Панько загубив верхню щелепу. Ну не те, що загубив, а просто забув, де її поклав. Навіть не забув. Упевнений, що поклав її коло ліжка на тумбочці, але там її не було. Видно, жінка прибирала і переклала. А тут гості на поріг. І змушений був Панько сидіти, міцно стуливши рота. І рот його тепер був єдиною тонесенькою рискою, що надавала обличчю злого вигляду. Панько ж не був злим. Навпаки, його рот ніколи не закривався. Коли він когось не підбадьорював, то оповідав анекдоти, співав, жартував. Але тоді щелепа була на місці. Себто в роті. Без щелепи Панько не чув себе людиною. Ані слова сказати, ані пожартувати, ані засміятися.
Гості , як на зло, все запитували щось, не розуміючи, що ж це трапилося з Паньком, чому він зустрічає їх таким гробовим мовчанням, коли сам так учора припрошував зайти. Панько на всі запитання лише головою кивав: так і ні. Нарешті дружина накрила на стіл, запросивши до смачного бануша. На всю кімнату смачно запахло грибами, свіженькими огірками, присмаженою ковбаскою. Після першої Панько розслабився, зірвався з місця і кудись побіг. Нарешті згадав, де та щелепа. Справді … Згуба лежала спокійно коло стола, де він крутив ковбаси, на поличці. Панько втішився так,що аж піт росинками заіскрився на його чолі. Сміливо ввійшов до кімнати і почав розважати гостей. Він сміявся, співав, розповідав анекдоти. Його беззубий рот по-дитячому заковтував страви, видавав все нові та нові жарти….
Вечір минув непомітно. Лише коли за гостями закрилися двері, Панько позіхнув на все горло, прикрив рукою рот і раптом зауважив, що щелепи нема. Згадав, що, знайшовши, поклав її в нагрудну кишеню і забув повернути до рота. Щелепа виглядала з кишені і , як здалося йому, сміялася. І знову рот Панька розтягнувся в тоненьку смужечку, проковтнувши усі жарти з піснями… Цілу ніч він не міг спати, уявляючи, як виглядав перед гостями. Снилася йому щелепа, котра чомусь бігала з кімнати в кімнату і все насміхалася над ним.
