

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	827
Творів:	12505
Рецензій:	19372

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Сатира й гумор

Геппі Енд Операції Насреддинус

© Олександр Халва, 25-02-2007
17.08.2006. Квартира Білозерських. 00:01. - Ігор, ми вже другий день читаємо, читаємо, а потім знову читаємо. Вже північ, може досить! – бідкався Толик. Але Ігор продовжував читати, бажаючи відтягнути ганебну капітуляцію. Ось годинник в кабінеті показує 00:15, а Ігор зосереджено читає за столом, постійно щось підкреслюючи олівцем в книзі. Іноді Білозерський бере в рот олівець і покусує його кінчик. Поряд з Ігорем сидить Толик. Книга Толика лежить на столі і він відкриває її рівно на стільки, щоб можна було побачити номер сторінки. Час від часу Толик заглядає туди, аж поки не впирається носом в обкладинку. Тоді він відводить голову і розчаровано зітхає: - Знову нічого! В 00:30 Ігор сідає на стіл і нервово перегортає сторінки. На його лобі виступає піт, він витирає його, п'є воду прямо із вази з квітами. Тепер за столом сидить Толик. Книгу він таки відкрив, але зайнятий тим, що гризе одразу десять олівців. Нарешті він стискає щелепи занадто сильно і шматки олівців летять в усі сторони. В 01:30 Ігор сів на підвіконня. Ось він відклав книгу, протер окуляри і прийнявся читати далі. Шевченко сідає на стіл і високо задерши голову, п’є воду з вази. Толику весь час здається, що йому до рота потрапляє мало води і він нахиляє вазу ще дужче. Врешті-решт він обливається водою і здивовано кліпає очима. В 02.15 Ігор знову сів за стіл, поклав книгу на коліна і розмірено розгойдується на стільці. А Толик сидить на підвіконні. Точніше сидить на книзі, яка лежить на підвіконні. Він довго совається, нарешті дістає з кишені сонцезахисні окуляри і одягає їх. Швидка зміна освітлення, примушує Толика витягнути руки вперед і він так ходить по кабінету поки не наштовхується на Ігоря, перекидаючи останнього разом із стільцем. В 03:00 Ігор робить стійку на голові і залишається читати в такому положенні. Толик крутиться навколо і безрезультатно намагається повторити стійку. На п'ятнадцятій спробі Шевченко втрачає рівновагу і падає разом з Ігорем. Забившись, Толик підхоплюється і кричить: - Еврика! Знайшов! 18.08.2006. Київський зоопарк. 09:10. Ігор стояв перед вольєром в імпровізованих латах, а Толик його підбадьорював: - Ну чого ти, Ігор? Сміливіше. Може нам за це потім пам'ятник поставлять. За життя! Або опудало з нас зроблять. - Теж за життя? - огризнувся Ігор, якому зовсім не хотілося входити у вольєр з ведмедем. - Давай не бійся. Тільки щось не так, так ти копняками, копняками його. - продовжував напучувати Толик, закриваючи за Ігорем двері. Переконавшись, що двері замкнені надійно, Толик погрозив пальцем ведмедю. – Агов ти, Віні-Пух недороблений, раджу тобі поводитись з моїм другом ввічливо. Ти Велику ведмедицю на небі бачив? Це я її туди... У відповідь пролунало ревіння. Толик інстинктивно відвернувся. А через якихось пів годин, Толик і ще два працівники зоопарку виносили з вольєра Ігоря, а навколо їх крутився радісний Олексій Германович: - Доктор, спасибі! Ви чуєте, спасибі. Доктор, ви просто диво! Доктор-доктор, а це не ваш ніс? 09.09.2001. Квартира Білозерських. 15:30. - Ігор Сергійович, дуже радий, що Ви погодилися нас прийняти. Нас – це дивакуватий тип з розпатланим волоссям і в костюмі з далеких шестидесятих років і здоровенний рудий кіт. - Іван Миколайович Якушев. - Добрий день! А це, знайомтесь, мій асистент Анатолії Анатолійович Шевченко. – привітався Білозерський. - Фахівець з хутряних і норних порід, а також в царстві пернатих. Так би мовити, заклинатель птахів. В даний момент переймаю безцінний досвід Ігоря Сергійовича. - протягнув руку Шевченко. Якушев з презирством подивився на асистента і замість того, щоб потиснути руку, сунув в неї кота. Кіт одразу ж почав кричати і вириватися, і разом з господарем не дав закінчити Толику його промову. - Іван Сергійович! Допоможіть. Одна надія на Вас! Марсик останнім часом став таким млявим і пасивним. Я так хвилююсь за нього. Він найдорожче, що в мене є! - Не хвилюйтеся. Ігор Сергійович вашого Марсика миттю вилікує. - Зразу ж устряв у розмову Шевченко. – А у вашого Марсика типове для його породи роздвоєння особистості. При чому у одної з них яскраво виражена схильність суїциду. Але це в принципі не страшно. От пригадую одного разу нас з Ігорем Сергійовичем запросили в США. Там у Колумбійському університеті птеродактиль захворів клептоманією, тягнув в кубло все, що побачить... Поки Шевченко молов бовкалом, Якушев відкинув пропозицію Білозерського присісти і почав ходити по кабінету, щось виглядаючи. - А от друга особистість вашого Марсика нам ще не відома... - спробував Ігор закрити рота своєму другу. - Спасибі доктор, спасибі. Я ж без Марсика жити не можу. А він останнім часом такий млявий, пасивний став. Тим часом Марсик почав знову видиратися з рук і нявчати так, ніби в квартирі Білозерських знаходилася дюжина Марсиків. Ігор і Толик спробували його заспокоїти і відволіклись, що дало змогу Якушеву вислизнути із квартири. - Іване Миколайовичу? Де ви? - збентежився Ігор, коли почув, як хлопнули вхідні двері. - Куди ви? А як же Марсик? - Подивися з квартири нічого не пропало! - отямився першим Толик. Ігор швидко оглянув всі кімнати і здивовано звів брові: - Зникла книга Конрада Лоренца «Агресія у тварин» з полиці. Коли Толик почув це, то сполошився і почав нервово нишпорити по столу. - Рукописи! Де мої рукописи? Там же всі мої думки, нотатки і починання. Там же моя нобелівська премія. – лементував він, поки не знайшов аркуш із заголовком «Маніакально-депресивний психоз бурих водоростей» і двома короткими нотатками: «Чиряков - мудак» і «7323 еСеМеС портал Просто Радіо» і з полегшенням зітхнув. Заховавши аркуш у внутрішню кишеню піджака, Толик почав докоряти Ігорю: - Скільки раз тобі казати – купи сейф! Далі Марсик зробив ще одну спробу звільниться, внаслідок чого на лівій щоці Толика з'явилася кілька подряпин. Відпустивши кота і роздивляючись себе в дзеркалі, Шевченко підвів підсумки: - Протест прийнято. Купуємо сейф і банку сметани. 10.09.2001. Квартира Білозерських. 19:00. Повернувшись додому з батьківських зборів, Галина гучно хлопнула вхідними дверми. Коли вона зайшла на кухню, там вже вирували веселощі. Ігор разом з дітьми намагався зіграти якийсь мотив на порожніх пивних пляшках. Толик у свою чергу натхненно танцював з шваброю і наспівував: Я исполнен страсти, воли и огня, Не видала счастья – полюби меня. Я исполнен страсти, воли и огня, Не видала счастья – полюби меня. - Замовкли всі і по кутах, швидко! - крикнула Білозерська. - Швидко! - Почав було кривлятися Шевченко, але гнівний погляд Галини його швидко заспокоїв. - Ось, помилуйся, що пише твій син. - І Галина жбурнула Ігорю зошит Іллі. Ігор негайно підкорився наказу і відкрив зошит: - За правопис – чотири. І чого ти сердишся? Навпаки добре! Ілля - молодець. У нього ж з правопису звичайно більше трояка не буває. - Так, правопис - чотири. А оцінити твір Ірина Володимирівна попросила нас с тобою. - Чого б це? Нова система якась? Добре придумали: ми оцінки ставимо, а вони гроші - одержують. - сказав Ігор і занурився у твір малого Іллі. - Так. «Ким би я хотів бути? Більше всього на світі я хотів би бути собакою». Прочитавши перше речення на обличчі Ігоря Білозерського з’явилась зажуреним. Ігор зітхнув, відклав зошит і обійняв Іллю. - Ілля. Я знаю, це все тому, що я тепер все більше часу приділяю тваринам і все менше часу проводжу з дітьми. Ілля, ти мабуть вирішив, що я люблю якогось волохатого пса замість тебе і Макса. Але, повір - це не так. Тато любить тебе. Просто зараз у тата дуже багато роботи... - Ти краще далі читай. Далі. - поклала край цій милій сімейній сцені Галина. - Галина, я тебе не пізнаю. Я вважаю, що в даній ситуації ти неправа. Ми поговоримо про це пізніше. – і Ігор знову взяв в руки зошит і продовжив читати. - «Якщо б я був собакою, то тьотя Марія була зі мною ласкава і ніжна. Вона б ставала на карачки і...» Ігор змовк і вирішив читати твір про себе. Було помітно, що деякі речення він перечитував по декілька раз. Дочитавши до кінця, Ігор закрив зошит і почухавши потилицю, висловив свої враження: - Ти диви, здавалося тільки недавно під стіл ходив, а вже «фрікції» пише. - передаючи Толику зошит, аби той сам зміг переконатися, як швидко дорослішають сучасні діти. Але вловивши гнівний погляд Галини Ігор різко змінив тон і почав сварити Іллю. - Лобур! І як тільки тобі таке в голову прийшло? - Ми з Максом в хованки грали і я в шафу заліз. А потім прийшла тітка Марія і дядя Толя. - Вони в хованки грали і він в шафу заліз. А потім прийшла Марія і дядя Толя, тобто я. - повторив посміхаючись Толик. Розуміючи, що найцікавіше в родині Білозерських тільки починається, Толик прийняв єдиновірне рішення – тікати: - Я тут... Це... Пригадав... У мене справи... багато... багато справ... мені вчора принесли стільки книг по психології тварин... і мені їх треба прочитати до завтра... Сказав Шевченко і кинувся до виходу, і тоді вже, не прощаючись, вискочив з квартири. - Синок, те що ти написав - аморально і огидно. Ти написав дуже поганий твір і зганьбив нашу сім'ю. Тобі має бути соромно. А зараз, візьми ці гроші і сходи з братом в кафе або кіно. І запам'ятай, те що ти написав дуже аморально і огидно. Братам другий раз повторювати не довелось і вони, самі не вірячи своєму щастю, зірвалися і залишили свій рідний дім. - Отже ти тепер так виховуєш наших дітей? Так? - Почала наступати Галина на чоловіка. - По-перше, я сказав Іллі, що йому має бути соромно, а по-друге, ти напевно не дочитала цей твір до кінця. – і однією рукою Ігор вказав дружині на те місце, яке вона мала прочитати, а іншою обійняв її за талію. Потім поцілував її за вушком і прошепотів. – Ми ж так ніколи не пробували. 25.09.2001. Квартира Білозерських. 19:10. Коли Галина Білозерська поставила на стіл п'яту тарілку борща, пролунав дзвоник. Звичайно це був Толик Шевченко. Вигляд у нього був знервував. Ні Ігор, ні Галина Білозерські раніше не бачили його таким знервованим. Навіть, тоді коли він обблював на їхньому весіллі директора Галини разом з двома замами. - Толик, що з тобою? Що трапилося? На тобі ж обличчя немає! - в один голос запитали Ігор і Галина. - Що? А ось що! Поки Ви тут сидите - Вас тим часом грабують! - мало не закричав Толик. - Як? - здивувались Білозерські. Подружжя вже готове було телефонувати до міліції, але Толик вже дістав з сумки газету і зачитав оголошення: - ЗООПСИХОЛОГ ДЛЯ ВАШОГО УЛЮБЛЕНЦЯ! ДУШЕВНИЙ ПІДХІД, БАГАТОРІЧНА ПРАКТИКА І ДОСВІД РОБОТИ ЗА КОРДОНОМ. - Толик, невже ти знову рекламу дав? – вирвалось в Ігоря. - В тому-то і річ, що ні! А ось якийсь Шемякін Леонід Іванович дав! Тут є його адреса і телефон. - В обуренні Трохи стис газету в кулаку і затряс нею. - Розплодилося шарлатанів! І куди тільки міліція дивиться. Толик оглядівся. Міліція його не чула або ж просто ігнорувала. - Де міліція? Де спецназ? Я Марсика без прикриття не пущу. 26.09.2001. Квартира Шемякіна. 14:00. - Добрий день, ми по оголошенню, до Леоніда Івановича. - відрекомендувалися Ігор і Толик по домофону. - Ми - брати Полоцькі, у нас домовленість про зустріч. - Да-да! Я Вас чекаю! – почули вони із домофону. - Голос знайомий! - сказав Ігор, заходячи у будинок. - Ти знаєш, мені теж так здалося. - погодився Толик. А Леонід Іванович вже відкрив двері і виглядав своїх перших клієнтів. Коли ж Ігор і Трохи піднялися до Шемякіна, всі завмерли. Бо Толик і Ігор побачили замість Шемкіна - Якушева, , а Шемякін (або Якушев) - замість братів Полоцьких доктора Білозерського і його асистента. Ось погляди Ігоря і Шемякіна зустрілися. Першим відвів очі Шемякін-Якушев. Після цієї мікро-поразки, останній вирішив ретируватись. Толик кинувся за Шемякіним, але двері зачинилися саме перед його носом. Толик не змирився і забарабанив кулаками. Далі по обидві сторони двері пролунали крики: - Шахраї. Аферисти. Чесним людям зовсім життя немає. 26.09.2001. Квартира Білозерських. 19:00. - Шемякін... Шемякін... Він ще не знає з ким він зв'язався. Ігор, у тебе є план? - ремствував Шевченко. - Ні! - Добре, планом займуся я, а ти - його фінансовим забезпеченням. В якому стані на сьогоднішній день активи нашого треста? - Тисяч п'ять буде. - неохоче відповів Ігор. - Чудово! Цього має вистачити. - бадьоро залунав голос Толика. - Ти пам'ятаєш Миколу Макуху! Знаєш де він зараз? В департаменті по контролю за утилізацією ядерних відходів. - А він при чому? - здивувався Ігор. - А при тому: я з ним вже переговорив і він мене запевнив, що за відповідний добродійний внесок, він знайде в квартирі Шемякіна навіть ті радіоактивні елементи, які вченим ще не відомі. Можна ще профспілку працівників вугільної промисловості підключити, але це обійдеться набагато дорожче. 30.09.2001. Квартира Білозерських. 18:00. Толик вимкнув мобільний і задоволено повідомив подружжя Білозерських: - Ми зробили це! Все, тепер Шемякіну кінець. Ну хіба ми не молодці? - Та заспокойся ти, Толик! П'ять тисяч як не було, а ти радієш! - Ні, ти не розумієш. Це наша золота жила і тільки наша. І я нікого до неї не підпущу. Тепер для повного щастя залишається тільки щоб наші виграли. Давай вмикай футбол. Телевізор ввімкнули. Матч ще не почався, зате в рекламному ролику з’явилась Лідія Олексіївна Малкова. Як з'ясувалося, з недавніх пір вона є президентом Українського Центру Зоопсихології і запропонувала всім, кому небайдужий душевний стан домашніх улюбленців користуватися послугами Центру. Але це було ще не все. З наступного рекламного ролику, Білозерський і Шевченко дізналися про відкриття зоорекреаційного центру «Бім і Бом» під керівництвом Степана Петровича Коливанова і клініки доктора Цеголко. Ігор і Трохи переглянулись і посміхнулися. Тепер вони знову були друзями, а не партнерами-компаньйонами, доктором і асистентом, зоопсихологом і заклинателем змій. І це було чудово! ЕПІЛОГ. Оптимістичний. І був Новий рік. І до Білозерських прийшли в гості Толик і Марія. І було шампанське. І було тепло і затишно. І ще Толик Шевченко розповів всім, що Марія погодилася стати його дружиною. І всі раділи. І Ігор узяв в руки келих і запропонував випити за його чудового друга Толика. І ще Ігор сказав, що у Толика чудова голова і в ній народжуються самі чудові ідеї. І додав, що Толик - найнадійніша людина, яку він знає. І Толик згідно кивав головою. І ще Толик сказав, що у нього для Ігоря є сюрприз. І дивився на новенькі бігборди за вікном: ДОКТОР БІЛОЗЕРСЬКИЙ - ЛІКУВАННЯ АЛКОГОЛІЗМУ ПИВОМ Ґ Е П П І Е Н Д !
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Лише одне зауваження
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Антон Санченко, 25-02-2007

прикольна річ
© Олексій Тимошенко, 25-02-2007

Згенеровано за 0.0100491046906 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Геппі Енд Операції Насреддинус

Лише одне зауваження

прикольна річ