Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2433
Творів: 43500
Рецензій: 84750

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Межа (продовження 1)

© Шеремета Олександр, 14-04-2014
- Нема чого робити нині у Межі.
- А що воно таке, Межа та? Бо я чув тільки за неї, мати застерігає не йти туди.
- Від мене ти теж тільки почуєш про неї, а от побачити її треба самому. Та не зараз. Ніхто тебе там не чекає. Іди додому, синку.
- Але й вдома мене ніхто не чекає. – опустив голову Оскар. – Не знаю куди податись мені тепер, старий павуче.
- Багато раз я чув подібні слова. Багато раз я бачив, як новачки, навроді тебе, втрачали свідомість від мого вигляду, а ти стоїш спокійно, неначе тебе вже й не здивуєш. – повільно, наче філософ, тягнув Зайсубан.
- Мене лише дивує мамина жорстокість та цинізм, що зародилися недавно.
- Так, цинізм… В Межі він також розквітає. Останнього вітряного хлопчика засудили рік тому. Нема кому нині дивувати вас хвилями на полі.
Оскар спочатку нічого не второпав. Він погодився із твердженням Зайсубана, але суть, і хто такі хлопці-вітри до нього дійшло не одразу.
- Чекайте-но. Ви кажете, що нема кому здіймати хвилі на полі вже рік?
- Так, вже рік…
- А чому ж я тільки-но сьогодні бачив це прекрасне видовище?
- Бо ти учасник, хоча не знав цього. Ти потрапив сюди, бо в душі ти, як кажуть в вашому світі, «інший».
- Нічогісінько не второпав. – закрутив головою хлопець.
- Межа і ваш світ існують паралельно, хоча нерозривно пов’язані між собою. Те що у вас триває тільки мить, у нас проходить днями. Спробуй згадати, скільки думок пролітає в твоїй голові за хвилину. Отож, не згадаєш… Цього ніхто точно не знає, але я скажу тобі, їх багато, а інколи навіть дуже. – Оскар намагався скласти усі пазли до купи, щоб нарешті зрозуміти про що говорить старий павук.
- Межа, Оскаре, це світ ваших думок. Це простір фантазій кожного учасника, точніше кажучи, творчої людини. Ви наші споживачі, і приходите сюди, хоча й не часто, для того щоб творити в своєму світі різного роду шедеври. А ключ до Межі називається Талантом.
- Чому ж ви не пускаєте мене, коли я маю той талант? – Зайсубан приречено покрутив головою, та важко-видихнувши промовив:
- Я не маю права тебе тримати, але потім щоб не казав, що Зайсубан тебе не попереджав. У вашому світі нині не потрібні інші, а Межа стає для нього менш доступною.
Старий павук однією з своїх лап показав напрямок, і Оскар пішов. Лише на останок, оглянувшись кинув:
- Я згадав тебе, павуче! Ти мені сьогодні снився!
- Так, снився… - ледь чутно промовив Зайсубан і провадив малого, допоки той не зник за горизонтом.
Оскар йшов дуже довго. Місяць осяював йому дорогу, але й дороги тої не було, лише м’яка трава, що шелестіла під ногами. Йому здалося, що не дійде він вже нікуди. Що Зайсубан це породження його фантазії, яка спалахнула після образи на матір, за якою він вже, між іншим, скучив. Не за тою сірою жінкою, яка нещадно спалила усі його книжки, а за тією лагідною та такою теплою матусею, яка завжди приголубить, втішить коли сумно, і від душі посміється несмішним дитячим жартам.
Враз Оскар відчув, що під ногами не м’який трав’янистий килим, а щось тверде. Він опустив голову і побачив незвично-зелений асфальт. Зупинившись, він потоптався на місці, перевіряючи чи не здається йому це. Згодом хлопець підняв голову і побачив місто з невисокими витівкуватими будинками. Вони вигиналися незвичними формами увись, а далі по вулиці вже визирав сонячний диск. Трохи не сміливо він подався далі. Навколо метушилися люди та усілякі дивні істоти. Он з будівлі вийшов, чи то навіть виплив, восьминіг. Його щупальці невпинно крутилися, але не торкались землі. Поряд пронісся на шаленій швидкості якийсь сірий об’єкт. Що воно було Оскар не розгледів, але зрозумів, що то теж мешканець цього цікавого міста. Задерши голову до неба, він розгледів гігантських медуз, які томно, поволі хаотично рухались. Оскар підійшов до однієї з будівель, де його зустрів привітний робот.
- Вітаю вас, пане… - монотонно заскреготів той металічним голосом.
- Шоу.
- Вітаю вас, пане Шоу! Завітайте в нашу таверну «Під музою». Тут ви знайдете найкращі напої для натхнення за помірними цінами, та високоякісний сервіс. – Оскар дещо здивовано розглядав золотавого робота, в якого з динаміку на грудях награвала пісенька «Ти моя муза. Муза-медуза»
Хлопець зголосився на запрошення і увійшов. Щось купляти він не збирався, бо жодного кредиту не мав із собою, просто йому стало цікаво вивчити цей світ. А усі вивчення завжди починаються з таверни. За бар-стійкою стояв такий же робот, як і при вході. В залі було декілька пустих столів, лише за одним з них сидів п’яний, проте вишукано одягнений чоловік. Він грався наполовину-наповненою склянкою, і щось бубнів собі під носа.
