Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2630
Творів: 48073
Рецензій: 92821

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Безплідний ангел

© Михайло Нечитайло, 24-04-2014
Кожен у своїм житті зустрічає ангела-хранителя, котрий і продовжує життя в подальші дні. Зустрів його і Дмитро Басуцький. Зустрів ув образі односельця Миколи Савка.
Надворі тоді стояв ранній березень. Отой ранній березень, який спливає зсірілими снігами, мов безнадійно хворий на дизентерію поносом, спливає в ставки, річки, озера, підтоплюючи кригу, зрихлюючи її зцементовану за зиму міць до стану круто звареної гречаної каші, яка тримається до пори до часу купи лишень завдяки безсиллю змученого поносом березня, не здатного розсунути над головою капловухі хмари, що кубляться в небі, як старці біля церкви, кубляться і в свято, і в будень, зовсім забувши, що в будень до церкви мало хто ходить. Березень хворий, сонце в хмарах, мов шмат золота в торбі старця - ні побачити, ні на діло яке пустити; а ставок, що миска гречаної каші - ні ходити по ньому, ні на човні плавати.
Сказано ж - березень хворий. А біля ставка троє чоловіків хилитаються.
- Лід тю-тю, - підсумовує обговорення стану довколишнього середовища Максим Пунтя, низенький, товстенький, як колобок, чоловічок, який щохвилини шморгає куцим носом і щосили пхає задубілі руки в кишені фуфайки, мов ті кишені тягнуться до самих колін, але якась бестія позашивала їх на рівні пупа.
- Єрунда, - заперечує думку Пунті Дмитро Басуцький, кремезний чолов'яга в заячій шапці, ліве вухо якої геть позбулося шерсті, немов шапка ця в часи перебування її в образі живого зайця побувала в міцних вовчих зубах. - На такому льоду ще танцювати можна.
- Не кажи, - підтримує Пунтю Ливорко, щось таке зморщене, занедбане, зачухане і вічно п'яне, що жоден житель села не здатен згадати його справжнього імені, Ливорко, і все тут. - Ти на цьому льоду і кроку не ступиш, не те що танцювати.
- Тьху, - плює на землю Дмитро, плює так, мов надумав виплюнути за один раз усю випиту сьогодні горілку, а це добрих дві пляшки. - Та я по такому льоду на той берег перейду і не чхну.
- Це вже ти, голубе, заливаєш, - белькоче Максим Пунтя і кашляє, розвішуючи по губах і грудях якісь запізнілі, застряглі між зубами рештки закусі.
- Споримо, - кипить Дмитро.
- На пляшку? - перепитує Максим.
- На дві, - облизується Ливорко.
Дмитро змірює очима ставок.
- На ящик горілки, - ставить умову.
Максим теж дивиться на ставок.
- Згода, - стискає своєю рукою Дмитрову руку.
Ливорко перебиває.
Потім відшукали якусь дошку, перекинули через проталину біля берега, з'єднавши таким чином земну твердь з крижаною кашею, і Дмитро вирушив заробляти ящик горілки.
Каша захилиталася під ногами, прогнулася, але витримала вершника на своїй спині, тож вершник помчав до протилежного берега ставка. На середині оглянувся, гукнув Максимові:
- Шуруй по горілку, йолоп!
Ступив ще два кроки та й провалився.
Колишній заєць сповз з голови, намок, розкис і пішов на дно.
Дмитро ж, втративши разом з шапкою і залишки хмелю, борсався, що мав сили, у крижаній воді, намагався вхопитися руками за кашу-кригу і повітря, бачив безрезультатність подібних хапань і кричав:
- Хлопці, хлопчики, рятуйте!
"Хлопчики" бігали по березі, лементували, матюкалися, але ні колобок Пунтя, ні зморщений Ливорко на кригу-кашу ступити не наважувалися.
Дмитро вже бачив, як у холодній воді вимальовувалася та жаба, що мала дати йому цицьки, вже подумки прощався зі світом, уже божеволів від страху і ціпенів від холоду, вже не просив порятунку від хлопчиків, а лишень шепотів посинілими губами:
- Боже, порятуй! Порятуй, Боже!
І Бог почув молитву. Він приніс на берег ставка Миколу Савка. Микола саме гнав зі своєю Тетяною корову до бичка, але божевільний крик Ливорка: "Митя в ставку ріже дуба!" змусив Миколу змінити свої плани - він ухопив до рук довгого дрючка, шугнув по дошці на лід-кашу і, не зважаючи на Тетянине несамовите: "Потонеш, Колю!", помчав до Дмитра.
Не добігаючи до Дмитра якихось кроків з десять, провалився однією ногою й сам, але встиг відскочити вбік, а, забачивши під собою прогнуту, немов тарілку, кригу, змірявши відстань до берега, вжахнувся і побачив раптом поряд кістляву бабу, що єхидно шкірила жовті зуби і зазивно махала щербатою косою.
Хотів уже чкурнути, доки не пізно, назад до Тані, до корови, що рвалася до бичка, але переборов себе. Розпластався на льоду, подав дрючка Дмитрові.
- Хапайся! - крикнув.
Дмитро вхопився за дрючок.
- Підтягуйся!
Дмитро тягнувся, але крига-каша кришилася під вагою його грудей, не випускала з водяних обіймів.
Микола повз по гнучкому, як лозина, льоду, тягнув за собою горе-льодохода, а кістлява баба не відходила від нього, підморгувала, шепотіла в саме вухо несамовитим криком дружини на березі:
- Ой, провалишся, Колю! Рятуйся сам!
- Не провалюся, - шепотів, як закляття, Микола.
Він ще міг відіслати кістляву до Дмитра, у нього ще був шанс вибрати між нею і коровою, яку треба вести до бичка і яка уособлювала зараз прекрасне земне життя, до якого лишалося чи то тридцять, чи сорок метрів гнучкого мокрого місива.
Микола не використав шанс. Він гнав геть кістляву і тягнув за собою, мов буксир криголама, Дмитра.
Не дотягнув. За метрів двадцять від берега тарілка під ним не витримала, розкололась, і холодна темінь поглинула тіло.
Випірнув на поверхню. Не чув уже ні жіночого крику на березі, ні шепоту кістлявої, одно лишень кляв себе, що поліз на цей ставок, бовтався в уламках криги, добрався до закоцюблого, вже пускаючого бруньки Дмитра, вхопив того за комір і, захлинаючись, відбиваючись від очманілого, прагнучого будь-що вилізти йому на голову Дмитра, взяв курс на берег.
Курс виявився невдалим. Десять метрів ще якось проплив-проборсався, а потім сині прожилки води зарябіли в очах, мозок стиснув якийсь обруч, у голові заряснів небачений різнокольоровий феєрверк, мов свято яке почалося, кістлява провела легенько пальцем по лезу коси - і темінь оповила тіло.
Вже ні чув, ні бачив, як збожеволіла Тетяна сама кинулася, ламаючи кригу, в ставок, як за нею, мліючи від боязні, посунули свої тіла у воду Пунтя з Ливорком, уже не знав, що кістлява порізала об щербате лезо коси пальця і, непритомніючи від болю, згубила-залишила на землі їхні з Дмитром душі, витягнувши руками Тетяни та Пунті з Ливорком напівмертві тіла на берег.
З того часу і зве Дмитро Миколу своїм ангелом-хранителем. І дружба велика між Дмитром та Миколою ведеться.
Дмитро лиш зітхає інколи.
- Жаль, - мовить, - що моїй Катерині вже пізно родити, а то були б ми з Миколою ще й кумами.

Десь так років через три після дизентерійного березня знову була весна. І на балу правив квітень.
Довго м'явся, готуючись до балу, тривалими й нудними дощами зціджував у святкові келихи вино, холодними сирими вітрами вимітав світлиці, безпросвітними темними ночами ховав від людського ока зорі, щоби потім, однієї прекрасної миті, дмухнути південним вітерцем, розігнати хмари, ліквідувати сирість, засяяти такими чисто вмитими зорями, немов їх тільки-но на світ народили.
Такої пори в селі сутужно. Забуті Богом і людьми за довгу зиму поля виглядають, як скривджені сироти - не розчесані, не зодягнуті, кострубаті, непривітні. Вони аж просять борону-гребінця, одягу-зерна, ласки людської. А день, як мить, а полів аж до небокраю, а тракторів обмаль, а люди не камінні, на ніч потребують пухкої подушки - ну, хоч розірвись.
Дмитро і Микола сіють ячмінь. Дмитро за кермом трактора, Микола на сівалці, як півень на сідалі. А ген обіч поля Максим Пунтя одноконкою стовбичить. У Максима ще не засіяний город, тож він потребує зерна.
- Пляшка є? - ще здалека, висунувшись з кабіни трактора, гукає Дмитро.
Максим відгортає полу піджака і гордо вказує на пузату, заткнуту скрученою жужмом газетою, пляшку.
Два мішки ячменю перекочовують у Максимову одноконку, яка тієї ж миті зривається з місця і щодуху мчить до села.
Дмитро ж чаклує над пляшкою.
- Будеш? - питається в товариша.
- Я б радий, - облизується Микола, - але ж клята печінка...
І незадоволено відвертається від пляшки.
Дмитро обідає.
Нарешті порожня пляшка летить кудись під скирту, а трактор, сп'янівши разом зі своїм керманичем, втомлено гуркоче по полю. Виходить одні гони, другі, треті...
- Ну його к бісу, - вилазить з кабіни Дмитро, зупинившись ледь не серед поля. - Важкі будні потребують свята.
До гурту гукаються хлопці, що заправляють сівалку, вони під'їжджають до агрегату автомобілем, вони також веселі і з характерним блиском в очах, Вова, водій, витягує з кабіни бубна, що теліпається в нього там замість прикраси, вдаряє по ньому кулаком - починається свято.
Стовпом стоїть курява, дзвенить бубон, ріжуть прямо серед поля гопака хлопці, а Микола, як людина твереза і при розумі, співає їм пісню, задає в танці такт.
Раптом з вибалка, що неподалік, з'являється легковик.
- Голова! - кричить у розпачі Вова, кидає в кабіну бубна і, прихопивши хлопців, що заправляють сівалку, щодуху мчить на комору по зерно.
- Принесли ж чорти, - бурчить незадоволено Дмитро, ладен цієї ж миті продовжити сівбу, але, як на гріх, заглух трактор і ніяк не хоче заводитись.
Голова важкою ходою наближається до агрегату.
- Що за танці?! - голосом своїм тривожить незасіяне поле.
- Як платите, так і робимо, - розігрітий Максимовою пляшкою, огризається Дмитро.
Голова скаженіє, бризкається слиною, погрожує позбавити Дмитра всіх пільг і вигнати врешті-решт з колгоспу.
Дмитро також скаженіє, бризкається слиною, плює на всі пільги і готовий хоч зараз покинути остогидлий колгосп, з якого Артемовський, голова себто, вже потяг усе, що тільки можна потягти.
Голова обзиває Дмитра алкоголіком і дурнем. Дмитро обзиває голову хапугою і трутнем.
Микола мовчки спостерігає з-за сівалки процес, котрий починає виходити з-під контролю.
- Ти, йолоп, - кричить голова Дмитру в самі очі, - ти мені заплатиш за простій техніки!
- Насиплеш мені осюди солі, - ляскає Дмитро себе рукою по матні, - а потім оближеш. Може, хоч це ти зробиш якісно, бо голова з тебе такий, як з мене піп.
Артемовський не витримав. Він важко розмахнувся і щосили вдарив Дмитра кулаком у щелепу.
- Я тебе оближу, - важко прохрипів, ступив крок назад, наступив на борону, спотикнувся, гепнувся прямо між борони й обдер півщоки.
- А-а, туди його перетуди! - репетував, витираючи кров, потім біг до автомобіля, і через якусь мить тільки курява, що вихором здіймалася за легковиком, вказувала напрям, куди помчав лікувати щоку закривавлений голова колгоспу.
А слідом за головою брели в напрямку села дві похмурі постаті: розгублений Микола і мовчазний, скривлений, з перебитою навпіл щелепою Дмитро.

Вже день і ніч дзвеніли у хлібах цвіркуни, вже хапали ненажерливими пащами перші валки комбайни, як повернувся Дмитро з лікарні.
- Ну, як щелепа? - зайшов перевідати друга Микола.
- Та нівроку, - усміхався Дмитро.
Сіли, випили за дружбу.
- В суд подаватимеш? - перепитав у Дмитра захмелілий Микола.
- На кого?
- На Артемовського.
- Ти що, здурів? - вибалушив очі Дмитро. - Ще тільки з головою я й не судився.
  - А дарма, - зітхнув Микола. - Він би тобі непогано заплатив. Я дізнавався, за таке каліцтво, яке він тобі заподіяв, зо дві свині у грошовому еквіваленті йому суд присудив би тобі сплатити.
Дмитро відмахувався від Миколиної пропозиції, щосили відмовлявся, але чарка пилася за чаркою, штраф Артемовського виростав на очах, сягнувши з двох п'ятнадцяти свиней, і Дмитро махнув рукою.
- Згода, - сказав твердо. - Завтра заява буде в суді. Ангел-хранитель не може штовхнути мене на хибний шлях. Побєда будєт за нами, - закінчив відомими словами.
Наступного дня, ледь проснувшись, Микола відчув у душі якусь незручність.
- Гаспидська потіха, - зітхав, - це ж я підбив Дмитра їхати в суд. А я ж єдиний сідок. На холери воно мені здалося?
Щодуху помчав до товариша відговорити від непродуманих кроків. Але було пізно - Дмитро подався до суду.
Артемовський, дізнавшись, що його збираються судити за щелепу Басуцького, і собі накатав заяву, в якій стверджував, буцімто бійку, в якій була роздерта навпіл керівна щока, розпочав Дмитро, а він, Артемовський, мусив оборонятися, інакше Басуцький на п'яну голову його просто вбив би.
Діло йшло до того, що вирок суду, а це в сумі хоч і не п'ятнадцять, але добрих п'ятеро свиней сплати потерпілій стороні, залежав тільки від одного - показань єдиного свідка Миколи Савка.
Дмитро аж пританцьовував.
- Ну, ангеле мій, зроди свіжу копійку за потерпілий організм, - плескав Миколу по плечу. - Такий могорич поставлю, що й за тиждень не вип'ємо.
Артемовський також викликав Савка до себе.
- То що, Миколо, - важко блимав сердитими очима, - свідчитимеш?
Микола м'яв у руках картуза і совався на стільці, ніби в'юн на сковорідці.
- Ти, Миколо, дивися, - скреготів Артемовський. - Дивися і знай, що той горе-штраф я сплачу, навіть оком не змигнувши, але чи буде потім те око милостиве до тебе - ось питання.
- Що його робити? - радився Микола з дружиною. - Фактично правий Дмитро, але ж навіщо мені проблеми з Артемовським? Це ж потім хоч з села вибирайся.
- То посвідчи на користь Артемовського, - радила дружина. - Дмитрова щелепа, слава Богу, зрослася, а без висуджених грошей переб'ється, не здохне.
- Та тут, Таню, не те діло, - кривився Микола. - Як я посвідчу на користь Артемовського, то штраф доведеться платити Дмитрові, бо Артемовський вийде з суду, як потерпілий, і, виходить, претендуватиме на компенсацію за втрачене здоров'я. Ось як.
- Тоді не знаю, - розводила Тетяна руками.
Микола ходив до Дмитра.
- Поговори з Артемовським, - просив, - заберіть заяви.
- Не кисни, - бадьорився Дмитро, - зі ставу мене тяг, то смерті не злякався,  а це що, Артемовського боїшся?
Прийшов день суду.
Суддя по черзі підняв Басуцького й Артемовського, кожен з них виклав свої версії подій під час побоїща в полі. Обидві версії звучали переконливо і сумнівів у їх правдоподібності не викликали.
Покликали Савка.
Він почав плутано і неконкретно, ніби напередодні на допиті у слідчого, пояснювати суть справи, але суддя грубо і безцеремонно перебив розпатякування.
- Годі правити теревені, - мовив. - Ви скажіть одним словом: хто перший розпочав бійку - Артемовський чи Басуцький?
Микола глянув на Дмитра, який весело підморгував, немов натякав, що дома вже зачекався обіцяний могорич; потім глянув на Артемовського, що сидів, як хмара, з якої якщо і доводиться чогось чекати, то тільки спустошливого граду і суцільних неприємностей; глянув на суддю, що застиг в очікуванні відповіді, аж рота роззявив, мов збирався ту відповідь тут же проковтнути; глянув за вікно, де зелена акація тяглася і ніяк не могла дотягнутися до шибок; глянув та й задумався.
"Посвідчу за Басуцького, - міркував, - лишусь і надалі для нього ангелом, який врятував життя і зродив дармову копійку. Але ангелом я буду общипаним, бо Артемовський не тільки з крил, а й з хвоста пір'я повискубує. Посвідчу за Артемовського, здобуду його прихильність, але втрачу плодовитість ангела для друга-товариша. Що робити? Що вибрати? В який бік податися? Там, на льоду-каші, було простіше, там або виплив, або згинув. А тут... Ех, легше вибрати між життям і смертю на користь смерті, ніж між життям невлаштованим і влаштованим на користь невлаштованого."
- Ну, чого мовчите, говоріть, - підганяв Миколу суддя.
Ех, ангели, чом не дав вам Бог плоті, чом стерильними, безплідними пустив у світ?
Тож і граєте ви нині у свої сурми, граєте ледь чутно, але підло, підло, підло...
- Першим розпочав бійку...
Чи може хоч один ангел увійти у плоть і зродити щось на цій землі? Вибрати пустелю замість хоромів, сухі піски замість розкішного ложа, давлючий сухар замість солодких медяників і зродити-таки щось.
- Дмитро Басуцький розпочав бійку, Дмитро Басуцький, - гугнявить Микола.
Ех, ангели...


                                                                                                                       1996 р.





    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 8

Рецензії на цей твір

Реальність наша.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир, 30-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 25-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 25-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій , 24-04-2014

Ангели із чорними душами

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Шеремета Олександр, 24-04-2014

... але чарка пилася за чаркою...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 24-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 24-04-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.32003712654114 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …