“Афоризми” , або спроба абсурдного тлумачення окремих висловів книги Валерія Сінєльнікова «Возлюби хворобу свою» (Таємниці підсвідомості). Москва. Издательство Центрполиграф, 2010*
Питання авторського права.
Цитую мовою оригіналу: охраняется законодательством РФ о защите интеллектуальных прав. Воспроизведение всей книги или любой ее части воспрещается без письменного разрешения издателя. Любые попытки нарушения закона будут преследоваться в судебном порядке.
Подаю відповідну статтю українського законодавства, що регулює цю сферу діяльності:
З А К О Н У К Р А Ї Н И Про авторське право і суміжні права
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 13, ст.64 )
{ Вводиться в дію Постановою ВР N 3793-XII ( 3793-12 ) від 23.12.93, ВВР, 1994, N 13, ст.65 }.
Стаття 21. Вільне використання твору із зазначенням імені автора
Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається:
1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним
характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;…
Абсурдологічний ряд
(помітки на полях)
Звірятко невгамовної душі
блукає в тілі,
що воліє вмерти…
Вітер Ночі
Заголовок
“Возлюби хворобу свою” (В. Сінєльніков) – очевидний переспів основного християнського правила: возлюби ближнього свого, як себе самого! Напрошується абсурдна аналогія: возлюби себе самого (“… хворобу свою” (В. Сінєльніков)), як себе самого… а якщо ти захворів – то значить, що вже “возлюбив” (В. Сінєльніков), але я маю на увазі увесь діапазон логічного ряду любов – ненависть…
А коли байдужа стане тобі твоя хвороба – тоді будеш здоровий, або – мертвий (хтось сказав: життя смертельна недуга, але, що є смерть, коли є вічність).
Нереальна реальність і решта тексту
Ст. 15. “…те саме першоджерело усього сущого, та сама Сила, котра творить нашу долю, знаходиться в нас самих.” (В. Сінєльніков). Якщо та “Сила” (В. Сінєльніков) у тобі, - то ти бог (щось подібне стверджував Ф. Ніцше та атеїсти) - “Сила” (В. Сінєльніков). Тоді - де зараз “знаходишся” (В. Сінєльников) ти?.. – по за самим собою. - Тут, - краєчком свідомості торкаєшся там тої Сили, що є Бог… Начебто зрозуміло, та однак… лелієш сумнів “…глибоку істину, що Всесвіт немає будь якої фундаментальної закономірності, або фундаментально нероздільний” (С. Гроф), але чому “або” - або? А чи це не надто разюче протиріччя для сумніву -“глибокої істини” (С. Гроф)? Бути Богу чи не бути! – театральність такого “жесту” очевидна.
Всесвіт (Бог) фундаментально-закономірний у своїй “нероздільності” (С. Гроф) та одночасній окремішності конкретного предмета - (“хвороби своєї” (В. Сінєльніков)). Хвороба твоя, як окремий предмет, є одночасно частиною тебе і Всесвіту… Так і напрошується зіронізувати: відрізати хвору людську ногу Всесвіту - явище буденне для Всесвіту! В зв’язку з такими непростими обставинами Всесвіт є абсурдним та логічним одночасно і, очевидно, наштовхує логічно-аналітичну свідомість на думку про те, начебто він (Бог) “немає будь-якої фундаментальної закономірності…” (С. Гроф), aле закономірність як логічних, так і абсурдних посилань очевидна за такої поважної обставини – “фундаментальної нероздільності Всесвіту” (С. Гроф)!
Ст.27. “Підсвідомість людини, як інформаційно – енергетична структура, намагається злитись з Вселенським Розумом.Частина тягнеться до цілого.” (В. Сінєльніков)
Хтось колись уже казав: твій найперший плач за втраченим раєм, там, в просторі ідеальному…
… але твоя свідомість–підсвідомість (частина цілого у Цілому) і тут, в просторі матеріальному, завжди в обширах Божих (Вселенського Розуму) - просторі ідеальному. Цей простір, насправді, ідеально-матеріальний водночас, побудований та існуючий завдяки “фундаментальному” (С. Гроф) протиріччю нероздільності взаємно-заперечних понять-предметів, одночасного їх ствердження і заперечення (присутності-відсутності)… Нелогічно (неможливо), видається мені, відділяти ідею від матерії - хіба що чисто умовно (як метод), з діалектичною метою, задля визначення логічних мотивів.
Ст.18. ”Наш підсвідомий розум – великий ілюзіоніст…” ст.19 “…ми дійсно живем в реальності і підсвідомо сприймаємо її такою, яка вона є…” (В. Сінєльніков). Здається, що таке взаємозаперечне тлумачення природи підсвідомості (будує ілюзії – сприймає реальність такою, якою вона є) з розряду логічного абсурду, але таким ж “логічним” буде і узагальнююче твердження, що свідомість (підсвідомість – “великий ілюзіоніст” (В. Сінєльніков)) обманює сама себе в силу необхідності (абсурдності загальної ситуації), вибираючи “оптимістичніший варіант”… але, надіємось, що обманщик знає правду… Ст.31. “Підсвідомість подібна підводній частині айсберга…” (В. Сінєльніков) - і очевидно, що вона “підводна” (В. Сінєльніков) (підсвідомість) разом із свідомістю (надводною частиною) є одним цілим, а перебуваючи в океані реальності, є заодно (єдина) і з самою реальністю. Але природа стереотипу “айсберг” (В. Сінєльніков) має на увазі: статичний, монолітний кристалізований об’єкт у динамічній природі води океану… Однак природа свідомості-підсвідомості близька до природи води (не льоду) настільки, що це порівняння (образне співставлення) набуває абсурдних рис, оскільки губиться зміст самого поняття айсберга (айсберг свідомості-підсвідомості в океані айсберга реальності)… Свідомість, як ряд усталених логічних сценаріїв, що виступають над поверхнею, – образ прийнятний, але під водою (та й на поверхні) немає моноліту, а є щось ефімерніше та динамічніше – зрештою, та ж сама вода… Потрібні інші схеми. Наприклад: підсвідомість подібна до тієї частини реальності, яка розміщена на дальшій відстані від глядача, де предмети втрачають конкретність обрисів і є сумнівною їхня (предметів) сутність (свідомість не може побудувати стійкого оптимістичного логічного ряду)… Та, водночас, дивлячись, наприклад, на південь знаємо, що там південний полюс і навіть бачимо (уявляємо собі) кумедних пінгвінів, льодяні тороси і айсберг реальний і… навіть “айсберг” (В. Сінєльников), якщо свідомість має в пам’яті відповідні поняття - зримі образи і зможе вибудувати якийсь логічний ряд… Отож – допоки простягаються логічні ряди, там свідомість, а де границі її розмиті загальним станом абсурду, в якому вона (свідомість) перебуває: сумнівом, нерозумінням, незнанням, – там підсвідомість, як ота реальна далечінь – не бачу, але якщо бачив по телевізору сценарій про південний полюс, то бачу пінгвіна!.. Але парадокс (абсурд) у тому, що і на близькій відстані знаходяться предмети, сутність яких є сумнівною, а також предмети, які поскладані у логічні ряди , але мають суперечливий зміст, а також і такі логічні ряди, що мають сумнівну логіку… І все це наближається – віддаляється – зникає… Тож неможливо відділити підсвідомість від свідомості!
Отже логічні ряди…
… вони, інстинкти, життєво необхідні практичні навики, суб’єктивні світоглядні ряди та оптимістичні сценарїї – наукові схеми світобудови… є предметом діяльності свідомості-підсвідомості. Задля складання предметів-понять-образів абсурдної і водночас законоправної реальності в логічні ряди та розумного оперування дійсністю… Очевидно і безсумнівно: до процесу укладання тих рядів однаково причетні поняття логіки-закономірності та абсурду-хаосу (поняття одного логічного ряду), бо реальним є як одне (абсурд), так і друге (логіка).
Ст. 38. “У Всесвіті немає такої сили, котру неможна було би використати позитивним чином…” (В. Сінєльніков) – це твердження, цей логічний ряд має на увазі також і смерть як позитивний чинник реальності… Можна вибудувати логічний ряд фундаментований на твердженні: смерті неможливо уникнути, бо всі помирають (і цю невідворотність слід мати як діяльний чинник. Вона (смерть) маячить у свідомості, мов заклик до дії). Можна цьому аргументу протиставити логічний ряд, збудований на твердженні: смерть (символ повернення раю) поняття умовне, бо Всесвіт вічний (і слід поводитись розважливо: дійсність - це вічність!). Отже, будь який сценарій оптимістичний: “А як усе одно доведеться помирати, то, очевидно, немає великої ваги, коли і як ти помреш.” –“ На порозі смерті мама, певне, відчула себе визволеною і готовою все пережити наново.” (основоположник абсурдизму - Альбер Камю “Сторонній”) . Свідомість-підсвідомість, котра має (очевидно дещо корегований відповідно до віросповідання, світорозуміння, життєвих принципів…) такий логічний висновок на своїй поверхні, уже далі, в продовження сценарію закладає умовні оптимістично - песимістичні варіанти: я маю жити, або не жити (все ж таки маючи десь там, далеко, або тут, на поверхні в свідомості-підсвідомості оту “матеріальну” установку на вічність буття свідомості)…
Ст. 49. ” І не бійтесь зійти з розуму.” (В. Сінєльніков). Божевілля - діагноз умовний. Для констатації факту вашої смерті будуть використані банальніші формулювання, як то: зупинка серця чи легенева недостатність… А що божевілля? – Несподіваний перегляд свідомістю усталеного логічного ряду (звичного порядку речей). Ти маєш право на свій порядок речей у власній голові, ну, звісно за умови, що через той новий лад ти не будеш битись головою об асфальт… Загальний логічний (абсурдний) порядок, що склався в просторі ідеї-матерії віддзеркалює у свідомості-підсвідомості варіантністю (безконечністю) комбінацій логічного тлумачення; нічого нового поміж посилань немає, але яка неповторна композиція (версії твого я)… і десь там… смерть обов’язково присутня, і ти вибираєш те місце, де вона стоїть і число актів тієї комедії-драми, що мають статися перед з’явою її харизматичної постаті… а також і готовність зустріти її будь-якої миті – чи он то не вона перша в ряду? А ти прагнеш притулитися до неї і забутись у солодкім сні… Одним словом – божевілля так божевілля.
45. “Ні в якому разі не ставтеся до хвороби як до чогось поганого…” (В. Сінєльніков), хоч кожному зрозуміло: хвороба - це погано… Таке, здавалось би “божевільне” твердження носить тимчасовий характер і потрібне за для корекції логічного ряду, щоб внести поправку: хвороба твоя! А ти ж собі не ворог і тут мусиш вибирати щось конструктивніше, аніж неприйняття себе (хворого), бо це значить вибір для себе сценарію смерті… Але насправді все не так катастрофічно - наша свідомість “великий ілюзіоніст” (В. Сінєльніков) схильна до подібного “театрального” лукавства – любити себе, себе “не люблячи”, і не тільки… Ст.100 “…Тобто небажання бачити людину - це також ненависть. “ – “І така програма (ненависті) розвертається проти самого автора і перетворюється в програму самознищення…” (В. Сінєльніков). Здавалось би, згідно цієї логіки (дії ненависті на шкоду ненависникові) усі вовки (бажаючи козі смерті) давно мали б виздихати самі, але ст.62. “коза захворіла і здохла … “ (В. Сінєльніков). Насправді ж в цьому ряду усе формально-логічно правильно – коза не може, навіть гіпотетично, любити вовка, а вовк, звісно, кіз любить понад усе… Подібними до цього абсурду (так люблю, аж би з’їв) є і логічні схеми більшості моральних установок людської свідомості – це та область, де повноправно хазяйнує “великий ілюзіоніст” (В. Сінєльніков) - совість … Якщо “байдужість” (В. Сінєльніков) - душевна черствість та егоїзм, то дійсна байдужість (“небажання бачити…” (В. Сінєльніков)) – це насправді велике мистецтво імпровізації почуттями, а не одна з негативних моральних установок. Логічний ряд любов – брехня – ненависть є нерозривним, тож великою дурницею було б витягувати звідти поняття: “звинувачення” – “гнів” – “помста” … (В. Сінєльніков), як окремі, і однозначно витлумачувати їхній зміст. Наприклад: ст. 151. ” Жалість до людей обов’язково привабить відповідну агресію людей. Адже це агресивне почуття.” (В. Сінєльніков). Насправді тут автор має на увазі щось інше – не жаль (співчуття), а, може, зверхність-єхидство-надмірність-ненависть, сховані під притворним жалем, бо як же ж тоді доброчинність та милосердя без справжнього співчуття (жалю) - мов “любов вовка до кози”? Милосердя без щирого відчуття жалю, насправді буде зверхньою подачкою вищого нижчому; така “доброчинність”, зрозуміло, може викликати “відповідну агресію людей”. (В. Сінєльніков).
І нарешті cт. 202. “…Появиться відчуття справедливості і закономірності творимого. “ (В. Сінєльніков) – найважливішого моменту психотерапевтичного процесу, і вже немає особливого значення на вірних чи брехливих посилках те “відчуття справедливості “ (В. Сінєльніков) - тверда переконаність-віра фундаментується, бо категорія “справедливості” (В. Сінєльніков), тобто правочинності процесу, безсумнівно, оптимізує свідомість і додає відчуття Бога на небі та землі під ногами (лікує).
Резюме
А сумнів де? А сумнів що? Сумнів з філософської точки зору - основоположний принцип пізнання дійсності взагалі, а для аналізу тої абсурдно – логічної ситуації, в яку ти потрапив, захворівши, є особливо актуальним, бо насправді дізнатись причину свого “прагнення смерті” (хвороби) – добра половина справи, а досягнення стану переконаності-віри у справедливість “того процесу” шляхом відкидання сумнівних варіантів з логічної схеми минулого і є, можливо, шляхом подолання смерті… Та, зрештою, “смертію смерть поправ”…
Зрештою, не варто надто серйозно відноситись до психотерапевтичного методу, як до теорії світобудови, – сприймаючи“Возлюби хворобу свою” (В. Сінєльніков) як теорію світобудови, в моїй уяві навязливо з’являється портрет Альберта Ейнштейна з висолопленим язиком і виникає запитання: чи зміг би Валерій Сінєльніков подібно проводити свої лікувальні сеанси, наприклад, без штанів?..
Аж ось роблю корисний, хоч і абсурдний висновок: здоровою є та людина, яка уміє хворіти!
14. 03. 2014 р.
Виражаю щиру вдячність Богдану Манюку за граматичну правку тексту.
