Він гепнув дверима і зі стелі посипалася пилюка. Будинок старий, збудований одразу після війни з аби-яких матеріалів, то все тут ледь трималося і не сприяло виявленню роздратування. Струсив пилюку і пройшов до вішалки. Роздягся, коли вішав пальто, забув що петелька порвалася, то пальто впало. Він вилаявся. Не вмів шити. Звик жити за жінками. Спочатку матір, потім перша дружин Олена, далі Інга, від якої він пішов пару місяців тому. Бо образився. Ось точно, як зараз. Плюнули йому в душу!
Пройшов на кухню. Відчув голод. Але в холодильнику жодної готової страви. Від яєчні вже нудить, два місяця жив на яєчні та пельменях. Нічого іншого готувати не вмів. Ну ще макарони зварити. Поставив чайник. Почав робити два бутерброди. З маслом, сиром та ковбасою. Якомога товстіше, щоб аж у рот не влазило, як він любив. Їстиме, хоч лікар і радить сісти на дієту, лякає судинами. Він ріже хліб, замислюється, ніж відхиляється у бік і врізається у палець. Скрикує, на хліб щедро ллється кров.
Йому стає дуже прикро. Ну хіба не досить? Скільки ще життя його битиме? Спочатку розлучення, потім смерть батька, сьогоднішні неприємності, а тепер ще і палець врізав. Він брудно лається. Подумки. Ніколи на матюкався вголос, він же інтелігентна людина. Розуміє, що в хаті немає ані бинтів, ані йоду. Зовсім нічим обробити рану. У Інги завжди була аптечка, вона ж медсестра. Зараз би швидко обробила рану. Але Інга далеко. У Москві.
Він смокче палець, відчуває смак крові, думає про Інгу і ще більше дратується. Вони з Інгою прожили разом майже двадцять років. Дуже непоганих років. Він узяв її з двома малими доньками, допоміг поставити їх на ноги, а потім його викинули, наче непотріб. Просто послали подалі, немов і не було тих двадцяти років разом. Інга легко і остаточно визначилася з пріоритетами. Коли старша донька, що жила з чоловіком у Москві, народила і покликала маму, Інга одразу вирішила їхати. З ним не радилася. Не було, навіть, розмови, щоб і він поїхав разом з нею. Просто Інга сказала, що їде, сама, на рік, може більше. А він? А нікого не хвилювало, що з ним! Інзі було байдуже! І він відчув біль. Наче в серце голкою. Йому було вже за п’ятдесят, начебто прожив непогане життя, дечого досяг, заробляв непогано, думав, що вони з Інгою будуть разом до кінця. Йому було добре з нею. Тепер же його виставили за двері, наче стару собаку. Гуляй, Васю, донька і онука мені важливіша за якогось чужого дядька, вже майже діда. Звільняй жилплощу, дурнику. Квартиру у свій час отримала Інга, але він же стільки вклав грошей і праці, перетворивши її на зразкове житло! Всі казали, що у них просто чудова квартира! Аж ось він став там зайвим. Молодша донька Інги вчилася у Києві, сама Інга поїхала, а квартиру здала квартирантам. Йому ж довелося переселятися у цю однокімнатну халупу в старому будинку, що вже років тридцять не бачила ремонту. Бомжарня якась, а не житло.
Він кинув у чашку пакет з чаєм, залив окропом. В чергове подумав, що можливо помилився тоді, з Оленою, першою дружиною. Вона все ж таки народила йому двох синів. Можливо, треба було тоді вибачити її. Але він же був молодий, гоноровий, з перспективами, він не схотів вибачати, що йому наставили роги. Олена просила вибачення, плакала, казала, що біс поплутав. Там був швидкий роман з якимось чоловіком у відрядженні, ніхто б нічого не дізнався, але той дурень написав листа. Лист потрапив до нього, він прочитав і сказав, що знати її не хоче. Він же тільки отримав перший великий проект – будівництво бібліотеки в центрі. Думав, що тепер ввійде в історію рідного міста. І що ж, терпіти таке? Ні!
Подав на розлучення. Невдовзі потому Олена поїхала з міста, а він зустрів Інгу, у них був палкий роман. Як йому здавалося, хоч вже тоді казали, що Інга просто шукала того, хто б допоміг поставити доньок на ноги. Знайшла, поставила, тепер він став не потрібним. Мавр зробив свою справу, мавр мусить піти. Тим більше, що він останнім часом став менше заробляти, після того, як компаньйони забрали його частку бізнесу, викинувши його за допомогою куплених суддівських рішень. Він все одно непогано заробляв, він був одним з кращих архітекторів у місті, мав досвід, знання і світлу голову!
А ще характер. Інший би запив, а він і не думав. Сказав, що спробує почати життя спочатку. Он Вітя Шелудченко, його одногрупник по інституту, зараз викладач одного з міських вишів, нещодавно одружився на молодій аспірантці, яка народила йому хлопчика. Літав, як на крилах. Чому б і йому не спробувати почати нове життя? Хоч третя ж спроба мала бути успішною! Він, навіть, домовився, що з початку наступного року буде читати кілька лекцій на тиждень у виші, де відкривали нову спеціальність. Може і сам придивиться собі скромну та турботливу дівчину, з якою буде щасливий.
Багато мріяв останні тижні про дівчину. Він звик до регулярного сексу, хоч з Інгою помічав, що їй це останнім часом не дуже подобалося і вона б воліла кохатися поменше. Але він був здоровим чоловіком, зі зразковою ерекцією, не дивлячись на сидячу роботі і вже не першу молодість. Це завдяки генам. Його батько помер у 88 років.
Він згадує про смерть батька і кривиться. Запихає порізане на бутерброди у холодильник і йде з кухні. Сьогодні був дев’ятий день, як батько помер. Зібралися поминати, ще не сіли за стіл, коли сестра, Ольга, сказала про заповіт. Він не питав про нього, бо і так було зрозуміло, що батько залишив все навпіл. І квартиру і речі. Звісно, що він би не претендував на половину квартири, у якій Ольга жила разом з батьком. Та й на речі теж. Відмовився б на користь сестри, скромної вчительки, що сама виховувала сина. Але виявилося, що батько заповів все доньці! Не навпіл, а все залишив Олі! І квартиру і меблі, навіть дачу за містом! В нього була своя дача, на батьківську не претендував, але чому так? Чим він гірший? Чому навіть рідний батько, якого він любив і поважав, відштовхнув його? Чому всі відштовхують його? Олена, партнери по бізнесу, Інга, тепер ось батько! Що з ним не так? В чому його провина? Він ніколи не сидів на шиї, завжди заробляв на життя, не пив, допомагав, вважався всіма хорошою людиною і ось об нього так витирали ноги! Одна наставила роги, інша, після двадцяти років життя, виставила за двері, наче відро зі сміттям, а тепер батько, рідний батько, якому він оплачував і лікування і похорони, з того світу відштовхнув його, вказав на його місце! Місце невдахи!
Він аж застогнав, так йому зробилося боляче. Бо серце різала думка, що він прожив життя дарма. Просрав. Наче й не припускався помилок, наче завжди намагався бути людиною. Вчився, став поважним фахівцем, ніколи не йшов по трупах, досягав всього працею і старанням, а не інтригами. І що у підсумку? Він – жалюгідний невдаха, такий самий, як Коля - п’яниця, що живе у сусідній квартирі. Від Колі пішла дружина, його діти з ним не спілкуються, Коля все життя бухав, Коля просрав все. Але чим він відрізняється від Колі? По факту, такий самий невдаха, від якого відвернулися геть усі! Ну чому, чому тато так вчинив?
Він сів перед комп’ютером, на якому працював. З цими всіма комп’ютерними технологіями життя архітектора значно полегшилося, головне було не відставати і він не відставав, опановував, слідкував за новаціями, вчився. Любив наводити приклад з Керолла, про те, що навіть для того, щоб залишатися на місці, треба бігти. І він біг, думав, що біжить у лідерах. І ось прибіг. В нікуди. У товаристві з Колею та іншими невдахами. Це, мабуть, тому, що він був добрий. Треба бути гімном, треба рвати горлянки, треба брехати і дурити, тоді все буде добре. Але він же не такий, він – інтелігента людина. І ось результат! В нього немає родини, в нього забрано бізнес, а тепер ще рідний батько вказав на його другосортність!
- За що? – спитав він вголос. Спитав у батька. Навіть же розмови не було про той заповіт. Якби батько попередив, що збирається переписати все на Олю, він би не став сперечатися. Він завжди допомагав сестрі, життя якої не склалося так добре (ну він так думав), як у нього. Мізерна зарплатня вчительки, розлучення з чоловіком, який її бив, син, який порізав собі вени, ледь відкачали. Йому було прикро за сестру, він намагався підтримувати її. І далі б допомагав, після смерті батька в нього ж не залишилося більше нікого. Діти від Олени не хотіли його знати, хоч він кілька разів намагався встановити контакт. Дуже дратувався через це, потім почав переконувати себе, що то можуть бути і не його діти. Ольга могла наставляти роги і раніше. З Інгою та її доньками все було зрозуміло, він був для них ніхто. Залишалася сестричка Оля. А тепер…
Тепер йому було боляче. Вони стояли з Ольгою на кухні, коли вона сказала про заповіт батька. І йому стало боляче та прикро, наче йому в душу плюнули. Ну чим, чим він гірший за Олю? Чому, чому батько так його обділив? Може, ніколи і не любив його? Принаймні так, як Олю! Лише удавав, дурив, а потім написав заповіт, у якому все розповів. Ну чому? Хіба він не був уважним до батька всі ці роки? Хіба не піклувався? Хіба не допомагав! Він був зразковим сином, ніхто не може його тут дорікнути! Він любив батька! І батько, начебто, гордився ним. І ось той заповіт, яким батько викреслив його зі своїх дітей! Чому всі так поводяться з ним? Чому всі беруть, використовують, а потім відпихають, наче непотріб? Чому? Тому що він інтелігентна людина, не вилає, не дасть в пику, не підніме скандалу? Користуються його слабкістю? Навіть ось тоді, коли Оля показала заповіт, він же не став кричати чи сперечатися, просто взувся, схопив пальто і втік, бо не міг залишатися в батьківській квартирі, не міг сідати за стіл, їсти страви, що приготувала Ольга (але ж продукти були куплені за його гроші!). Його знову використали і викинули, наче презерватив! Ніхто його не любив, нікому він не був потрібний, всі тільки використовували його!
Він застогнав. Йому було погано і боляче. У голові паморочилося, важко дихати, мабуть, піднявся тиск. В нього не було проблем зі здоров’ям, аж поки не трапилося це з Інгою! Так само, як з батьком! Вона навіть не порадилася, як бути, навіть не спробувала запросити його з собою! Просто сказала, що їде до доньки, а квартиру здаватиме. Геть звідси! Наче і не було двадцяти років разом! Наче, вони якісь випадкові люди! Йди геть, приблудо! А тепер батько вчинив так само! Нехай ще Інга, в принципі чужа по крові жінка! Але батько, рідний батько!
Його почало нудити. Не розумів в чому справа. Невже зіпсував собі шлунок за два місяці на сухом’ятці? Чорт! Ось так залишитися у розбитого корита! І чому він? Яку він помилку зробив? Він завжди був порядною і відповідальною людиною! І ось така подяка за це! Рідний батько навіть не вважає за потрібне згадати його у заповіті! Рідного сина! Кров від крові, плоть від плоті! То коли він оплачував батькові лікування, він був потрібний! І коли допомагав робити ремонт теж. І коли батько їхав у Трускавець, сам він купував для нього путівку! Тоді його не забували, тоді він був сином. А коли батько писав заповіт, то все, сина вже не було. Якийсь чужий мужик, не вартий, навіть, згадки! Скористалися чим могли, а тепер до побачення, лошок!
Лошком його називали два компаньйони, які відібрали бізнес. Просто вирішили, що він зайвий. Спочатку використали його вміння і працелюбність, почекали, поки він налагодить роботу, а потім викинули, не заплативши ані копійки! Він образився на них, вважав бандитами, негідниками. Але ж які вони бандити, коли так само з ним вчинила дружина (вже друга!), а потім і рідний батько! То може в ньому проблема? Може він справді лох? Якийсь недолугий каліка, з яким неможна вчиняти інакше? Тільки використовувати і відпихати!
А може все так сумно тому, що його оточували мерзотники? Брехливі егоїсти! Просто йому не пощастило зустріти нормальних людей! Ось в чому проблема! Він був занадто добрим, занадто хорошим для цього жорстокого життя! Не дурив, не принижував, не намагався контролювати та використовувати, досягав усього чесною працею! Ось в чому його провина!
Він киває головою, це ж зрозуміло. Потім він завмирає і стогне. Бо ж проста думка, що батько не міг вчинити так сам. Це мама наказала, перед смертю. Він добре пам’ятає, як мама покликала тата до себе у палату. На кілька хвилин. А потім померла. Це вона сказала тату, а він виконав, як завжди виконував все, що вона говорила.
- Мамо! – він хапає повітрям ротом, бо нічим дихати. Ось цього він дійсно не чекав! То і мама була проти нього! Мама наказала обділити! Значить, і мама його не любила! Ніхто і ніколи в житті його не любив! Ніхто! Як це? Господи! Нехай Олена, блядовита сучка! З Інгою теж все зрозуміло, для баби її діти головніші за все! Але чому для його матері він не був головнішим! Чому ним знехтували! Рідна матір! Нехай тато, але матір! – Ні! – хрипить він.
Його знову нудить, кривиться. Потім підводиться, щоб піти до туалету, не вистачає ще наблювати, тут же в нього килим, який прикриває щілясту підлогу. Паморочить, він хитається, намагається схопитися за щось, щоб встояти, його веде і він падає, б’ється головою об бильце старого крісла. Непритомніє.
Його знайде сестра Оля за чотири дні. Вже мертвого, але ще теплого. Лікарі скажуть, що в нього був інсульт, його паралізувало і всі ті дні він пролежав на підлозі, не здатний і поворухнутися. Всі, хто його знав, обговорювали цю страшну смерть, чи був він у свідомості всі ті дні, наче зачинений у тюрмі паралізованого тіла. Потім говорили про суд. Бо з Москви приїхала Інга і почала судитися не тільки за його квартиру, але й за батькову, на яку він мав права, як спадкоємець. Ольга теж подала до суду, доводила, що брат подав на розлучення і мав право на частину квартири Інги, в яку вклав багато грошей. За цими судами про нього вже майже не згадували. Лише хтось з колег, який зайшов на цвинтар десь за рік, розповів, що могила провалилася, дерев’яний хрест похилився, а пам’ятник йому ніхто ставити і не збирався. Навіть після смерті йому не щастило.
(27.02.2013).