- Вітаю вас, пане Шоу! Що замовляти будете? Молоко, гарячий чай з чебрецю, пиво, чи може горілку?
- Ви знаєте моє ім’я? – здивувався Оскар.
- Ви мені іншому вже представились. Так що замовлятимете? Гадаю, молоко вам підійде. – Оскар ствердно кивнув. З кутку роздався гучний, пронизливий репет.
- Оскаре, принеси-но мені іще свого фірмового пійла! В мене склянка вже наполовину-пуста. – хлопець здивовано переглядався то на робота, то на п’яного чолов’ягу.
- ОС-Кар Ті Джі версії прошивання 3.145, назвав мене розробник, а для друзів я просто Оскар. – пояснив бармен і механізми на його обличчі змінилися на посмішку. – Приємно познайомитись, тезко. З вас дві фантазії.
Хлопчина потягнувся за склянкою, але рука його на півдорозі заклякла. Він згадав, що грошей не має, а місцевої валюти тим більше. ОС-Кар виїхав з-за стійки на єдиному колесі, яке було у нього замість ніг, і попрямував до гнівного клієнта. Згодом повернувся і протираючи бокал оксамитовою щіткою замість руки, промовив.
- Новенький, так? Не шукай фантазій в кармані, не знайдеш. Вона у тебе ось тут. – стукаючи пальцем по чолу малого, промовив робот. – Ти осушиш склянку, і втратиш рівно дві фантазії, ідеї, міркування. В тебе, як і у всіх учасників, їх досить багато, але не безмежно. Он поглянь на того дядька. Він вже майже всі свої фантазії пропив, але подейкують, що ще щось пише. Пам’ятаю, коли він іще юнаком до нас прийшов, писались у нього прекрасні сонети. Жінки слухали його і заслуховувались чуттєвою лірикою. Тоді ще Золтан Ши був басилевсом Межі. Хороший старичок був, - ОС-Кар нагнувся ближче до Оскара і приглушено промовив, - Не те що нинішній.
Хлопчина відмовився взяти склянку, хоча молока дуже хотілося. Він вдячно кивнув і вийшов з таверни. Прямуючи вулицею він минав не менш цікаві будівлі та істот, які в них оселялись. Вздовж дороги миготіли люмінесценції та рекламні екрани, на яких подекуди багряніла велика цифра «3». Цей світ подобався Оскару. Він був просякнутий доброзичливістю міщан, які просто-таки зачаровували своєю дивакуватістю. Ходили також і прості люди. «Певно, учасники» - подумав хлопець. Емоції його роздирали зо середини. Він вже й забув недавнішню образу, усе здавалось йому тут рідним та близьким до душі. Зі стовпів лунала приємна гітарна музика, яка враз перервалась дзвінкою сиреною. За декілька кроків від Оскара, три велетні із поголеними головами, радше схожими на яйце, вхопили чоловіка із блакитною шкірою та довгими руками, які безпорадно шаркали об землю. Вони поволокли його світ за очі, доки решта міщан налякано оминали їх десятою дорогою. Сирена стихла і з динаміків знову залунала приємна мелодія. Збентежений Оскар підбіг до жінки із довжелезною червоною косою, яку слідом за нею притримували три чоловіки.
- Що сталося? – запитав він. – Чому того чоловіка схопили? Хто ті яйце-голові велетні?
- Хо-хо, який милий хлопчик. – жінка височіла на здоровезних каблуках, що підіймали її не менш як на тридцять сантиметрів над землею. – Ти новенький?
- Ви що, не бачили як того чоловіка схопили і потягли кудись проти волі?
- Хо-хо. – відповіла жінка і попрямувала далі, наче на ходулях.
За нею тупцялись три прислужники, і той що йшов позаду всіх, тримаючи на плечі хвіст коси, стиха промовив.
- Ніхто тобі нічого не скаже. Тікай звідси, Оскаре. Вже все місто знає що ти тут, невдовзі і басилевс узнає. Межі немає, її стерли…  
Хлопець хтів сказати щось услід, але осікся, розуміючи, що краще не треба. Не встиг він і кроку зробити, як хтось вхопив його за руку і на шаленій швидкості потягнув за собою. Будинки, вивіски, усе мелькотіло повз очей. Оскар не встигав розгледіти бодай щось. Ноги його незграбно тріпались позаду, немов стяг на буйнім вітрі. І коли вони вже зупинились серед темного, мрячного провулку, він розгледів ту сіру істоту, яка зі швидкістю світла носилася містом. Це була симпатична дівчинка приблизно його віку. Зіниці її невпинно іскрились ліловими блискавками, а волосся, попри відсутність вітру, розвіювалось в різні сторони.
- Оскаре, тобі не можна тут лишатись. Учасників вже не чекають у Межі, як раніше. Немає фантазії тут більше. Це в’язниця для творчих людей вашого світу. Нинішній басилевс, Варок Зіттершток, спотворив усе. Всі, хто хоч якось намагається допомогти учасникам переслідуються і запираються в Сердолітовому Колодязі.
- Що? – широко відкрив очі хлопець. - Але чому? А… А як же ж ти? Вони й тебе схоплять за допомогу мені.
- Нехай іще зловлять спочатку. – зібрала руки на грудях дівчинка-блискавка. – Тут, у кварталі одвічного жаху, більш-менш безпечно. Сюди боїться всуватися охорона. Лише автори жахів колись заходжали сюди.
- Стій, зачекай, ти можеш пояснити мені все по порядку?
- Немає часу, Оскаре, треба йти. Постараюсь дорогою розповісти.
- Ми знову мчатимемось, що аж дух забиватиме?
- Ні. – всміхнулась дівчинка. – Блискавка буває й спокійною. – Вони повільно попрямували темною вулицею, неначе ніч на ній постійне явище. – Кожен з нас має свою роль, - продовжила дівчинка, - але всіх об’єднує спільна справа. Люди у вашому світі бачать блискавку, світанок, відчувають вітер, і для них це все природно. В більшості люди не помічають краси цієї природи, але ти, і такі, як ти, завжди надаєте цим явищам більшого значення. Ви поринаєте у думках, спочиваючи десь, наприклад, коло моря, або споглядаючи захід сонця. Навіть дощ за вікном викликає у вас певне захоплення, і образи самі виринають у вашій уяві. Ось це і є наша робота, показувати творчим людям цю красу. Згодом, кожен з вас потрапляє сюди. Тут ваше джерело натхнення. Межа одна, а творців багато. Часом трапляються такі казуси, коли два різних автори, абсолютно не знайомих в звичайному житті, та ще й живуть по різні сторони світу, пишуть схожі за змістом твори. У художників трапляються подібні рисунки, схожі образи, хоча обидва переконані у своїй оригінальності. А музика… Деякі композитори сваряться між собою за так-званий плагіат, а виходить так, що усі вони черпають свої ідеї, фантазії, міркування з одного місця, з Межі.
Вони йшли по темному провулку, що більше нагадував пекло. Високі сірі будинки дивились їм услід чорними вікнами. Де-не-де сяяли вогні у бочках. І земля була чорною, мов на згарищі. У світлі багаття промайнула тінь. Оскар вловив її краєм ока, і добряче налякався. Десь пролунав страшний жіночий регіт, за ним, з іншої сторони, пронизливий крик відчаю. Хлопець вхопився за руку дівчини, і по тілу його пронеслась хвиля тремтіння. Неначе струмом його пройняло, але не струм то був зовсім. То тремтіння симпатії. Іще з першого погляду в її блискавичні очі, ноги його зрадливо підкосились, а долоні змокли. Рука її була холодною, мов крига, але йому здавалася теплішою, од полум’я. Увійшовши на невеликий скверик, вони побачили дивний, але дуже лячний оркестр. Гладкий трубач, в якого замість ніг стирчали чотири іржавих ніжки, схожі на стілець, притулив мундштук до пухких уст, і з тромбону роздалась сумна мелодія. Поруч на своїх жилах грали скрипалі, а за ними фортепіано, в якого замість клавіш пальці, грало саме по собі. Посеред майдану стояла велика дубова діжка, з якої поволі висовувалась пишна дама. Вона глибоко вдихнула роздертими грудьми, видавши звук схожий на той, що видають міхи , і затягнула милозвучним сопрано . Оскару було страшно бачити таких потвор. Рука його самовільно дужче стисла руку дівчинки-блискавки. Але згодом страх перемінився на захоплення, адже мелодія була такою ніжною та знайомою, наче колискова з глибокого дитинства. Поступово на майдан почали виходити інші, не менш страхітливі, істоти. По стіні заскреготів залізними кігтями, що стирчали з рукавиці, повністю обпечений чоловік у капелюсі. Він крадучись підійшов до високоповажного вампіра, який більше нагадував титуловану особу з середніх віків, і вмостився поряд. З іншого провулку вийшов кремезний велет із залізною пірамідою замість голови, а в руці його волочився величезний іржавий ніж, на якому запеклась кров не однієї жертви. Усі ці монстри збирались тут аби послухати прекрасний спів роздертої дами.  

Далі буде...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Пам-па-пам

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Рудько Ігор, 18-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Шон Маклех, 15-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михайло Нечитайло, 15-04-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.35757613182068 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …
Свято на вулиці книголюба: 10 найочікуваніших новинок весни
Українські видавці вже звично, і це прекрасно, не припиняють тішити книголюбів все новими й новими перекладами …
Матриця як вона є: Відгук на нон-фікшн книгу Манфреда Лютца
Скажіть чесно, хто за нинішніх обставин для країни важливіший — солдат чи митець? Певно, дехто одразу …