Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44367
Рецензій: 86706

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Межа (Продовження 2)

© Шеремета Олександр, 19-04-2014
- Ходімо, немає в нас часу музикою насолоджуватись.
- Куди?
- Слухай, Оскаре, - вибухнула дівчинка-блискавка, - у Межі тобі не місце! Я проведу тебе до виходу, і ти пообіцяєш мені, що ніколи, чуєш мене, ніколи, сюди не повернешся. Не змушуй мене повторювати те, що я вже сказала.
- Гаразд. – закліпав очима хлопець, і у серці його зародився смуток. – Веди…
- Вихід проходить через Алею Романтиків. – рушила дівчинка, узявши Оскара за руку. - Зрадливі вони люди. Вічно страждають від своєї зрадливості, але тим і надихаються. Їм їсти не давай, а от скоряти жіночі серця, розбивати їх, а потім рюмсати із пером у руці, це саме те. – з неприхованим презирством кинула вона. – Тобі потрібно замаскуватись, бо незчуєшся, як здадуть охороні, а потім…
- Що, потім?
- Варок запровадив нову систему для учасників. Вони повертаються назад до свого світу, але не з новими ідеями, а пустими мізками. – дівчина почухала коло скроні, добираючи слова. – Вони наче в мареві, схожому на гіпноз, зомбовані якісь з Межі повертаються. – покосилась вона на зграйку зомбі, яка безцільно блукала темним провулком. – Залишитись тут, як деякі наші резиденти, постійно переховуючись від охорони, я теж тобі не раджу, бо там, у своєму світі, збожеволієш. Втратиш тонку грань реальності. – Оскар відчув, як засмоктало під ложечкою. Сум і приреченість сповили його. Він так хотів жити в цьому світі, хоча б навідуватись сюди. Ніби й ніколи не знав про нього, навіть не здогадувався, але завжди мріяв про щось подібне.
- Як же ж ми тоді проберемось до виходу?
- А це я вже називаю конструктивним питанням. – всміхнулась блискавка. Оскар ледь стримував крик, що підпирав уже в горлі. Долоні знову зрадливо змокли, і він зашарівся, втямивши, що дівчинка відчула тремтіння пальців у своїй руці. «Яка ж у неї мила посмішка. Така гарна дівчина. Певно, я теж їй сподобався, тому вона так переживає за мене» - замріявся хлопець.
- Я не переживаю… – промовила вона і Оскар відчув, як тіло пробило струмом, аж кінчики волосся заворушились. В роті умить пересохло, а на очах нагорнулись сльози. Він відчув себе злодієм, якого зловили на гарячому. – Я не переживаю за те, що ти виберешся звідси. Все буде добре, я обіцяю. – Важелезний тягар сорому спав з пліч Оскара. Здавалось, що від полегшення він втратить свідомість. Аж дурнувата усмішка замайоріла на його устах. «Ні, не читає вона думок». – Ми йдемо до Бабби, старих відьом, які живуть в кінці цього провулку. Вони допоможуть.
Більш моторошного місця, ніж будинок Бабби годі й шукати в Кварталі Одвічного жаху. Висока піраміда, незграбно збита з дощок, які від часу почорніли, а подекуди осипались дрантям. Вікон не було, та й не потрібні вони зовсім у нескінченній темряві.
- Дивний цей світ. Поруч сонце вже сходить, а тут ніч.
- Це не всі дива, які тут можна зустріти. Кожен квартал, район, по своєму чарівний. Ти ще не був в Поселені Фентезі. Там прекрасно. - здійняла погляд дівчинка. – Ось тільки драконів та василісків варто остерігатися. Привіт, Франку! – привіталась блискавка з крем’язнем, зшитого з різних частин чужих тіл.
- Привіт, Єво. – пробубнів той. Кам’яний вираз його обличчя не змінився. Тільки-но вони ступили на поріг ґанку, як велетень вхопив Оскара за шкібарки і притулив обличчям впритул до свого. Ноги наляканого хлопчини незграбно теліпались в метрі над землею. Серце шалено закалатало, а дух забивав страшенний сморід. Оскар приречено вглядався в бліді, сірі очі Франка, доки той не мовив. – Ти пані Шеллі не бачив?
- Не бачив, Франку. Давно вона вже не заходжає до Межі. Відпусти хлопця, нас Бабба чекає. – смикала дівчинка велета за штанину. Крем’язень насупив брови, зронив голову собі на груди, і поклав Оскара на місце.
В середині було не менш лячно. Темінь ледь-ледь розбавляло слабке світло канделябрів, що коптили вдовж стін. Повітря витало сперте, наелектризоване, хмільне. Оскару здавалось, що він от-от задихнеться і втратить свідомість. Що просто махнувши рукою перед носом, назбирає якоїсь химерної гущавини, яка з кожним подихом потрапляє у легені. В кінці кімнати сидів широченний чорний силует. Оскар глитнув важку слину, яка незвичним солодким присмаком натужно поповзла горлянкою. Вони підійшли ближче, і їдучий запах якихось трав ударив їм у носа. Здавалось, що навіть блискавка, яка, певно, тут не вперше, зніяковіла від смороду. За робочим столом сиділо дві старушенції, схожі, як дві краплі води. Обидві мали довгі носи, побабчені невусами  та огидними вуграми, величезні чорні очі, та по кіпі сивого волосся, на швидку руку скрученого в дульку.
- Сідай! – наказала одна з них. Оскар радий був сісти, та не було куди. Не встиг він надумати це, як сильним поштовхом крісло збило його з ніг, і він вже примусом сидів. Поряд вже також сиділа блискавка.
- Пані Баббо, цьому хлопцеві потрібна ваша допомога. – спокійно та виважено мовила вона.
- До Бабби ніхто не приходить просто так. – прогуркотіла собі під носа старушенція, наступну фразу кинула її сестра. – До Бабби завжди приходять за допомогою. – ця замовкла, інша продовжила її думку. – Це нормально, не нормальні лиш самі прохання.
- Йому потрібно вибратися з Межі…
- Цить! Замовкни, Бабба слова тобі не давали. – інша продовжила. – Чому, питаємо ми тебе, воно прийшло сюди, коли хоче звідси вибратися?
- Сталася помилка… - хтів було сказати Оскар, але одна із сестер перебила його. Вони обидві були одним організмом, думки їх плили синхронно. Одна починала говорити, друга закінчувала.
- Цить! Чому воно говорить, коли йому слова не давали? Чому Бабба повинні терпіти таке нахабство в своєму домі? Чому усі його помилки повинні виправляти Бабба? Хто воно, взагалі, таке, щоб ломитися в нашу оселю і щось вимагати? Цить! – вибухнули вони одночасно, хоча незвані гості навіть і не думали рота розкривати. В цей час у кімнату поважно увійшов гладкий, чорний котяра. Він мурчав і тупцявся в руках Бабби. Голоси їх приглухли, але продовжили сипати запитаннями, на цей раз незрозуміло кому. Складалося враження, що вони дискутують одна з одною, домовляються між собою про щось, по черзі погладжуючи кота. Перешіптування тривало досить-таки довго. Оскар поглянув на Єву, іскристі оченята якої непорушно споглядали спір двох настільки схожих відьом. В його думках навіть зародився нав’язливий хробачок сумніву. Хотілося хутчіш покинути це препаршиве місце. Вдихнути на повні груди свіжого повітря в полі коло хати. Сморід трав ніяк не звикався, гидким туманом кружляв навколо, лоскочучи ніздрі.
- Кіт каже, що воно пішло всупереч законам Межі, що воно переховується в нашій хаті від охорони, що воно повинно бути негайно передане щонайбільшвисокому басилевсу, Вароку Зіттерштоку.
- І ви, мої прекрасні пані, відмовите собі у маленьких пустощах, зачарувати цю жалюгідність у жабу? – Увійшов тихо, наче тінь, вовкулака. Чорна шерсть густо вкривала його тіло, лише долоні та щоки біліли в пригніченому сяйві.
- Вовчику… - майже замуркотіли Бабба. – Мій прекрасний Вовчику… Що у світі поганого?
- Все погано, Баббо, ось тільки нам від того не краще. Кажуть, Варок готує роботизовану охорону в Кварталі Одвічного жаху.
- Порядок повинен бути. Так, порядок має бути. Ось, тільки тут за порядком завжди гляділи Бабба, вони й без роботів обходились. Навіщо роботи у кварталі? Навіщо охорона, кого охороняти? Тих, кого бояться щонайбільш у Межі? Для чого роботи? – затараторили між собою страшенні жіночки. Завершивши чергову дискусію, вони піднялись з-за столу і попрямували до тумби, яка була прикрашена химерними символами. Оскар побачив, що Бабба – це дві жінки злиті в одну. Тулуби їх були окремо, проте тримались пліч-о-пліч, з’єднуючись широченним тазом, з якого стирчали дві косі ніжки. За мить Бабба повернулись, підпираючи стіну. В їх руках була склянка із чорною рідиною.  
- Значить, воно пішло проти влади… Значить, воно і проти Бабби піде. Це не припустимо! Але й влада проти Бабби суне. Хоче контролювати її бездушними машинами. Хоче вторгтися в її володіння. Хоче зашкодити злагоді Кварталу Одвічного жаху.
- Пані Бабба, допоможіть хлопчині. – почала Єва. - Він ні в чому не винен. Заблукав та й годі…
- Цить! Бабба думають, і міркування їх суперечливі. – Старушенції вглядалися в склянку із чорною рідиною декілька хвилин. Котяра крутився у них під ногами, а вовкулака випалював дірку своїм поглядом на чолі Оскара. Нав’язливу тишу перервав сумний голос Франка.
- Пані, вас хоче бачити голос  щонайбільшвисокого басилевса, Курфюрст Одноокий.
- Хай його щонайбільшвисокість йдуть псу під хвіст! – в один голос зірвались відьми. Вовкулака скривився, піджавши хвоста.
- Але Курфюрст чекає вас на вулиці, коло ґанку. – обидві відьми скривили жахливі мармизи, немов чогось кислого спробували. Підвелись з-за столу, переглянулись на Єву, Оскара, та скляночку, яка вже встигла нагрітися в їх пазуристих руках. Враз Бабба здійняли руку і жбурнули ту склянку хлопцю під ноги. Розлетівшись на дрібні скельця, з неї вийшов густий дим, який оповив Оскара. Тьмяну тишу розрізало дзвінке кумкання. Дим розвіявся, і на кріслі сиділа вже велетенська жаба. Вона розглядала себе, мацала зеленими лапами своє обличчя, і наважилась щось квакнути.
- Ква-а-а! Що-о-о це-е-е? Ква-ква!
З-за спини Франка виглянув голос басилевса.
- Вітаю шановні Баббо! Я вчув звук розбитого посуду, тому увійшов без прохання. Ви в порядку? – Курфюрст Одноокий мав не даремно таке прізвисько, позаяк дійсно втратив око казна коли і при яких обставинах, натомість встромив собі механічний окуляр, який, здавалось, самовільно рухається, вивчаючи усе навколо. Уста його сяяли підступною нещирістю, а за ними ховалися гнилі, жовті зуби.
- І вас туди ж, менш шанований Курфюрсте. Ви до нас у справах чи просто вирішили провідати стареньких? За посуд раджу не хвилюватися, бо ще окуляр вискочить. Мій родич Жабба вчиться манерам при чаюванні.
- Він пив чай при такій аудиторії голодних очей? Чому ж Вовчик не склав йому компанію? Чому Єва сидить, як засватана? Та й ви, шановна Баббо, не сьорбаєте якоїсь отрути. – оголив голос свої страшні зубиська.
- У вас, ми так розуміємо, питання до нас, то ж задавайте їх, і швидше, а на решту присутніх не звертайте уваги, у них своїх справ повна діжа. – злісно оглянули Бабба Єву та Оскара. Ті без зайвих роз’яснень усе зрозуміли і подались до виходу. Оскар намагався йти так, як звик у людській подобі, але щоразу перепинявся і падав, доки Єва не взяла його під руку.
- Бачу, вашого родича Жаббу, потрібно іще навчити пересуватись по-жаб’ячи. – блиснув оком Курфюрст, а окуляр його продовжував хаотично вивчати приміщення. – Я розшукую учасника на ім’я Оскар Шоу. Не траплялося вам бачити такого?
- Не траплялося. - Відповіли Бабба, глитнувши разом важку слину. Оскар і Єва заціпеніли за крок до виходу.
- У яких справах направляються ті двоє? – запитав голос.
- Їм… Їм по нашому наказу у поселення Фентезі потрібно. Там, як вам відомо, живе наша матінка Петранелла. – пояснила одна із сестер.
- Нині небезпечно пересуватися Межею без охорони, тим-паче, не вміючи ходити. А у поселені Фентезі з недоброзичливими драконами, годі й говорити. Вважаю своїм обов’язком приставити до них свою охорону. – Бабба видавили вдячну посмішку і стверджувально кивнули.
Далі буде...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 20-04-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45611977577209 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …