Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44258
Рецензій: 86423

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Слоненята

© Елен Тен , 25-04-2014
Дах новенького супермаркету виблискував червоною металочерепицею, а велетенські рекламні плакати, значно більші, ніж потрібно, могли не лише привабити, але й відлякати покупців. Біля доріжки, викладеної новомодною кольоровою плиткою у вигляді шахової дошки, на сонці сумувало кілька автівок. На останнє вільне місце припаркувався блакитний автомобіль. Жіночий, маленький, схожий на казковий. З нього випурхнула висока дівчина в  білому брючному костюмі і черевичках на нереально високій шпильці.
Увімкнула сигналізацію, дістала із сумочки дзеркальце, посміхнулася майже ідеальному відображенню.
- Надійко! Доню! – почулося десь позаду. На зустріч дівчині бігла худенька жіночка в хустці і дешевенькій літній суконьці. Несильно шкутильгала, тримаючись лівою рукою за поперек.
Наблизившись до дівчини, жінка щось сказала, спробувала її обійняти. Дівча різко її відштовхнуло, і вона, не втримавшись на ногах, впала на землю.
Не обертаючись, дівчина клацнула сигналізацією, сіла до автівки, викинула щось через вікно і завела двигун. Автомобіль розвернувся, перерізав навпіл велетенську калюжу, утворивши два однакових фонтани.
До жінки, котра, сидячи на доріжці, опиралася руками на мокру плитку, але ніяк не могла підвестися, уже бігли люди. Чоловіки підняли її на ноги, жінки -  обтрусили одяг. Дитя однієї з них вийняло із калюжі маленьку іграшку –двійко слоненят, переплетених хвостиками, і потягнуло її до рота.
- Все гаразд?
- Ви не забилися?
- То була ваша донька? – на розгублену жінку сипались запитання незнайомих людей. Натовп ширшав, розростався. Перехожі зацікавлено витягували шиї. А що там?
Вона нічого не відповідала. Тільки плакала. Чоловіки підхопили її сумку і підвели жінку до лавочки. Хтось подав  носову хустинку. Принесли пляшку мінералки.
Молодиці в натовпі перезирнулися, похитали головами.
- Молодь зараз зіпсована, жорстока. Як так можна з рідною матір’ю?

Казкова синя автівка заховалася у тихому, провінційному дворику панельної багатоповерхівки. Її власниця сиділа на гойдалці під старою кошлатою акацією. Вона не тільки створювала тінь, але й захищала від сторонніх поглядів.
Дівчина випросталась, провела рукою по обличчю, витираючи підступну вологу.
- Мамо, мамо! – кричав на дитмайданчику червонощокий карапуз, дівчинка із великим бантом на тоненькому волоссячку і в коротенькій рожевій суконці, тягнучи рученята до низької, схожої на школярку молодиці. Та підхопила донечку на руки, поцілувала у щічку, а потім обережно поставила на землю і сказала: - Ходімо! Своїми ніжками.

