Гулянка, з нагоди відкриття курортного сезону в Криму, була тривала, бурхлива і багатослівна в честь володаря морів – Нептуна, а скінчилася, як завжди, банальним важким похміллям. З перепою у Вовочки страшенно боліла голова, марудило, а в шлунок немов закинули гарячу картоплину, хотілося пити. Під рукою розсолу не було і рука потяглася до графина з валдайською водою, бо дніпровська залишилася далеко на материку. Вовочка пив з жадністю, великими ковтками, як останній раз, доки не знудило. Трохи оговтавшись він почув свій внутрішній голос, який наполегливо підказував, що клин вибивають клином. Рука, намацавши недопиту пляшку з оковитою, на булькала в склянку рівно стільки рідини, скільки може випити людина за один ковток, щоб, не приведи господи, не вчути її ні запаху, ні смаку. Вовочка випив, крякнув і ледь донісши голову до подушки, загубив зв'язок з реальністю.
Йому снилося, що він, голий-голісінький, стояв у Києві на Майдані і щосили розмахував своїм триколором. Навкруги, видимо-невидимо, повитріщалися на нього козаки-запорожці у вишиванках, у широченних червоних шароварах, з закрученими за вухом оселедцями і вусами, що звисали аж до грудей. Натовп, замість того щоб співати «Союз нерушимий» - вигукував хором скоромовку:
«Голий, голий, дурнуватий – ти як фюрер біснуватий»
Вовочка прокинувся у холодному поту. Він все ще не міг прийти до тями, а рука вже зрадливо потяглася знову до пляшки.
