Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2462
Творів: 44141
Рецензій: 86086

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Жарт

© Елен Тен , 01-04-2014
Затхле, просякнуте цигарковим димом повітря вже не забиває дух, не  подразнює слизові оболонки. Я до нього звик, воно – частина мене, як і все у цьому доісторичному кабінеті. Старий пошарпаний стіл і стілець із зігнутою ніжкою, на який наважиться сісти хіба що самогубець або невиправний оптиміст. А ще заставлені різнокольоровими папками полиці (одного разу я склав їх за кольорами веселки, після чого на мене кілька днів косо поглядали колеги-професори) і пробірки з каламутною рідиною. Тут ніколи нічого не змінюється, не підкорюється законам часу. Однакові дні, однакові роки. Життя, за яким я спостерігаю лише через призму мікроскопу.
Двері зі скрипом відчиняються і до кабінету заходить моя асистентка Ілона Гаврилівна, така ж безколірна і похмура, як наша забута богом лабораторія. Я гашу цигарку і струшую попіл на свій ще дві хвилини тому рекламно  білосніжний халат. Ілона Гаврилівна розкладає на столі якісь папери і пробує щось розповідати, а я дивлюся на її зібране в тугий вузол волосся і намагаюся уявити його розпущеним, з грайливим золотавим відтінком, недбало розкиданим по плечах, а саму жінку – в легкій вечірній сукні на високому стільці перед барною стійкою або десь на дискотеці. Не виходить. Здається, робота теж увійшла в її кров, і теж її законсервувала.
Ловлю, наче проґавлену маршрутку, останні слова Ілони Гаврилівни, намагаючись відтворити по них зміст вищесказаного. Почуте не радує. В останньому  моєму досліді сталася помилка і все доведеться починати заново. Мільйони обрахунків, сотні годин в лабораторії і тисячі дослідів, серед яких і досліди з живими організмами. Чомусь при згадці про білих піддослідних пацюків я посміхаюся. Можливо, тому, що я, як і вони, теж замкнутий у цій коробці з білими стінами. Тільки вона значно ширша і з неї нібито є вихід.
Обіцяю Гаврилівні негайно зайнятися роботою. Перед усім для того, щоб вона зачинила за собою двері. Зі сторони коридору. Дістаю із шухляди товстий лабораторний журнал. Маю вписати у нього дату і номер наступного досліду. Але натомість вириваю із журналу чистий аркуш (правда, не надто рівно, але зійде і так) і пишу заяву на звільнення…

Вальяжно розсівшись на небі, сонце посилає перехожим промінчики-привіти, змушуючи їх посміхатися і хоча б на деякий час забувати про стоси негараздів і безкінечні списки дрібних проблемок. Наповнюючи легені чистим весняним повітрям, я салютую сонцю рукою у відповідь. Надворі ледь за полудень і я вперше повертаюся з роботи так рано, почуваючись при цьому інопланетянином, котрий зійшов на невідому йому землю або ув’язненим, який нарешті побачив волю.
Чи можна просто так усе кидати, йти в невідомість? Мені здається, що інколи це найкращий вихід. З очей відразу спадає полуда, відкриваються перспективи, небачені донині шляхи. Що найкраще, у різні сторони. І свобода. Надто вже п’ятка, щоб нею нехтувати.
Дружина під звуки класичної музики звично порається на кухні. Щось місить, щось колотить, розбавляє і доводить до кипіння.  Моя рання поява справляє на неї точнісінько таке враження, як я і спрогнозував: на обличчі Аллочки здивування щонайменше третього ступеню.
- Що трапилось? – боязко запитує вона.
Я повертаюся до неї обличчям і починаю говорити. Слова, які я так довго утримував усередині, скам’яніли, здавалися тяжкими і фальшивими. Наче я не промовляв, а виштовхував їх із середини.
- Як звільняєшся? Куди? Чому?
Шквал запитань, на які я не можу так одразу відповісти. Як їй пояснити, що робота мене упіймала, використовує на свій розсуд, витискаючи останні сили, і скоро від мене нічого не лишиться. Моїй пісні наступили на горло. Вона ще намагається боротися, але замість витонченої мелодії видає лише розпачливі хрипи.  Я маю піти, доки в мене ще лишилися хоч якісь бажання.
- Бо я більше не можу.
- Як це не можеш? – закипає вона. – Раніше міг, а тепер не можеш?
- Не можу, - безпорадно знизую плечима.
- Дозволь поцікавитись, куди саме ти йдеш?
- Не знаю. Щось знайду. З голоду не помремо. Пам’ятаєш, в юності я займався музикою. Може, повернусь до цього заняття.
- Якою ще музикою? Ти що, збожеволів?
За що я люблю свою Аллочку, то це за те, що вона постійна у своїх реакціях і ніколи собі не зраджує.
- Музикою на життя не заробиш. Особливо у твоєму віці. Що скажуть люди? А твоя кар’єра, репутація? Хочеш втратити те, заради чого працював стільки років?
Я не зводжу погляду з журнального столика, центральну частину якого займає велика рожева ваза із тонкою шийкою і двома ручками дивної форми, які чимось нагадують оленячі роги. Бридка, абсолютно непотрібна річ. Я з подивом помічаю, що в нашій квартирі безліч непотрібних речей.
Аллочка ще довго кричить щось про мої наукові досягнення, суспільне становище, обов’язок перед родиною і моє психічне здоров'я, наполягаючи, що це просто авітаміноз, весняна депресія і наслідки перевтоми. Або її улюблене – «криза середнього віку». Потім одразу переходить до іншого:
- А як же діти?
- Наші діти дорослі. Вони мають свої родини і живуть окремо, - спокійно нагадую я.
- Але це не значить, що їм не потрібна наша підтримка.
Не знаючи, на яких саме струнах моєї душі потрібно зіграти, вона смикає  за всі одразу.
- Подумай  про дітей і онуків. І не роби дурниць.
Накочується образа, застрягає у горлі. А хто подумає про мене? Життя коротке і, можливо, це мій останній шанс щось в ньому змінити. Пожити для себе. Хоча б трішечки.
- Ти не можеш так зі мною! – кричить вона розпачливо або сердито. Вже не розрізняю. – З нами.
В очах Аллочки вже бринять сльози, дорога водостійка туш розтікається по обличчю темними рівчачками.
- Ми станемо злиднями, втратимо дім, з нами перестануть вітатися знайомі.
- Цього не станеться. Я про все подбаю.
- Подбає він, безробітний ледар!
Несподівано моя дружина зупиняється, відходить до столу і починає голосно сміятися.
- Я зрозуміла. Це жарт! – радісно викрикує Аллочка. – Першоквітневий жарт. Сьогодні ж перше квітня.
Перше, друге чи десяте. Яка різниця? Хіба я помічаю, яке сьогодні число? Життя пробігає повз, і всі сили забирає ненависна робота.
- Скажи, що це жарт. Будь ласка, - вона торкається моєї руки. Я бачу в її очах запитання і страх, і майже фізично відчуваю, як він передається мені. – Скажи, Стас, - вже не вимагає, а жалібно благає Алла, смикаючи мене за руку.
- Так. Звісно, я пожартував, - мої вуста роз’їжджаються у штучній, здобутій роками тренувань посмішці, а вранішні веселкові барви тьмяніють і світ знову стає чорно-білим.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Маріанна, 03-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 01-04-2014

Сміливий експеримент!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 01-04-2014

Оптимістична трагедія...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 01-04-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов , 01-04-2014

!!!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ХЮ, 01-04-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45406007766724 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …
Огляд роману Ліян Моріарті «Велика маленька брехня»
«З біса добра книжка. Смішна і страшна» Стівен Кінг Бестселер за версією The New York Times «Велика …
Нещодавні екранізації книг
Література і кіноіндустрія — взаємопов’язані сфери. За мотивами романів знято багато фільмів. Наша добірка …