- Ходімо! – майже сімнадцять років тому сказала інша жінка іншій дівчинці.
Моросив дрібний дощ, а мати тягла Надійку за руку. Наче цуценя на повідку. Дівчинка намагалася встигати за її широкими кроками, перестрибувала калюжі і притискала до грудей свою улюблену іграшку – двох однакових слоненят, пошитих із сірої тканини. Іграшок у неї було не багато. Слоненят вона отримала «у спадок» від сусідської дівчинки. Та просто лишила їх у пісочниці і кілька днів не забирала. Надійка щоранку визирала у вікно, чи на місці такий бажаний скарб. А одного дня, не втримавшись, підняла і заховала слоненят під светрик.
Мати не запитала про нові іграшки. Їй, як завжди, боліла голова. Вона сиділа на кухні, опустивши голову на стіл і ледь чутно стогнала. Надійка,  щоб її не розізлити, навшпиньки забігла до своєї кімнати. А наступного дня, коли мамі покращало, сказала, що слоненят їй подарувала подружка. Щоб вони не загубилися, мати зв’язала їх між собою хвостами. На бантик.
Дорогу постійно перерізали автівки, «чхали» автобуси, десь вдалині невдоволено гуділи потяги, а світлофор постійно показував червоне світло. Надійка терла кулачками втомлені оченята. Вони цілу ніч  їхали на автобусі, а їй так хотілося знову опинитися у своєму ліжечку і вкритися з головою улюбленою картатою ковдрою. Правда, кілька останніх днів в їхньому будинку ходили чужі люди. Дівчинка їх сторонилася, особливо старої бабусі, худої і згорбленої, наче відьма із казок.  І дядько Дмитро, сусід, який часто пригощав її шоколадним печивом, кричав на матір: « Ти збожеволіла! Продала дім за дві пляшки».
Наблизившись до великої зеленої будівлі із широкими колонами і годинником на даху, Надійка спробувала прочитати назву:  
- Залізний вокзал.
- Залізничний, - роздратовано виправила мати.
Вони пробиралися крізь щільний  натовп. Люди тримали в руках пузаті сумки,  валізи, дехто віз їх на невеличких двоколісних візочках. От би прокататися на такому!
- Сиди тут, добре? – посадивши Надійку на вільний стілець, мати сунула їй до рук цукерку. – Я скоро повернуся.
- А я?
- Будь тут.
- Можна з тобою?
- Ні. Сиди і рахуй до ста.
- Кого?
Поправила дівчинці волосся, подивилась на її іграшку.
- Слоненят.
Шестирічна Надійка просиділа на одному місці кілька годин, аж доки небо за вікном не посіріло, не загорілися перші світлячки-ліхтарі. Цукерка швидко розтанула в роті. Дівчинка розгризла тонкий як сірничок льодяник і проковтнула. А потім пішла блукати вокзалом. В пошуках мами і туалету. Озиралася, зупинялася біля яскравих вітрин. Вона ніколи одночасно не бачила стільки незнайомих людей. Деякі з них виглядали дивно: одягнені в довгі цвітасті спідниці дівчата, із волоссям такого ж кольору, як пір’я дресированої ворони її сусіда Мишка, чоловік із абсолютно чорною шкірою і великими губами (вона бачила таких тільки в маминих серіалах), дідусь, який влітку чомусь надягнув шапку і куфайку. Було страшно. Хотілося плакати, їсти і до мами.
Невже мама знову зникла? Як того разу, коли залишила її в центрі біля магазина. Але тоді Надійка пам’ятала дорогу і прийшла додому сама. Просиділа до ночі під замкненими дверима, але повертатися  до магазину не хотілося. Сусідські діти кидалися в неї піском, дражнили задрипанкою.
Мати повернулася, коли у вікнах сусідського будинку вже не світилося. «У мене були важливі справи», - дихнувши на Надійку чимось кислим, сказала вона. А куди їй іти тепер?
До Надійки підходили різні люди, питали, де її батьки. Спершу вона мовчала, адже мати вчила її не розмовляти з незнайомцями. А от з дядечком міліціонером довелося. Він взяв її за руку і пообіцяв відвести до мами.

- Як тебе звуть? – вкотре за ці дні запитували Надійку. Але вже в іншому місці. У великій світлій кімнаті, де пахло котлетами і капустяним борщем. Стіни були заклеєні незграбними дитячими малюнками. Надійка придивилася до одного з них. Сонечко криве, а його промінчики похилились і налазять один на одного. Ні, вона намалює краще.
- Надійка.
- Ти чия?  
Над нею схилилася огрядна тітонька у білому халаті з добрими очима. Вона ще не знала, як виглядають добрі очі, але відчувала, що це саме такі.
- Мамина.
У кімнаті були й інші тітоньки. Але їй подобалась саме ця. Вона нагадувала маму.
- А як звуть твою маму?
- Мама.
- Зрозуміло, - тітонька взяла її за руку. Долоня жінки виявилась м’якою і теплою.
Інші жінки за їхньою спиною зашепотіли:
- Від неї відмовились.  
- Відмовились. Вони з приїжджих. Мати покинула дитину на вокзалі.
- Може, загубила?
- Та де там? На кожному стовпі розклеєні оголошення. Вже з тиждень. Ніхто не відгукнувся.
- Може, щось сталося?
- Що могло статися? Певно, якась алкоголічка.  Або гуляща. На дівчинці був старий, зношений одяг. А яка вона була голодна! Набридло тій матусі возитися з малою. От і покинула. Як собача.
- Господи! Як так можна з рідною донькою?


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 03-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 26-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Viktoria Jichova, 26-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 25-04-2014

Що посієш, те й пожнеш...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 25-04-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.43424701690674 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …