Оператор, навмання, вихоплював камерою з розбурханого натовпу в Донецьку, рукописні плакати. Чого тільки там не писали люди. Але один такий шедевр, нацарапаний нетвердою рукою, мене вразив наповал, його тримали дві миловидні жіночки, а на йому, чорним по білому, був напис: «Мы не любим Украину». Так і хотілося запитати в них: А хто ж вас, сердешних, примушує любити нашу Неньку? Ну, стояли б ви десь на роздоріжжі в Ростові, чи Нарянмарі і тримали такий плакат, було б всім зрозуміло: жіночки живуть в Росії тому, що не люблять Україну. А то живуть в Україні, їдять її хліб, і її ж не люблять – не логічно, мабуть з головами щось неладно. Може вони люблять країну Жиригімновського? в котрого на язиці все те, що в голові того, хто зібрався всіх замочити в унітазах, тоді тут і Зігмуд Фрейд не допоможе. А ще, більшість росіян (а заможні на всі сто відсотків), на словах, люто ненавидять Захід, але полюбляють їх машини; на західний манер одягаються і вбуваються, а не ходять в рубищах і лаптях; на Заході відпочивають і там же купляють нерухомість; завидують їх порядку і високому рівні цивілізації, та й гроші, в кінці-кінців, вивозять туди ж, бо там надійніше – прямо якесь роздвоєння особистостей. О, всіх треба провести до психіатра на Майдані, може мозок вправить.
