До моря, всі до моря! Не потрібно сидіти в задушливих квартирах. Не варто так довго перебувати в штучно акліматизованих офісах, коли така погожа днина за вікном. Вже й голова відмовляється « варити» і лише одне йде на ум – досить працювати, настав час відпочивати. Літо ж бо в самому епіцентрі своєї сили і краси. Погожі, тихі вечори з цвіркунами й росяні, з пташиним переспівом, ранки. Літо - пора відпусток. Хоча зараз багато дечого змінилося у відношенні літнього відпочинку. Кудись зникла та романтично-ейфорична складова, яка була, так би мовити, найбільшою мрією на протязі всього трудового року. Зараз відпочинок на морі став майже прозою життя. До послуг відпочивальників численні пансіонати, санаторії й бази. На різний смак і… різну товщину гаманця. Вашого гаманця.
-Халодная вада, сокі, квас, піво!., - це спритний «бізнесмен», одягнений в крислатого бриля й «гавайку», петляючи між розпеченими тілами на пляжі, пропонує свій нехитрий крам…
-Дайте, будь-ласка, водички. Яка у вас є?
-«Аляска» і «Боржомі». Какуюжелаєтє? – заповзятливо схилився продавець.
-Давайте «Аляску»…
-Вазьмітє єщо мороженоє дєвушкє…
-То не моя дівчина…
-Всьо-равно вазьмітє. Єй будіт пріятно, - наполягає торгаш.
-Ну, добре… Давайте своє морозиво.
-Вот, пожалуста… Пріятного апєтіта! С вас 50 грівєнь. – не моргнувши оком і посміхаючись крізь темні окуляри, видав рахунок «бізнесмен». У відпочивальника очі округлились і полізли на лоба!
-Ви що, по цю воду на літаку літали в Америку?! Чи що?
-Ну, да! У нас вєсь товар качєствєнний…
Ось вам реалії сьогодення… Ринок! Раніше це називалося по-іншому. Раніше все було інакше!..
-Алло! Це Галина Герасимівна? Це Гапчуки турбують. Запрошуємо Вас з чоловіком до нас на хрестини онучки в неділю.
-Та що Ви, що Ви!.. Ми ж від’їжджаємо на море!..
…- Григорію Пилиповичу, а чи зможете в неділю допомогти з проводкою. Ну, ніяк не можу я цю кляту машину довести до ладу!..
-Е-е, вибачте Миколо Григоровичу, але ми з дружиною від’їжджаємо на море…
-А ви знаєте, Бариленко, з планового… Їде зі своєю кікімарою на море. І знаєте куди? В Болгарію! А постійно ниє, що немає грошей. До сих пір по профспілкових не розрахувався. Жлоб…
На море, всі на море! Там де сонце і морська безкрайність, де білосніжні лайнери і чайки, де лагідний прибій і усміхнені обличчя. Цю омріяну поїздку обговорювали й планували на протязі року. До цієї важливої події готувалися заздалегідь…
-Варваро Гнатівно, хочу Вас попрохати, щоби Ви, шановна, взяли нашого Арнольдика до себе, на час нашої відпустки. Бачите, ми їдемо на море, а за Арнольдиком немає кому доглянути. Ви ж знаєте – він у нас сумирний. Ну, так… Ну, трішки завеликий… Так то ж добре! Ось послухайте, що я Вам скажу… Він любить спати на софі, але якщо на нього гримнути, він ображається і йде до вхідних дверей і там спить, аж до ранку. Так що, вам не страшний ніякий злодюга. Нехай тільки спробує забратися до квартири! А там наш Арнольдик, як солдат на посту. Він двічі робить «клац» і «общество» полегшено зітхає, «освободившись» от кримінального елемента. Ну, то як? Ви згодні?..
-Василю Потаповичу, моє Вам шануваннячко. Як Ваше самопочуття? Ну, й слава богу… Слава богу… А як здоров’ячко Килини Сільвестровної? Нічого? Ну й добре. А ми з дружиною від’їжджаємо на море… Ага, у відпустку. Я хотів у Миргород, а дружина в Одесу… Ага… Ну-у-у, що ж я не чоловік?.. Звісно… Їдемо до Криму, в Євпаторію. Ото так… Що ж я, не чоловік?.. Чого телефоную? Ледь не забув… Позичте, будь ласка, карбованців сто двадцять… Так, про всяк випадок… Дякую Вам гречно! Привіт дружині!..
На море їдуть не тільки по профспілкових путівках, а й так званими «дикунами». Тобто – самопоселенням. І тут вже як і кому, як кажуть, пощастить…
-Женщіна! У вас комната сдайотся? Нєт? Жаль, очєнь жаль… А может хоть койка, ілі … Нєту? А чєрдак? І чєрдак занят?.. Ну, шо я тібє говоріл, Ніночка. - Беручи до рук величезну валізу, приречено зітхнув розчервонілий товстун в панамці.- Чорт би побрал твою маму с єйо морєм…
А ось поряд з табличкою «Во дворе злая собака» напис крейдою: «Сдаёцца флигелёк нидорого»
-Хазяйко, агов! Де ваша кімната, що здаєте? Та навіщо оглядати - ми згодні. Можна пройти? Тільки скажіть, будь-ласка, де ваш пес? Він на людей не кидається? Як немає? А табличка на?.. А ото, що за буда? То не буда, а наш флігельок? Та ні, ми згодні… Згодні… Гроші? Наперед? Ось, будь-ласка. Скільки? Скі-і-ільки?!.. Та ні… Ми теєчки… Згодні-згодні!..
Нарешті всі залишаються задоволені. І щасливі власники, нехай і примітивного житла, перебувають в тремтливому очікуванні теплого і привітного південного щастя; де морське повітря перемішане з запахами південних квітів, фруктів і овочів і ще чогось такого, чого немає більше ніде…
-Гражданє отдихающіє! Прашу мінутку вніманія. – Це хазяйка житла, не обділена почуттям гумору, робить громогласне оголошення по мегафону. – Воду даю с шесті до сємі! Кто нє успєл – я нє віновата. І нє вздумайтє вєшать бєльйо на шворкє – побєрєгітє мою расшатаную нєрвную сістєму. Всєм пріятного отдиха!
Ху-х! Здається все позаду. Попереду лише лагідне море, щедре сонце і океан незабутніх вражень. Ну!.. Здравствуй море-е-е!!! Я йду-у-у до тебе-е-е!!!
