В залі автобусного вокзалу було майже порожньо. Лише п’яний волоцюга, що ніяк не міг вмоститися на лавку для пообіднього сну та дві подружки-студентки, які, не звертаючи ні на кого увагу, щось весело щебетали, втупившись в «мобільник». А ось, не поспішаючи, зайшов молодий чоловік. Одягнений в старий піджак не визначеного покрою, з-під якого виглядала така ж стара, і бо’ зна коли прана, морська тільняшка. Сірі штани зі слідами синьої фарби й солярки заправлені в гумовічоботи. На голові - велика кепка, яку він – Саньок Блоха, по своїй наївності й простоті, випадково купив у райцентрі в якогось Ашота. Бачите, за словами цього базарного джигіта, кепка – то є гордість справжнього чоловіка. Саньок дуже гордився не дешевим придбанням. Та й взагалі, - у нього все повинно бути найкращим. Ось, наприклад, «мобільник»… Правда, це не остання модель, та все ж!.. Ніхто в їхньому селищі не має такого - Саньок любить ним похизуватись. Заходячи до «генделика» й замовляючи собі якесь пійло, він неодмінно клав «вєщь» на стіл, щоб якомога більше місцевих «випивох-хануриків» побачило й оцінило коштовну річ. Це ж бо престижно! А коли хтось із місцевої шантрапи просив потримати в руках це диво технічного прогресу, Саньок, пихкаючи цигаркою і мружачись від їдкого диму, з великою поважністю, наче роблячи малому значну послугу, дозволяв:
-Підрости ще,.. сопля… - Потім швидко добрішав: - Ну, лади… Токо бистро, бо я жду звонка от діректора моєї фірми… З Харькова… І добавляв з пересторогою:
- Та нічо там не дави!..
Ой, як же хотілося цьому «губошльопу» бути «крутим»! Але окрім мобільного телефону, фальшивих візитівок і… багатої фантазії, він нічого не мав. Проте, кілька разів до його сільської хатини завертав здоровенний джип. Саньок, одягнувши стареньку краватку і прилаштувавши до пояса гаманця з грошима й документами (насправді ж там нічого не було), поважно виходив до авта. По дорозі до джипа він встигав по телефону роздати своїм підлеглим наряди, а кого треба – вичитати. Бо сусіди неодноразово чули, як він репетував російською:
-Де отчьот?! Я ж вас просіл!.. Бухгалтєра… Ету сволочь уволю!..
Потім він не кваплячись підходив до запобігливо відчинених водієм дверей автівки і, озирнувшись довкола, забирався на переднє сидіння… Джип, від’їжджаючи від дірявоїхвіртки, неодмінно подавав приголомшуючий сигнал, від якого зчинявся куро-гусячо-собачий гвалт на всю округу…
Саньок підійшов до каси, купив квиток. Найближчий рейс за графіком аж за дві години. «Чим би зайняти себе», - закрутилася в голові думка. – «Пива випити, чи що?.. Нехай, мабуть, потім». Тим паче, що діставши з кишені жменю грошового дріб’язку, зрозумів - пиво з пиріжком для нього розкіш. Він пройшов і сів на вільну лавку, що була поряд зі студентками; насунувши на очі свою кепку і склавши руки на грудях, зібрався було задрімати та подружки своїм гамором не давали спокою.
Тут до зали з великою корзиною зайшла Маня «Горюха» - жінка статечного віку. Була вона з того ж селища, що і Саньок. Прізвисько отримала давно… За причитання. Останні років 50, які вона мешкала тут, переїхавши з Орловщини, повторювала, з приводу й без, оте своє: «Ох, горє-горюшко…» Взявши квиток в касі, «Горюха» примостилася на лавці поряд з чоловіком. Зітхнула: «Ох, горюшко…» Той, піднявши кепку вказівним пальцем, здивовано подивився на сусідку.
