Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51622
Рецензій: 96045

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 38481, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.139.67.53')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

МОЗАМБІК

© Аркадій Квітень, 06-05-2014
    Якими тільки диваками не обдарувала наш люд Полтавська земля і немає ні одної сфери діяльності в цьому благословенному краї де б не було своїх диваків, та таких, про котрих би слава їх , або й злостивість не розносили б сороки на хвостах по всіх закутках сіл і міст десь там: чи під Кобеляками, чи під Новими Санжарами, а може навіть у Великих чи Малих Сорочинцах.

  Я сам знав одного дивака який на суперечку, ви лише вдумайтеся, всього за одну пляшку горілки з’їдав двадцять пампушок з часником запиваючи лише однією склянкою кисляку, це, казав, благотворно діє при травленні. А суперечили з ним так, для хохми, щоб був вагомий привід для суспільного пияцтва, особливо по вихідним дням. Всі охочі, хто й собі хотів на дурняк випити горілки - давилися вже на шостій пампушці, програючи суперечку.

  Мій сусід, Петро Іванович, той змолоду помішаний на астрономії, і звідки в нього, сільського дядька, правда агронома, вистачає хисту і терпіння спостерігати ночами за круговертю Всесвіту. «А ти знаєш» - казав він мені, - «кожна Галактика має свою чорну діру». Він міг би розповідати про ту діру стільки дивовижного зі Світобудови, на стільки витримає ваш терпець, і бережи  Господь заперечити йому в чомусь – наживете ворога, а якщо по ходу розмови спробуєте про щось уточнити, чи допоміжне розпитати – буде вірним другом для вас повік. Є й ті, що руками розгинають підкови, гнуть з дурі ломи, рвуть ланки ланцюга в палець товщиною, але про таких кажуть: «сила є – ума нетреба».

  Проте Нестора Зюзю не можна віднести до жодного з уже відомих диваків, його й справжнього ні призвіща, ні ім’я в нас майже ніхто не знав – всі звали Мозамбік. Чоловік не просто був диваком, а диваком ще й з присипочкою, як у нас кажуть. Жив він бобилем на краю села. Остання жінка, що з ним жила, збігла від нього ще років з десять тому, і відтоді, Мозамбік так і живе собі парубкуючи, не приживши за вік, а ні дітей, ні абиякого путнього господарства. Жив на пенсію, ще й чималеньку, яку отримував з давніх-давен, одному Богу відомо за які такі послуги така щедрість держави. Хтось із заїжджих знавців якось бовкнув, що той служив десь у Африці, в іноземному легіоні. Хай мене Господь покарає, як я щось збрехав: за що купив, за те й продаю, хоча й самі знаєте: диму без вогню – не буває. Так от, Нестор Зюзя нікому ніколи і ні про що не говорив окрім про Мозамбік, тому й прозвисько таке дивне. Запитає було хто в нього: «Чи не завезли хліб у сільмаг?» (бо він там завжди вештається) – відповідь одна: «В Мозамбіку хліб печуть самі, а не виглядають хлібовозку по-півдня». Чи просто для хохми, запитайте в нього: Котра година? Він не роздумуючи відповість, глянувши на антикварний кишеньковий годинник, що висів на металевому ланцюжку запхнутий в бокову кишеню – «в Мапуту (столиця Мозамбіку) зараз стільки-то (різниця на дві години з Московським)». Про нього так і кажуть: «дурний – не дурний, але й розумний не такий». Я й сам підозрював його, що він лише чомусь грає роль дивака, але второпати не міг з якою це митою він, замість Нестора, став Мозамбіком. Диво та й годі. Інколи, в абсолютно приватній розмові, Мозамбік теплішав і нарешті довірившись моїй порядності розповідав про такі дива, що в ніякому романі не вичитаєш, а якщо вже мова зайде дійсно про Мозамбік, як країну, то він годинами міг розповідати і здавалося знав більше, а ніж про свою рідну Полтавщину.

   Якось він ненароком обмовився: вони, цебто місцеві революціонери, своїх убитих ворогів наштрикували на шампури і смажили на вогні, як поросят, а потім їли, а наші їх навчали як комунізм будувати, Господи прости нас грішних. «Де наш Іван побував, там війна, розруха і голод, жаль бідолах, до сих пір маються» - так і сказав. Ну звідкіля ж йому було відомо все це і ще багацько іншого: і про мангрові джунглі, і про дерева брахистегії із сімейства бобових, і про те, що державним символом країни є автомат Калашникова, звідки казалось би сільському дядьку знати стільки про цю чудернацьку країну на березі індійського океану, а він знав, знав ще й про те, що дружина першого президента Мозамбіка, Граса Машел, після смерті чоловіка, Самора Машел, вдруге вийшла заміж за президента ЮАР, Нельсона Мандейлу. Ось так. Аби не цей сільський дивак, то в селі за все своє життя так би ніхто й не взнав: і про Мозамбік, і про річку Замбезі, і про нинішнього президента Арманду Гебузі – своїх турбот вистачає.  

   Сьогодні до сільмагу завезли свіже пиво і чоловіки, хто сам по собі, а хто й крадькома від дружини, забігали до Фроськи, продавщиці, її ще позаочі звали Хроською, трохи зневажливо зате влучно, бо вона й була схожа на Хроську – сварливу і непоступливу. Пропустивши один-другий кухоль пінистого, гіркуватого, духмяного жигулівського, вони мерщій розбігалися по своїм господарським справам; дехто йоршив, лукаво позираючи на Фросю, та ж сварилася товстелезним, як сарделька, вказівним пальцем, пристрасно промовляючи: «ой хлопці-хлопці, батога на вас немає». Відчайдухи лиш хіхікали раз-по-раз визираючи на вулицю, видивляючись чи не несе чортяка чиюсь дружину, щоб упіймати на гарячому злісного розкрадача сімейного бюджету.

   Мозамбік зі Славком Гаркавим дочекавшись доки в кухлях трішки осіла піна і Фрося ще чвиркне до норми, вийшли з кухлями на волю і мовчки цідили крізь зуби пиво сидячи на скамейці шурхаючи ногами незчисленні недопалки, немов рахуючи забрані людські роки життя цією пагубною звичкою – палити. Сонце вже височенько видерлось в небі, припікало, а холодне пиво остужало тіло. Славко пив швидко, йому кортіло щоб Мозамбік заплатив ще хоч би за один кухоль, бо своїх грошей він ніколи не мав, він як паразит, повсякденно чергував біля сільмагу сподіваючись на дармовщини. Його не любили, ганяли, частенько навіть отримував стусанів за дурний язик, але Мозамбік йому ніколи не відмовляв, він був щедрим, не в догану буде сказано за інших. Мозамбік напував усіх страждаючих, хто просив на похмілля; грошей, правда, нікому не позичав, але й ніколи не докоряв за «лікарські» борги. Закуску теж ніколи не купував – «їжа, то свиняча справа» - казав, і сам нічого не їв, лише крякав після випитої склянки, утершись рукавом.

  В селі цього дивака ніхто не бачив п’яним – «знав міру, бісова душа» - казала тітка Меланія. Років йому теж ніхто не лічив, пенсіонери всі схожі один на одного, лиш є більш покоцані життям та дурними звичками, а є по-свіжіші, так от Мозамбік був одним із свіжіших. На здоров’я він теж не жалівся, казав, на заувагу сердобольних односельців у сиру чи холодну погоду (він ніколи тепло не одягався) - «Ви б стільки сприйняли уколів, як я, теж не турбувалися б, що в труні черви з’їдять раніше терміну. Я забальзамований замолоду». Одним словом дивак та й годі.

   Раптом із-за кута сільмагу, як навіжений, вилетів на велосипеді Щербаків онук, Стасик, і гальмонув так, що заднє колесо занесло майже до самісінької скамейки, обдавши курявою питущих. Славко визвірився на хлопця, але той, як зляканий, закричав: - Єй, Мозамбік, тебе з телевізора шукають, бусик біля хати стоїть, давай, мерщій чухай додому, казали, що з «Інтера», з передачі «Жду тебя», з фотоапаратами, з камерами, кіно знімати будуть, - випалив хлопець, і, не давши переварити звістку, натиснув на педалі, пригнувши голову до керма помчав зирити на їх сільське диво.

   - Ба, малий мабуть обкурився, меле що попало: якийсь «Інтер», «Жду тебя»… Може ще по кухлику? Га? Така спрага після вчорашнього, труби горять, - заскиглив Славко, відчуваючи нутром питущого якусь загрозу для продовження кейфу. Хоча б грам сто «змія», не заради п’янства, здоров’я б підтримати… Чуєш? Мозамбік!..
   - Всю горілку не вип’єш, Славуню, а здоров’я, то головне, твоя правда.
Мозамбік задумався, але до Фросі не поспішав, сидів похнюпивши голову, ніби дивився крізь землю.
   - А я бачив, як проскочив бусик, - сам до себе промовив Мозамбік. – Ще подумав, дивно, якого біса тут шнирити заїжджим…  
   - Та викинь з голови ту хлопчачу белькотню, давай по соточці і підемо подушки душити.
   - На, випий, - ткнув він в руку Славка «Мазепу», встав, пристаркувато кашлянув у кулак, - я піду, гляну, що там до чого. Бувай здоров.

   Мозамбік ще здалеку побачив біля свого двору бусик, саме той, котрого він узрів своїм хвацьким, професійним поглядом. Купа чужинців в перемішку з сільськими вже гелготіли, перемиваючи його кістки. Він, як звір учувши пастку, насторожився, стишив ходу, пригладив скуйовджену сиву чуприну, потім витер долонею вуста від залишку пива і нетвердою ходою пішов назустріч зі своєю молодістю.

   - Ось він іде, - хтось гукнув з натовпу. Всі повернулися в його бік.
Мозамбік підійшов до гурту. Привітався. Молода дівчина, а йому вже всі жінки зирились молодими, запитала, ткнувши до рота мікрофон: - Так це ви Нестор Зюзя?
   - А що, не видно? – відповів запитанням на запитання Мозамбік.
   - Ми з «Інтера», телепередача «Жду тебя». Я, Ганна Цвіркун, ведуча, ось наш оператор – Гриша Мацик, - хлопець з амуніцією в руках вклонився. - Вас розшукує… вона, утаємничено розтягуючи слова, як справжній психолог-телевізійник, вивчала чудернацького клієнта очима, прогнозуючи майбутню реакцію на делікатну звістку, - ваша донька – Жозефіна, дружина посла республіки Мозамбік. Ось від неї лист, а ось переклад з португальської мови завірений нотаріально.
Натовп ахнув від несподіванки. «Ось тобі бабо і Юріїв день» - бовкнула тітка Олена.
Журналістка простягнула скаменілому Мозамбіку листи.
   - Ні, перекладу не потрібно.
Він читав лист друкований на державному бланку посольства.
Ганна побачила, як у старого покотилася перша сльоза.

P.S. Події, імена, призвіща, окрім загальновідомих - творча фантазія автора і нічого спільного з реальними людьми і подіями не мають.            

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Найцікавіше

© Наталка Ліщинська, 27-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 07-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло, 07-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 07-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ver, 06-05-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.030230045318604 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати