Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2682
Творів: 50901
Рецензій: 95675

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 38263, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.235.145.108')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Містика

Отака дитина

© Кононенко, 11-04-2014
Отакої! Заскочив додому з війни. Та що ж це таке взагалі робиться?! Та шо воно таке народилося? Наче людина, а наче й ні. Маруся, воно чиє? І чого у нього руки з ногами не туди вигинаються? Може, головою об хлів оце треба?
Мовчить Маруся, мовчить і мати її. Бо дійсно бігає по хаті щось? Хтось? А біс його знає, що воно собі бігає на карачках, блимає жовтими баньками, шкірить ікла. Гарні такі ікла, з палець мізинний завдовжки. Добре, що хоч не кусає – рогача боїться. А жере – а все їсть, наче свиня яка.  І самого Нечипоренка боїться – шасть в запічок и глип-глип звідтіля. Не дурне, значить.  Чи у лікаря якого спитати, шо то таке? Кажуть же, що людина з мавпи виродилася. Але ж бачив Нечипоренко ту мавпу, в клітці, як ото цирк під Полтавою був. Здоровезна, як хорунжий наш. І зовсім на оте, у запічку не схожа. Можна б було на більшовика звалити, але ж діти в них звичайні, як у всіх. Та й з якого дива в малої дитини жовті очі? Добре жовті, як олія. Як дитина маленька, то в неї очі чи то сірі,чи то сині, потім уже колір міняється. Ой тоді сміхота була – хорунжий свою жінку мало не прибив, бо не знав, що колір очей не зразу такий. Не зразу. Не зразу. Отепер зрозуміло, шо то таке. З Марусею не вийшло, то ти мені одімнка в хату притягнув? Та я ж тобі ратички одріжу та зжерти змушу! Тільки спершу дітей поміняю, собі свого, а тобі  – твого, ікластого. Чи свою, аби здорова дитина була.   Того і мовчить Маруся, той, з яру їй очі одвів, а стара й так недобачає.  
- Йди сюди, сюди, сала дам, сюди, сюди, в торбу. Залізеш – ще дам.
Нічого у яру не змінилось. Цвітуть собі бузина з блекотою, кумкає жаба, і ворушиться щось оте у торбі. Ледве на коня закинув – Сірко мало дибки не ставав. Але ж не на собі оте тягнути, воно важкеньке, з повний ранець німецький.
- Ану виходь! – знову як того разу.
- Знову!? – вилізло з бузини щось мале та чорне, з рукавицю завбільшки, затрусилось, на непоказного чоловіка в чорному жупані та шапці перекинулось.
- На тобі одмінка! – Неипоренко показав на торбу.
Засміявся тільки дідько, головою трусонув якось непевно – чи то згоден, чи не згоден.
- Якби ж то. Не можу поміняти.
- Чого? А на душу?
- От же причепився зі своєю душею! Не треба мені такого краму! Не можу поміняти, бо то не одмінок.
- А хто?
- Ну як тобі пояснити? Невдала робота. Мав би народитися чаклун-двоєдушник. А я ж не знав, що та дитина вже вмерла. Ще не народились, а вже вмерла. І от таке вийшло.
- Ти мені памороки не забивай. Хто в торбі? І од кого?
- Твоє. Все твоє. Від заклятої душі, від такого, як ти. Упир.
- Ні, з Марусею ясно, так твоє кодло до дівок не  може лазити, а я вже чим тобі не догодив? – підійшов Нечипоренко ближче до торби.
- Дражнишся, чи дійсно не зрозумів?
- Чого не зрозумів? – Нечипоренко  руку на торбу поклав, ближче до вузла.  
- Дитину не хрестив, хату не святив – зразу до мене поніс.
- Один ти розумний? Ну понесу я оце до церкви, то на мене або церква впаде, або взагалі туди не зайду. А про хлів я тільки бовкнув, так Маруся зразу ножа схопила, не дам вбивати, - Нечипоренко смикнув мотузку.
Упир витягнув з торби шию, облизався чорним язиком. Жовті очі, не людські. Не як в звірини.
- А чого це ти сахаєшся? Воно ж маленьке таке, славненьке, як жабенятко яке. Ще й голодненьке. Мабуть, пахнеш смачно, ратички, рило – ну чисто тобі холодець. Утік, паскуда. В повітрі розчинився. Тьху на тебе. Зате скільки мені вибовкав! Як же з тебе шкуру будуть дерти за дві добрі справи, уявляю, гірше, чим наш сотник з санітарів.
Стоїть на порзі Маруся, стоїть біля хати теща  - бодай тій війні, чоловіка тільки на добу відпустили, має вже вертатись. Сидить в сідлі Нечипоренко, кінь головою мотає – не подобається йому торба з упирем малим біля боку, але коняче діло –  везти.
- Паніматко, в перший і останній раз питаю – чого ваша дочка – заклята душа?  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Pdfsafcovkfdc, 11-04-2014

Не така дитина

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 11-04-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.9009370803833 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …