Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44371
Рецензій: 86708

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Лотерея

© Елен Тен , 06-05-2014

Раптом увесь світ упав до ніг Ігоря. Його вміщував у собі невеличкий кольоровий клаптик паперу. Лотерейний квиток...
Хвилі захвату огортали його тіло, робили майже невагомим.
– Я справді виграв?
Молода продавчиня забрала у нього квиток, двічі перевірила щось по своєму комп’ютеру.
– Все правильно. Вітаю!
В Ігоря спітніли долоні.
– І скільки я...
– П’ятдесят тисяч.
Кумедні закарлючки, які люди називаються цифрами, вишикувались саме так, а не інакше. У "переможному" порядку. Раз – і ти володар світу. Принаймні, таким себе відчував Ігор. П’ятдесят його зарплат, чотири з лишком роки! І все це подарував йому квиток, на який він витратив зекономлені на цигарках дві гривні.
За тиждень Ігор владнав усі бюрократичні процедури і отримав на руки банківську картку із практично казковою сумою на рахунку. У нього навіть взяли інтерв’ю для "Вістей Придніпров’я". У нього, простого слюсаря на фурнітурному заводі, маленької, непомітної людини. Єдине, на чому він наполіг – не називати його прізвища, лише ініціали. І жодних фотознімків. Їхній Дніпропетровськ – місто не маленьке. Проте краще тримати свій виграш у таємниці. Одразу з’являться давно забуті друзі. Знає він таких.
Тепер Ігорю щодня посміхалося сонце, тілом розливалася небачена донині енергія, душа співала легковажні поп-хіти. Іноді його навіть лякало це відчуття всемогутності, але молодому чоловікові не вдавалося його позбутися. Зараз він може дозволити собі все, на що раніше навіть не дивився. Покинути той клятий завод, нарешті отримати вищу освіту (він уже давно мріяв вступити до Дніпропетровського гуманітарного університету на спеціальність "Туризм"), знайти гідну роботу, обновити свій гардероб, можливо, купити машину, одружитися, подбати про матір. Він так давно не приносив їй гарних подарунків...

Ранок дарував перехожим свіжість, туман злизували перші сонячні промені, відкриваючи небо лазурного кольору. Новенькі шкіряні туфлі Ігоря солідно вистукували по бруківці. Його рідний Дніпропетровськ, місто, яке раніше здавалося вороже налаштованим опонентом, тепер було найкращим другом. Нарешті він упіймав свою долю за руку. Не вирвешся, красуне! Ігор уперше керував, вирішував, а не сліпо підкорявся.
У лівій кишені молодий чоловік тримав айфон найновішої моделі, у правій – заяву про звільнення. Навіщо йому одразу шукати нову роботу? Можна деякий час байдикувати, розважатися, подорожувати на власній автівці. Він із шістнадцяти років гарує на тому клятому заводі. Хіба ж не заробив невеличкий holiday?

Ігор вийшов на Калинову вулицю. Зараз він купить у найближчому торговому комплексі коньяк. Як приємно ввечері розслабитись за келихом гарного, якісного напою. Його зупинив погляд маленького хлопчика із фотокартки на скриньці при вході. Скільки ж болю в цих оченятах...
"Маленькому Денису Коломійчуку терміново потрібна допомога небайдужих. Дворічному хлопчику поставили страшний діагноз – лейкоз". Далі йшли реквізити банку і номер рахунку, на який можна переказати гроші. Разом із слізним благанням матері не лишати її дитину в біді.
Ігор пройшов повз, і ще деякий час блукав заставленими різнокольоровими товарами рядами. Він навіть вибрав коньяк, який так давно мріяв спробувати. Замість однієї сунув до кошика дві пляшки. Дегустуватиме вечором. Разом із замовленими з ресторану делікатесами.
От тільки погляд маленького Дениса не йшов з пам’яті, не відпускав...

Одна з касирок банку, свіжа, наче мальва, щедро нафарбована молодиця дивилася на Ігоря, як на святого: "Бувають же такі щиросердні люди". Інша, старша, поправила масивні окуляри і зімкнула губи у тонку сувору лінію: "Злодій! Бандит! Чесною працею стільки не заробиш!"
Він перевів усі гроші на рахунок Дениса Коломійчука, хлопчика, в очах якого бачив непрожите життя. Нехай бере! Він ще заробить. Звісно, не стільки, але проживе і так. Малому гроші потрібніші...
Сонце, визирнуши із-за бані Свято-Троїцького кафедрального собору, перетворилося на велику розпечену пательню, воно плавило асфальт, змушуючи квіти опускати голівки долу і вклонятися сухій, порепаній землі, а перехожих – стікати потом. Ігор з’їв морозиво. Марно! У грудях пече, ноги не слухаються, не вистачає повітря, голова йде обертом. Таке відчуття, наче ти знаходишся в епіцентрі виверження велетенського вулкану.
Знайшовши у парку затінок, Ігор купив холодну мінералку. Зробив кілька ковтків, змочив водою обличчя, зім’яв і жбурнув в урну заяву про звільнення. А на їхньому фурнітурному заводі на Артільній не так і погано. Вже звик, призвичаївся до керівництва, розкладу. Можливо, він би навіть за ним сумував. І за Любкою з відділу збуту. Краля! Він подобається їй таким, який є. Без тих тисяч...
Подув легкий вітерець, але він не рятував від такої спеки. Місто палає жаром, легені не приймають розпечене повітря, футболка липне до спини, а кольори довкола вицвітають, розпливаються...

Перші кілька хвилин Ігор не міг збагнути, що трапилось і де він знаходиться. Якісь білі стіни і на грудях лежить щось холодне, приємне.
Зрозумівши, що й до чого, злякався. Він у лікарні. Лежить на кушетці в палаті, підключений до якогось апарату, широкої коробки із дротами, котра заважає підвестися. Клята спека! Це вона у всьому винна!
До палати зазирає лікар. Низький і опецькуватий, наче Колобок.
– Що зі мною? – тамуючи посмішку, запитує Ігор. – Я знепритомнів?
– Знепритомніли, – киває той.
– Серце?
Ігор пригадав, що у батька, якого він майже не пам’ятає, були проблеми із серцем.
Лікар відкриває теку, показує йому рентгенівські знімки і починає повільно говорити, наче лектор, чітко карбуючи кожне слово. Ігор заплющує очі, стискає руки в кулаки. Краще б серце...
Пухлина у лівій легені. Вона росте. Не можна зволікати. Потрібна термінова операція. Краще робити у столиці. Приблизна вартість лікування – не менше тридцяти тисяч.
Тридцяти... Ще кілька годин тому він мав значно більше.

Суперечка з касиркою, яка ще вчора дивилася на нього, мов на божество, нічого не дала. Гроші не повернути, бо кошти вже зняли з рахунку, на який він їх переказав.
"Нічого. Візьми себе в руки", – намагаючись вирівняти дихання, шепотів підбадьорливі слова Ігор. Останнім часом він і справді почувався дещо зле, але списував слабкість на надмірну втому. А кашель – на погані цигарки. Він навіть перейшов на інші, дорожчі.
Все ще можна виправити. Зараз він поїде на Лівобережжя до дитячої лікарні, знайде батьків Дениса і просто забере свої гроші. Скаже, що сталася помилка, вибачиться. Вони йому теж потрібні. Йому лише тридцять два. Він також хоче жити. Він ще так багато не встиг.
Палата Дениса якимось дивом умістила просто нереальну кількість іграшок. На ліжку сидів маленький лисий хлопчик, худенький і блідий, схожий на примару. Його мати – молода тендітна жіночка із зацькованим поглядом. Тоненька, майже прозора, під очима глибокі рівчачки-зморшки, на губах запеклися краплини крові. "Може, й вона хвора?" – промайнула думка.
Коли Ігор сказав, хто він, жіночка кинулась цілувати йому руки. Вона плакала і дякувала, запевняючи, що довіку пам’ятатиме його доброту.
Промова, яку він так старанно відрепетирував в коридорі, готова була щохвилини злетіти з вуст, але мати Дениса не давала йому вставити бодай слово.
– Гроші збиралися дуже повільно. Ще б трохи, і ми запізнилися. А тепер Денису знайшли донора. Через два дні проведуть трансплантацію кісткового мозку, – з посмішкою мучениці розповідала вона. – Далі буде довге лікування. Два курси хімії. Але у мого сина з'явився шанс. Завдяки вам, – змахнула з обличчя сльозу. – Господь повинен захищати таких людей. У вас обов’язково все буде добре.
"З п’ятдесятьма тисячами", – хотілося сказати Ігорю.
Мати Дениса, не випускаючи долонь Ігоря зі своїх рук, ще довго йому дякувала, а хлопчик, показуючи на нього пальчиком, белькотів: "Дядя!" і посміхався.
Сьогодні Денис отримав нові ліки, а завтра мати оплатить усі рахунки і готуватиме малого до операції.
– То ви ще не витратили гроші? – вирвалося з грудей Ігоря нетерпляче.
– Ні, – похитала вона головою.
Ігор важко зітхнув. Повітря проникло у легені, наповнюючи їх пекучим болем, який відразу ж відізвався у хребті.
– Зробіть це швидше, – кинув він. – Мало що. Сума велика. Краще перестрахуватися.

Вийшовши з лікарні, Ігор довго блукав вулицями. Дув вороже налаштований вітер, із-за кошлатих дерев сором’язливо визирала блакитна смужка Шиянки. Втомившись, він сів прямо на тротуарі, обабіч дороги. Куди тепер? Махнув рукою. Яка різниця? Закурив, закашлявся. Кинув цигарку у вигорілу траву.
Дорогу перерізали машини, які везли своїх власників у безкінечних термінових справах. Пропустивши черговий потік автівок, Ігор помітив на протилежній стороні вулиці облізлий кіоск. Якраз посередині квітника із рожевими гладіолусами. Лотереї... Не може бути! Чоловік зайшовся злим, істеричним сміхом.
Відірвавши очі від кросворду, реалізатор "квитків щастя" гидливо скривилася. Клієнт мав мало презентабельний вигляд: нетверда хода, увесь спітнілий, очі горять, дивно посміхається. П’яний чи навіть гірше... Наркоман!
Привітавшись, Ігор поплескав себе по кишенях, витрусив на прилавок кілька зім’ятих купюр.
– Мені лотерейки. На усі...



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 09-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 07-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 07-05-2014

Я вірю!

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Nina, 06-05-2014

А я вірю!

© Nina, 06-05-2014

Тема безоглядної жертовності,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 06-05-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.88420581817627 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Нічний цирк» Ерін Морґенштерн — книга-квиток до країни магії
Є книги, які потрібно читати. А є ті, котрі потрібно «дивитися». Вони мимовільно переростають в нашій …
Книга для тих, хто прагне переважати
Книга «Перевага. У чому сила корпоративної культури» — це нон-фікшн для директорів, власників бізнесу …
«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …