Клодетта любила берети.
У неї була їх ціла колекція. Різних кольорів і відтінків. І шалики в тон.
Їй здавалося, що вони надають шарму і поетичності.
Як тільки наставала осінь Клодетта поспішала сховати руді кучері під новеньким беретом. Волосся здавалося їй неслухняним і розбурханим.
Того дня на виставці було людно. Дівчина оглянула експозицію і ледь проштовхалася до виходу.
На вулиці за звичкою торкнулася волосся, щоб поправити берет. І не намацала його.
Згубила.
Короткий погляд на хідник не дав результатів. Шлях до галереї не навів на слід згуби. Всередину не повернутися.
Берет втрачено.
Це ж була не просто річ. Стиль. Особиста відзнака.
Та що ж робити? Доведеться йти так. Відчуття – наче стала невидимою. Скоріш би додому.
- Ой, дівчино, обережніше!
- Пробачте.
« От уже й людей збиваю. Халепа.»
- Та нічого, не переймайтеся. А Вам не казали, що у Вас гарне волосся?
- Та ні.
« Ото ще. Якась руда пакля.»
- Пропоную знятися в рекламі шампуню.
