Яких лиш тем для своїх «пухлих» дисертацій не обирали високоосвічені й поважні науковці... Були дослідження про кількість горобців, що літали вздовж Чумацького шляху, супроводжуючи з лише їм відомою метою чумаків. Лаборанти старанно вели облік загальної кількості горобців, що супроводжували чумаків на Шляху, потім виявляли чи постійні це птахи чи передають вони об’єкти супроводу своїм «колегам ” по «конторі», виявляли скільки горобців загинули «на завданні», скільки загинули від непосильного навантаження, а скільки постраждали від ворожих «конкурентів», тощо. Були теми про залежність продуктивності корів від способу жування (зліва направо чи справа наліво)... Були дослідження ... Загалом, знайти зараз вагому і, головне, вдячну тему для наукової дисертації стає все важче й важче... Для особливо заклопотаних такою аж надто важкою проблемою можу запропонувати (про вдячність я, здається, вже згадував, не забули, сподіваюсь?) ... Але трохи повернемось до початку часів. Як всім відомо, є винаходи, історія й Автори яких загубились в часі, є професії, про виникнення яких навіть еру неможливо вияснити і їх прийнято вважати найстарішими. Багато хто зараз лукаво посміхається, вважаючи, що треба було про професії писати в однині, оскільки, мовляв, найдавніша професія всім відома. Я на це можу лише зітхнути й відповісти рядом народних висловів на зразок: «кому що, а курці просо», «голодній кумі хліб на умі», і тому подібне. Ні і ні! Найдавніша професія – злодій! Крадій цебто! Не будемо розглядати мікро- та рослинний світи. Там все те ж саме, але не всі можуть побачити. Подивимось на світ тварин, його еволюцію аж до наших часів: хтось щось чи когось вполював – дивись, щоб не вкрали здобич, хтось знайшов «корінь життя» і його власне життя вже під загрозою, хтось гарно виконав пісню, а слава виконання дісталась комусь іншому,.. Як сказав поет (щоправда, стосовно іншого явища) : «...І нема тому почину, і краю немає...». До чого тільки не вдавались великі й малі господарі, щоб позбутися цього лиха, щоб знищити цю професію: ламали пальці, рубали руки, вішали, винаходили хитрющі запори, замки, охоронні системи, але все марно! Як сказав інший поет (байкар, якщо вже точно): «...а воз и ныне там!». Але було! Було винайдено абсолютно ефективний, дієвий АНТИЗЛОДІЙСЬКИЙ захід! Не лише винайдено, але й випробувано його на практиці з порівняно незначними фінансовими затратами, але з різних причин, або, скоріше за все, якась таємна міжнародна спілка злодіїв зробила все можливе для того, щоб знищити цей винахід. Не збереглися документи про винахід, але свідок випробування того заходу (мій батько) розповідав нам (своїм дітям) як це було. А було це в першій половині 30-х років ХХ століття. Так званий «Общепіт» (саме в цій структурі, мабуть, під найвищим грифом «ОВ» (особливої важливості)) , під контролем якого була мережа відкритих в містах їдалень, доступних простому люду, ввів новацію: біля каси, розраховуючись за отриману їжу, людина під заставу 1-го карбованця отримувала алюмінієву ложку. (Може не всі знають, що ще на межі ХІХ-ХХ століть алюміній цінився на рівні золота чи й дорожче, але металурги подарували людям технологію, з застосуванням якої алюміній здешевів настільки, що з нього почали виготовляти ложки й виделки для простого люду. Вибачте за відхилення від теми.) Після завершення трапези людина, облизавши ложку (не повертати ж її брудною, а до посудомийні хто ж пустить!), мала повернути її туди, звідки взяла і отримати свій «заставний» карбованець. Що тут скажеш? Цілком зрозумілий превентивний захід щодо збереження балансового майна. Ложки повертали на диво чисті, ніхто їх не забував повернути, все було просто чудово! Більше того! Кількість ложок почала збільшуватись! Спершу повільно і на це не звернули уваги, але швидкість їх «розмноження» почала загрозливо зростати і приховати цей феномен стало вже неможливо. Довелось звертатись про допомогу до науковців. Металурги відмовились розглядати це питання, мотивуючи тим, що всяке розмноження мають розглядати гінекологи, зоотехніки, ботаніки й тому подібні. Аграрії, загалом. Тим діватись було нікуди, було розглянуто багато гіпотез, захищено кілька кандидатських і докторських дисертацій, робота кипіла, але доступного пояснення феномена знайти не могли.
Одного разу, заклопотаний завідувач їдальні зустрівся за келихом чаю зі своїм давнім другом і по секрету, ризикуючи свободою чи й самим життям, поділився з ним таємною інформацією про цей дивний феномен. Час був тривожний, непевний, але друг був справжній і, навіть не подумавши строчити донос у відповідні органи, дав розумну пораду, щоб звільнився той з такого ризикованого місця роботи й переходив працювати до нього в мережу господарчих магазинів. Справи у них ідуть аж надто добре, збираються розширюватись, особливо успішно працюють відділи з продажу алюмінієвих ложок. При згадці про ложки, завідуючий їдальнею скривився, мов лимон з’ївши, але чисто автоматично запитав про ціну тої ложки в крамниці.
- 30 копійок, - відповів товариш.
Скільки їдалень було обрано для проведення експериментальної перевірки нового антизлодійського заходу, мій батько, ясна річ, не знав, але одна була поблизу його тогочасного мешкання і йому неодноразово доводилось користуватись її послугами. Отак і стала мені відомою ця історія, але питання про феномен дивного «розмноження» ложок так і залишилось відкритим. Може хтось із науковців ризикне взятись за нього, вивчити й дати зрозуміле пояснення? Адже ж ясно, що тема явно «тягне» не лише на докторську дисертацію, а, навіть, не менш ніж на нобелівську премію.:)
