки повідомлень, всього одна зустріч. Ти, я і сховані, наче під тепленьким покривалом, за хмарами зорі. Що накажеш мені робити з моїми уламками з пам’яті? Що пам’ятаєш ти? Чи зміг забути запах мого волосся? Ти виглядав не менш закоханим, не менш щасливим. І ти безслідно зник. Принц злякався Дракона?»
