Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2465
Творів: 44251
Рецензій: 86410

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Метро

© Марія Берберфіш (Мері), 03-05-2014
     Застібуючи ґудзики своєї джинсової курточки, Вероніка швидким кроком прямувала провулком міста. Вечір був аж надто холодним для червня. «Треба ще купити чаю й печива, забігти до Катрусі, віддати їй подарунок», – планувала вона. «Так… Десь п’ять хвилин до метро, їхати якихось десять…», – думала, посміхаючись сама собі. «Скоро буду», – написала й відправила sms-повідомлення сестрі. Уже смеркалося, а вітер розійшовся не на жарт. Холодний і вельми потужний, він змушував дівчину йти все швидше. «Нарешті», – відзначила Вероніка, заскочивши до вестибюлю метро. Вона дістала з кишені гроші та встала в чергу за квитком, розмірковуючи про свої справи. «Залишуся в Катрусі на ніч, поп’ємо чайку, поговоримо. А потім я таки висплюся», – раділа дівчина. «Яке щастя, що я склала сьогодні цей іспит! Зателефонувати б сестрі, щоб повідомити», – подумала. Витягла з сумочки мобільний. Набрала номер. Виклик… «Чому немає гудків? Самі скрипи…» – розгубилася Вероніка.
     Придбавши квиток, дівчина пішла до ескалатора й почала спускатися на перон. «Звідси вже точно не додзвонитись», – зітхнула. Обхопила себе руками. «Як же холодно!» – пронеслося в її голові. «Скоріше б дістатись до Катрусі», – подумала, поглянувши на годинник. «Що воно таке?» – здригнулася, помітивши людську тінь на стіні. Дівчина відступила на кілька кроків. «Не моя! Але ж чия? Адже я тут одна», – подумала, відійшовши назад ще трохи. Подивилась у бік ескалатора. Прислухалася. Секунда, дві, три… Вероніка почула, що наближається потяг. Озирнулася. Тіні на стіні вже не було.
    «Добре, що народу небагато», – відзначила в собі дівчина, заходячи до напівпорожнього вагону. Сіла на червоне пластикове крісло біля вікна. Зітхнула, відчувши приємну полегшу в душі. Глянула на годинник. Закрила очі. «Ні, спати не можна», – подумала. «Треба чимсь зайнятися», – постановила. Полізла до своєї сумочки, відшукала маленьку книжку и почала читати. «Чому ж так холодно? Вчора в метро тепліше було. Та ну його…» – позіхнула. Потяг зупинився. І рушив знов.  
     «Я хоч не проспала?» – відкривши очі, схвильовано подивилась на годинник. «Наче ні», – відзначила подумки. Глянула на табло, де вказуються назви станцій. «Що? Як таке може бути? Чи стався збій у системі?» – повернулася до вікна. Озирнулася. Крім неї, у вагоні нікого не було. Вероніці стало важко дихати. Дівчина підскочила з крісла. Потяг зупинився. Вона зробила крок назад. Витріщилася на те, що було за дверима. Завмерла. «Боже, я ж тут сідала… Як?!» – пронеслося в голові. Серце калатало все сильніше й швидше. Вероніка не могла відвести погляд від станції. Застигла на місці. Думки заплуталися. Дівчина не могла вирішити, що їй робити. Стояла й тремтіла. Двері зачинилися. Потяг рушив. Вона подивилась навколо. Нікого, крім неї. Вероніка вхопилася за поручень. Звернула погляд убік. В іншому кінці вагону, за кілька метрів від неї стояв чоловік. Спиною до дівчини. «Хто то? Якого…?», – притислася до стіни. «Що відбувається? Боже, невже це зі мною?» – була вже в паніці. Дивилася на незнайому постать, стискала в долоні шлейку своєї сумочки. «Він не заходив до вагону, ні! А якщо я не помітила? Та не могла ж…» – не зводила погляду з невідомого чоловіка.
     Відчула різкий біль десь у грудях. Відволіклася на мить. Подивилася… Постаті як не бувало. Вероніка здригнулася й кинулася до дверей. Несамовито стиснула в руці поручень. Потяг не зупинявся. «Невже я тут помру? Це кінець? Господи, допоможи…» – шепотіла дівчина. Поглянула вбік. Нікого. Станції все не було. «Ось вона! Знов… Та сама» – не розуміла. Раптом почула кроки. «Це тут. У вагоні!» – жах обійняв Вероніку, яка не могла змусити себе озирнутись. Молилася. Дивилася вперед себе, крізь скло в дверях. Тремтіла. Потяг зупинився. За мить дівчина вибігла з вагону й помчала до ескалатора. По його сходинках у нестямі полетіла вверх. Вискочила на вулицю. Не зупинялася, не озиралася. Побачила молодь, яка прогулювалася нічним містом. Помітила ще закохану пару на лавочці. Втомившись, вона присіла на сусідню. Поглянула туди, звідки бігла. Станції метро там не було.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Шон Маклех, 05-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 05-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 04-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 03-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 03-05-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.2551851272583 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …
Огляд роману «Тіні наших побачень» Івана Байдака
Українського читача ХХІ століття непросто здивувати: книжку можна знайти на будь-який смак. Та літературної …