-Мань, це ти, чи шо?.. Одкєль в цих краях? Нехай я… По ділам своєї фірми, - голосно, щоб почули дівчата, відрапортував «бізнесмен». – В твої года сиділа б краще дома… Це мені треба мотатися… Фірма!.. Діла!.. Документи підписать нада… - Саньок помітив, що подружки звернули на нього увагу. І тут його, що називається «прорвало».
- Я оце був на переговорах з інвесторами… Ти понімаєш… Ну нікому ж вірить нільзя! Цет обі не десятку позичити! А в мене ж фірма солідна. – Знову балабон зиркнув на дівчат, які, перешіптуючись, зиркали на «крутого».
-Понятноє дєло, мілок… Дєньгі щот любят. – Погодилася Маня. – Вон вчєрась, Нінка… Мнє сдачу нє додала… 10 копєєк… Гааріт, шо нєту… Знамо дєло… Ох, горюшко… - прошамкотіла Маня. – А я в Свєтки була… Грішкіна плємяшка… Она туточкі фершалкою в больніце. Рєбро боліт… І в спінє… Ох, горюшко. Сказалі, шо нєма єйо… На морє. – зітхнула старенька.
Саньок покосився на корзину з якої стирчало горличко пляшки заткнуте пробкою з газети. З-під білого рушничка виглядав калач. А може то був пиріг… Ніс голодного «бізнесмена» вловив пахощі копченостей і ще чогось з часником. Черево миттєво подало сигнал. Та такого, що й самому чоловікові від специфічного звуку стало незручно. Він схопився з місця і в цей час його «мобільник» нагадав про себе чудернацькою мелодією. Саньок рвучко дістав телефона і представився:
-Алєксандр Іванич слушає!..
Потім закивав головою і щось не зрозуміле буркнув у відповідь, примітивши при цьому дівчачу зацікавленість. Це неабияк утішило «бізнесмена»! І його «понесло» з новою силою:
-Я же сказал вам ясно – не продаю! – закричав він в трубку. – Мілліон! І точка! Базар закончен! – «Бізнесмен», вимкнувши «мобілку», з виглядом переможця оглянув присутніх. І додав в нікуди: «От жлоби! Я сам покупав за мілліон!» Потім присів на край лавки продовжив:
– «Мерса» нового продаю… - Повів поглядом на дівчат. І голосно запитав стару. – Ти їздила в «Мерсі»?
Тут Саньок побачив, як «Горюха» дістала зі свого кошика пиріжок і помідор. Порожній шлунок нагадав про себе знову.
-А я не люблю помідорів, - підсунувшись до Мані, промовив чоловік. Та, діставши з кошика пиріжок, простягнула йому.
-Угощайся, бєрі… Вінцо-то будіш? – запитала стара, дістаючи пляшку домашнього вина.
-Нє-а, не п’ю я. – тримаючи фасон, відмовився «крутий». Знову зиркнув на дівчат…
-А я буду, - й приклавшись до пляшки, «Горюха» наполовину її спустошила. Крякнувши й витерши рота, вона заходилася вплітати без розбору все що було в кошику. Апетит вона мала добрячий!
По гучномовцю зробили повідомлення про посадку на черговий рейс і дівчатка підхопившись вибігли до автобуса. У Санька пропав настрій. Він підійшов до вікна й став спостерігати метушню на платформі. Вже знайомі дівчата заскочили до великого красеня-автобуса, що повезе згодом їх до столиці. А він, Сашко Блоха, залишиться тут. І навіть не тут. А маршруткою, яка здійснює рейс через його село, повернеться незабаром до своєї хати з похиленим парканом і дірявою хвірткою… На душі стало млосно, а в шлунку все так же порожньо… Він ще постояв біля вікна деякий час, аж поки не об’явили посадку на його рейс. Саньок хотів було розбудити Маню, яка міцно спала після добрячого обіду та, озирнувшись навкруги й пересвідчившись в тому, що його ніхто не бачить, схопив «Горюхиного» все ще важкого кошика, і вибіг до маршрутки. На сьогодні це булла остання маршрутка через його селище…
