Все завжди починається з диму. Багато-багато диму, причім різного - цигарковий, алкогольні випари чи купа пилу, яку звично, практично механічно чи навіть інстинктивно кидають в очі.
Тому саме через оцю завісу в перші хвилини/години/дні бачите не людину, а таку-собі fata morgana. На голові - недбалий розбурханий безлад, на язику - цинічні пошлі жартики, на кінчиках пальців - рок-н-рольні ритми. Задниця в незмінних шкіряних штанах, ноги міряють дорогу "Мартінами". Потерта косуха з секонду, партачне тату на драглистому біцепсі, дешева і міцна цигарка в зубах - красень!
А як вони вміють дивитись... Отак сяде за барною стійкою, загорнеться в дим і, здається, впадає в анабіоз. Проте це не так - варто лиш на горизонті з'явитись кому-небуть цікавому (чи, швидше - цікавій),як наш крокодильчик одразу прокидається. От ти йдеш і просто фізично відчуваєш, як суцільну завісу лазерним прицілом прошиває погляд примружених очей. Такий вдавано байдужий, і водночас такий цікаво-пекучий.
Так, одна із найосновніших рис хлопчиків рок-н-ролу - це цікавість. Якби не ця спокусниця, думаєте, вони б травили легені - цигарками, печінку - алкоголем, шкіру - чорнилом, а голову - роком?
Фіг там! Вони були б чемними, хорошими, зразковими сонечками, які люблять свою мамочку, ходять у попрасованих шкарпетках і співають у церковному хорі.
До речі, про мамочку - кого-кого, а її вони справді люблять, як би показово не викаблучувались. Навіть в пеньок п'яні подзвонять чи напишуть, що вдома не ночуватимуть. Адже мамочка - це святе, вона хоч і бурчить та пиляє, проте все ж годує і навіть інколи хвалить та по голові гладить.
Що-що, а похвалу і особливо захват ці хлопчики люблять більше за пиво, портвейн і блок "Lucky Strike". Їх не хлібом годуй, а оваціями і захопленими поглядами. Кажуть, соловей піснями не ситий - цим же пташечки тільки дай дзьоб відкрити, то такі романси почуєш, що Шаляпін в унітазі від заздрощів топиться. Вони годинами розповідатимуть про те, як у світі важко талановитим людям жити ( адже кожен, без сумніву, якщо не геній, то само(у)родок так точно). Гарантую, такої сортової локшини ви зі своїх вух точно ще не знімали!
Алкоголізм, яким рок-н-рольні хлопчики так люблять гратись, у них також специфічний. Попри всі ля-ля, справді пити вміють одиниці. Вистарчає переважно 4-5 літрів пива, або 200-300 грам віскі, щоб бідолашнятко побігло сповідатись Білому Генералу.
Але скільки пафосу до цього позорного моменту буде! Повний джентельменський набір: і супергеройські історії, і залицяння, і демонстрація своїх скромних, але беззаперечно страшенно геніальних і дуже унікальних талантів. І, як показує практика, в найпоетичніший момент вас перерве відчутний тільки йому непереборний поклик Іхтіандра, якому прийшов час побесідувати саме з цим хлопчиком. Краще не пручатись, зрозуміти і відпустити, інакше вам самим від цього гірше ж буде.
Ще одна характерна риса цих хлопчиків - вони завжди загублені. Переважно в часі, трохи рідше в просторі і майже завжди - в самому собі. Думаєте, так просто постійно підтримувати оце кагбебрутальне амплуа, особливо якщо насправді ти няшенька-кучеряшенька? Нічого подібного! Оці всі фірмові, показно недбалі жести потребують насправді постійного напруження та зосередженості. В жодному разі не можна показати, що за всією цією протитанковою їжакуватістю насправді сидить маленьке миле пухнасте кошеня з величезними переляканими очиськами. Стільки часу старанно будувати таку фортецю вдаваного пофігізму, стільки сил на це покласти - а потім так легко здати позиції? Та ви що! Вони швидше втечуть світ за очі, придумавши чергову паскудну відмазку, аніж дозволять кинути хоч один погляд за триметровий паркан своєї "крутості".
Хлопчики рок-н-ролу страшенно безвідповідальні, за що часто отримують люлей від оточуючих. Легше знайти торішній сніг, збігати за смертю і повернутись назад з пекельними магнітиками, аніж дочекатись того, про що ви просили. Хлопчики люблять багато випендрюватись, і зовсім не люблять хоч щось робити.
Також переважна більшість з них боягузливі. Не маються на увазі бійки - в цьому вони переважно перші. Говорю про сміливість брати на себе ту ж таки відповідальність за вчинки, чи зробити для когось щось приємне просто так. У свідомості в них відразу засвічується тривожна лампочка "А раптом". А раптом не вдасться, і він виставить себе дурнем! Або - що ще гірше - раптом з нього сміятимуться! Це взагалі прирівнюється до світової катастрофи, внутрішньої ядерної війни. Хіросіма, Нагасакі і Чорнобиль вкупі разом видаються дитячими забавками порівняно з однією вибитою цеглинкою в стіні особистісної фортеці.
Хлопчики рок-н-ролу страшенно люблять, щоб про них піклувались. Вони відбрикуватимуться, але це один із найкоротших шляхів до завоювання цього карткового будиночка пафосу. Нагайка і пряник, ігнор та піклування, які вміло чергуються, принесуть вам на шовковій подушечці ключа від усіх дверей, воріт, скриньок і взагалі замочків всередині бідолахи.
Балакучість - жахлива і часто дуже кумедна їхня слабинка. Що-що, а побазікати вони люблять. Тільки побачать вдячні вуха, як одразу на них присідають, і заводять такі монологи, що Гамлет супроти них відчуває себе ще гіршим невдахою. Дуже рідко балаканина виходить концептуальною - переважно це або самопіар, або щось дуже загальне, про погоду і природу. В процесі часто люблять прибрехати і тут же благополучно про це забути - прекрасна можливість потім познущатись з них.
Рідко (а точніше - ніколи) не визнають своєї провини, страшенно самозакохані і жахливо марнославні - і як, питається, такі страшні створіння взагалі на світі існують?
Як вже писала раніше, цікавість не лише кішку погубила. Насправді хлопчики рок-н-ролу надзвичайно милі та хороші створіння, а отой ввесь напускний бруталізм - всього лиш дим, з якого завжди все починається. Коли завіса розсіюється, то бачиш перед собою розгублене і втомлене створіння, яке не знає, що йому робити і куди йти. От і сховалось колись від негараздів у пісочний замок, який з часом переріс у косо-криво муровану башту. В цих хлопчиків постійний режим Вовченятка із мультика "Капітошка": "Щоб усі боялись, щоб не насміхались!". Злякавшисьрозгубившисьрозчарувавшись один раз, вони тріснуть, але на ті самі граблі не наступлять, бо тікають від того садового причандалля світ за очі. Тобто у такий по поганому привабливий та оманливо-спокусливий світ рок-н-ролу.
Димом все починається, ним же і закінчується, адже якщо хлопчик вчасно не схаменеться, то здимлять раз і назавжди всі перспективи та можливості. Примарна свобода, яка спершу так манила і п'янила, виявиться насправді затасканою дешевою шльондрою, яка реготатиме з марних намагань обернути її на принцеску.
Але война - фігня, главноє - маньоври. І коли через туман видимість нульова, доводиться іти по приборах. А на датчиках - молодість, тобто саме час творити дурниці.
Тому побачивши чергову димову завісу, сміливо йдіть до неї. Провести (чи просто вбити) час із рок-н-рольним хлопчиком - це справді весело.
Ви, звісно, пошкодуєте.
Але вам точно сподобається.
