Зустрілися через багато літ і то в просторі, віртуально. Були , мов два листочки з одного дерева. Яких вітри життя розкидали по два боки світу. Жили своїм життям. Так важко вижити листкам, відірваним від гілки. Не раз в калюжу потрапляли під час дощів, не раз сонце обпалювало. Але й очі перехожих не раз любувалися прекрасним барвами, якими осінь життя розписала ці два листочки.... і один , і другий тужили від розлуки. Тягнулися один до одного. Згадували сумно , як осінній вітер ввірвався в їхнє літо, вітрами й холодом дихнув и розірвав нитки, котрі єднали їх з землею рідною, з дитинством, з коханням, котре очей не мало, бо серцем жило...
За час розлуки зазнали горя. Але що таке горе? Пригадуєте , як герой відомого дитячого мультфільму ніс мішок з горем. А воно через малесеньку дірочку розсипалося по землі й кури його видзьобали. Так і вони. Коли почули голос один одного через багато літ - зрозуміли, що й їхнє горе видзьобали роки. Стало так сонячно на душі. Та листки вже розуміли, що нема того веселкового минулого. Нема тієї стежини, по котрій колись йшли, несміливо тримаючись за руки. Нема тієї вишеньки, котра вкрила їх своїм шумовинням пахучим. Лише спогади болять та хвилюють. Як перелетіти через тисячі кілометрів? Як залишити дітей, домівку, роботу, друзів?. Хотіли забути про все й кинутися один до одного. Але згадали, що нема вже тієї гілки, нема того дерева... Залишилися лише два серця по два боки життя. А в голові звучало десь почуте: "Упала наша звезда, а новая не восходит..." Жаль, що таке немилосердно коротке життя. Як вистріл в небо. Як погляд в минуле. Жаль, що листочки можуть ніколи так і не зрозуміти, яке велике й сильне було їхнє юнацьке кохання... Й лише на краю могили, може донестися;
" А когда я умру, став смешным и восторженно тихим, ты, родная, поплачь, - лучше музыки не было в мире.
Ты, родная, поплачь, не на людях, а где-нибудь в поле…После смерти в шмеля превращусь, - меду я не отведал…
А когда я умру, - будет лета начало, будет солнце светить, будет так многоцветно, что шмель позабудет о прошлом..."
Не відвідавши терпкого й солодкого меду, два листочки можуть забути про минуле. Бо нема вже тієї стежини, бо всохла стара вишня, бо вітер життя розкидав їх по планеті...
Одне серце самоту свою в італійському містечку Терні переживає, друге у Москві. А в невеличкому селі під Львовом старенька лавочка іноді згадує тоненьку чорняву красуню і вродливого юнака…
