Сира ранкова мряка за вікном. Холодний , мерзлий московський лютий.В кухні пахне оладками, на які хлопці намащують полуничне варення. Чоловік встає з-за столу першим, складає хот-доги на продаж у дві сумки і рушає на роботу. Сини – до школи. Гримнули двері за обома. Оксана сідає до столу ,за молодшим залишилося піволадка з товстезним шаром варення. Їй смакує той полуничний солод і запах.
Вчора приїжджала Анька з Франківська. Привезла баночку з варенням, в яванку грибів і ґердан червоно-чорного бісеру. ЇЇ Тарас полетів у Штати на роботу, а вона – назад в Україну . Вчителька, уроки. З українськими авіалініями щось негаразд, то летіти в США можна через Росію або Європу. Сиділи, згадували студентські роки буремних дев яностих. Старший лишив на письмовому столі зображення кажана (любить малювати птахів), то Анька витягнула з пам яті спогад про давню франківську кав ярню «Лилик».
- Пам ятаєш, ми бігали туди весною, щоб посидіти на вулиці в альтанці.
- Ага, грошей часом навіть на каву не було. Обоє наших татів після розвалу союзу сиділи без роботи. А мами – рятувались , як могли, сім ї годували.
- Але попри все було класно,- заперечила Анька,- згадай , за чим ми ходили в «Лилик»? За хлопцями з студентського братства. А перед тим фарбували губи дико морквяною помадою і робили з волосся такі хвилясті «льоки» плойкою. А ще ти віднайшла в бабусиній скрині витонченої роботи сережки , і ми по-черзі їх носили, щоб бути красунями.
Оксана мимоволі зиркнула в дзеркало серванту. «Якась безколірна домогосподарка, зовсім не схожа на тут вітрогонку-студентку»,- подумала вона. А вголос сказала:
- А пам ятаєш ту франківську пані, здається Ванду, вона все морщила носа з приводу нашого одягу та макіяжу?
- О, то була «філігранна панія з самого середмістя» - я так завжди про неї думала. А той її кудлатий песик на мотузочку, що під час прогулянок у парку за драмтеатром весь час норовив нашу компанію затягнути десь в корчі? А вона любила провадити розмірені бесіди про театральні вистави і свою молодість.
- Так, так . Пані Ванда казала: «Справжня панянка не одягне капронки під вечірнє плаття. А дамська сумочка повинна співпадати в кольорі з туфлями (обов язково на високих підборах). Рухатись потрібно м яко і з гідністю. Бо жінка – це богиня, вона зіткана з бажання і таємниці, - Оксана говорила і мимоволі дивилася в сервант на ту себе, що в побляклому халатику.,подумала: «Як же важко зберегти в собі цей шарм , коли щовечора треба на завтра зробити 50-60 хот-догів, плюс прибирання , кулінарія, діти, бухгалтерія…Тай чоловіку не до богині – в нього своя гра.
- Сто років не була в театрі, - сказала вголос,- принаймні був би привід купити сумочку і туфлі.
- Приїдеш у Франківськ, підемо. На «Солодку Дарусю» Матіос. Аж мурашки по шкірі від перегляду. А пам ятаєш, як ми безбілетниці не раз прошмигали через службовий вхід за годину до початку вистави.І коли у спальних районах міста планово виключали світло, ми насолоджувались театральною грою,- Анька пила каву і смакувала яблучну шарлотку ,- дай рецепт пляцка, приїду додому – спечу.
Оксана витягла кулінарний записник. Між сторінками з рецептами зберігався засохлий едельвейс. Колись під час практики в літньому таборі якийсь гуцул подарував їй цю квітку. Просто вранці підійшов до паркана табору і сказав : «Бери. Едельвейс приносить щастя». І коли десять років тому її сім я їхала до чоловікових родичів у Москву, Оксана бережно поклала едельвейс поміж сторінками бабусиних рецептів .Анька переписувала рецепт з старої бабусиної рукописної книжки.
- Напевне, це єдина річ з того франківського життя , яку не зруйнував час,- сказала Оксана.
- А та касета, де ми записували твої пісні під гітару? Ти залишила її у батьків?- поцікавилася Анька.
- Та ні, мій малий Стас ,допитливий дослідник техніки, розібрав її на три окремі деталі, стрічка з записом опинилась окремо, і вже на то не було ради.
- Шкода. Там така пісня була гарна. Анька зспівала:
Пригадай собі волошки наші квіти,
Як волосся мені пестив ніжно вітер
Десь за обрій п яну ніч тверезить ранок.
Все минуло, промайнуло, мов в тумані.
- А знаєш,Аню, пісня якась правдива . Я тут в однокласниках Гната знайшла(тобто це він мене знайшов), то він зберіг фото з мого Дня народження.. Пам ятаєш, він подарував мені волошки, і ми фотографувались на стометрівці біля будинку з фігурами атлантів. Я їх тоді ще шкодувала, що їм так важко тримати ті балкони, тому вони сумні і зосереджені.. А ми були веселі бузтурботні і вільні. Як птахи. Як франківські голуби. Що пурхають поміж давніх кам яних будівель біля ратуші , і в їхніх крилах виблискує сонце. «В се минуло, промайнуло, як в тумані»,- зітхнула Оксана. В кишені задзвонила побілка ніжною музикою «Повій , вітре, на Вкраїну». То дзвонив чоловік нагадати , що сьогодні останній термін бухгалтерської звітності з ПДВ, треба обов язково надіслати електронкою.
- Бачу час мені вже, роботу маєш,- заметушилася Анька.
- Встигну, посидь ще. Бо згадуємо, і на душі так тепло.. Я тут малому книжку про «Дюймовочку» читала. А там історія є , як Дюймовочка потрапила в підземелля до Крота. Ніби і достаток є, і Кріт все наперед вирішив, але щасті немає- темно і холодно. Я читала і не могла здушити в собі сльози. Малому пояснила, що Дюймовочку шкода.
- А в мене інша казка , -підтримала розмову Анька,- казка про ту тарілочку з яблуком. Котиться воно по тарілочці, а ти бачиш, що відбувається за тридев ять земель. Так4 і я з Тарасом : любимо одне одного по скапу. Наговоримося…, але ж він не поряд.. А потім я йду в Катедру , щоб зазирнути у ті дивовижні очі Матері Божої. Посиджутак в тиші , вона мене розуміє, і мені стає легше. Таких очей немає більше в жодної ікони.
- А мені тут в Москві часом сниться наш костел. Чомусь у тому сні багато різдвяних ялинок , пахне карамеллю і грає орган. Так було, коли ми ходили на катехезу, щоб навчитися польської мови. Пам ятаєш, у нас були однакові черевички?І якось на свято Андрея ми познімали їх для ворожіння.. А потім сестра Люція сказала, що хлопці можуть узяти взуття і обрати за ним собі дівчину. І той Марек вибрав мій черевичок замість твого.
- От і маєш. Ще одна казка. Про «Попелюшку»,- засміялася Анька.
Оксанавже давно крутила пальцями по столу гердан. Зараз настала мовчанка . Бісер терся об дерев яний стіл, сварився, що ним шарудять.
- Приміряй, у тебе ж є така червоно- чорна вишиванка. То буде якраз в тон до неї! – запропонувала Анька.
Оксана надягла бісер поверх побляклого халатика і усміхнулась до себе в дзеркало посміхом справжнього дівчиська, ну просто як з фото з волошками.
- Ходи, щось покажу,- покликала Аньку . Витягла з шухляди прозору кульку з маленьким містечком всередині. Струсонула її ,і на будинки посипався сніг. Він тихо кружляв , притрушуючи ніжним серпанком маленькі казкові будинки,- Колись я обов язково сюди повернуся і привезу з собою квітку едельвейсу…
Це було вчора. А сьогодні Оксана сиділа за тим самим столом. Пахло полуничним варенням. « Повій ,вітре, на Вкраїну» - наспівувала жінка в сірому лютому чужого холодного міста.
