Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46597
Рецензій: 90900

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Постмодерн

АМІНАЗИН ЗАМІСТЬ КАВИ

© Ганна Фельцан, 21-04-2014
Ти частинка мого серця, а вони кажуть, що мозку. Я тримаю тебе за руку, а вони кажуть, що в кімнаті більше нікого немає. Я дивлюся в твої очі, а вони кажуть, що ти померла.
    Я вийшов з друзями в місто, як і кожну кляту п’ятницю. Я перебував в такому віці, коли я просто, послушно чекав. Знаєш, мріють у школі, сподіваються в університеті,  а після цих стадій, неминучих для псевдоінтелігентів, людина знаходить свій куточок і, уклонивши голову, чекає на своє майбутнє. Свого я дочекався. Шумно відкрилися двері, увійшла ти. Та не в якості мого сенсу, а в якості подруги дівчини мого друга. Не було кохання з першого погляду, залишмо це Голівуду. Я мав побачити загальний образ. Я був просто змушений відчути твої думки, скуштувати шкіру, почути одкровення сховане в тиші.
    Ти не дозволила мені прийти на твій похорон. Навіщо? Коли зранку я прокинувся з тобою. Сонячне зайчики стрибали на твоєму волоссі, мереживо ледь торкалося плечей, очі були наповнені мною. Я не спитав тебе як ти опинилася тут, а не на власному похороні. Навіщо? Коли твої руки сплелися навколо моєї шиї. Тим більше, пари ти не одноразово прогулювала разом зі мною. Може, вирішила не зраджувати традиціям, прогулявши зі мною власний похорон? Я не спитав тебе,  чому ти опинилася тут. Навіщо? Це було зрозуміло, з першої нашої зустрічі. Я не спитав тебе чи надовго ти. Навіщо? Було зрозуміло, що назавжди.
    Я був затуманений тобою . Проте не закидав роботу, мені вистачало часу і на друзів, в сім’ю, не впадав у крайності.  Ти не обрізала мені крила, не гальмувала, не відбирала свободу. Навпаки, вперше в житті я відчув себе повноцінним. В моє життя увійшло те, чого я ніколи не шукав, не прагнув, але вважав за необхідне. Вперше, я відчув, що все, що я робив до цього, роблю, буду робити, має певний сенс. Все недарма. Я хотів прокидатися, я хотів ходити на роботу, я не міг не зустрічатися з тобою. Ти увінчала сенсом кожен мій крок.
     Ти знала, що я тепер приречений. Жодна істота не те, що не була в змозі зрозуміти мене, просто не хотіла. Не хотіла здатися подібним мені, і дозволити собі повірити у таке очевидне , хоч заборонене. Мої батьки довго зі мною бавилися, потім вирішили, що годі з них, і надали право бавитися зі мною професіоналам. Проте, треба віддати їм належне, мама відплакала рівно 18 літрів сліз, а тато вперше за 6 років вийшов у надзаслужену відпустку. На всі їхні вмовляння-благання я відповідав, що мій сенс смерть в мене відібрати не змогла, то на що вони тоді сподіваються? За справу взялися самопроголошені янголи в білих халатах.
     Я передчував, що щастя до рук мені лине не без участі перешкод. Ми сиділи на березі річки. Якщо хтось вважав, що Мерлін Монро – еталон краси, то він ще не бачив тебе осяяну місяцем, то ж пробачимо  його не безгрішного. Спітнілими руками я бавився з твоєю (та поки моєю) обручкою і боявся припустити твоє «ні». Зазвичай, у нашому суспільстві в цей момент вже давним-давно все вирішено, всі родичі перезнайомлені, список гостей на весілля  сформований. Але не в нашому. Коли ми з тобою познайомилися у тому клятому пабі ти вже була зарученою. І якраз у вашому випадку все давно вже було вирішено, всі родичі були перезнайомлені, список гостей на весілля сформований. Ти довгий час боялася мене, уникала, думала, що все минеться, але бути чиїмось сенсом зобов’язує багато до чого. Я почувався найегоїстичнішим егоїстом в цьому егоїстичному світі. Я ж благаю вищі сили про чужу наречену.  Я знав, що це найнеправильніший вибір, проте найбажаніший. Ти відчувала те саме. Ти здалася. Найприємніший полон у історії Всесвіту. Але в якийись момент я  відчув, що ти зраджуєш не йому зі мною, а мені з ним. Тоді чекати вже не було сил. Я обрав каблучку, я обрав місце, я обрав час. Але я не обрав «рішучість». Твоє щебетання  переспівувалося з пташиним, в якусь мить, рішучість обрала мене, обрала мене й ти. Ти відповіла «так».
    Ми увійшли до стерильно-білого кабінету. Лікар вкотре мене просить  присісти, стілець вкотре один, вкотре ти змушена присісти на мої коліна. Цей інтелігент вкотре намагається мене «душевно вилікувати». Нам з тобою вкотре смішно. Цей лікар не такий вже й поганий. Недавно запатентував власний метод для лікування таких як. Цей не дивно. Він, насправді, трішечки мені мені подібний, я це відчуваю. Проте він заперечує це, занурюючись у свої наукові роботи. З твого дозволу, я скажу йому дещо: «Що дало вам право думати, що реальним є не те, що бачу я, а те, що бачите ви?» Він замовкає, нарешті. Ми обоє знаємо, що виконаємо свою обіцянку. Ми з тобою помремо в один день. Я – фізично, ти – в моїй свідомості.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Я - наречена Джека

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Moe, 23-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Margarita, 22-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 21-04-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.35194706916809 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …