Rocknrolla
- Ви готові до інтерв’ю, можемо починати, адже вам через 20 хвилин на сцену. Розважати натовп, який давно чекає шоу.
- Натовп? Шоу? – та хто такий взагалі, що тобі потрібно. Хіба у 21 столітті перевелися школи якісної журналістики. Я не дозволю якомусь мудаку зіпсувати собі настрій перед виступом. Для чого ти взагалі існуєш, сука. Йди геть і запроси когось іншого, можливо в коридорі знайдеться цікавий журналіст, професіонал який хоче мені сподобатись та розуміє цінність першої сторінки. Бігом звідси.
Отримувати задоволення від кожної хвилини цього пришвидченого життя, ось що потрібно не забувати. Чистий гедонізм може бути і без наркотиків. Заправлений алкоголем, цього цілком вистачить. Не тільки для себе самого, а й оточенню, що завжди чекає на щось хороше чи гидке, аби тільки задовольняло нагальні потреби душі та серця. Щось схоже було у рицарскі часи, коли вбивали не задумуючись, проте ефектно. Такого життя бракує нам сьогодні, - я це знаю напевно, не намагайтеся зі мною сперечатись. За людську смерть сьогодні жорстоко карають, а ще за безневинну. Тому залишається не багато...сидіти та курити, втупившись в сусіда навпроти.
Чорт, знову хтось приперся. Навіщо так грюкати у двері, я маю прекрасний слух. – Іду, іду, зачекайте. Якщо це знову той недоумок то йому не солодко прийдеться, бо маю настрій добряче розігрітись перед концертом.
– Привіт, ви хто?
- Мене звати Енді, я журналіст, працюю в одному не дуже відомому музичному журналі. Проте мою колонку...
- Стоп, стоп, стоп, яку ще в біса колонку, про що ти чувак. Тут моя гримерка, мій алкоголь, мої думки та дзеркало в якому ти можеш побачити моє відображення, бо власного ніколи не мав. Тебе ніхто у цьому житті не помічає, а ти прийшов до мене зі своїми диктофонами та блокнотами, хто тебе сюди запросив?
- Аааа, мені сказав колега про те що...
- Зачекай, то ви ще колеги, оце так. Мудак і не видимий мудак з одного мудацького цеху, який претендує називатись журналістикою. Я правильно зрозумів!?
- Взагалі то все трішки не так, містер Сєповіч, але я краще піду собі.
- Ну так йди, чого взагалі було приходити, забирати мій час. Розповісиш у своєму домі літер, що тебе відіслали на хуй, має бути весело, от побачиш.
От чого такі зануди псують людям потенційні моменти щастя, адже це мій перший виступ за стільки років. А вже й мимоволі починаєш замислюватись, для чого потрібен цей концерт. Роками ідеї народжуються, а за кілька хвилин чи секунд помирають, проте залишають слід. І не так важливо де, а те - кому та ідея знадобиться, як своєрідне натхнення на ще один момент виживання. Сучасний світ може запропонувати два варіанти, виживати або ж кайфово існувати. Ну вкрай рідко зустрічаєш людей, які живуть на повну горлянку. Тобто вдихають повітря, ніби після ментолової жуйки чи цукерки.
Часу до виступу залишилось не так і багато, іншими слова – піздєц, як мало. Потрібно знайти цих покидьків музикантів і рвати всіх на шматки залишками власного генія. Вигукувати фрази на кшталт, покажіть мені свої... давайте разом...але це діє і це прекрасно, адже відчуваєш себе таким могутнім та задоволеним. Головне, що після вдалого концерту, усі повертаються щасливі, хто більше, хто менше.
- Чорт забирай, де тебе носить чувак? Ми вже, принаймні більшість з нас, уточнюю бо ти це любиш, подумали виступу не буде.
- Хто вам таке повідомив, чого раптом не буде? Все в порядку, просто намагався підігріти ажіотаж у пресі. Частично це мені вдалося.
- Ну ажіотажу і так не бракувало, по-перше – пауза на цілих сім чи вісім років, по-друге – новий альбом “ My baby, ouuyeah”, думаю цього б вистачило з головою. Не хочу запитувати про деталі твого частично, адже тих журналістів у коридорі, було важко не послати подалі.
- На хуй?!
- Можна і туди, хоча. Все правильно, ми рок-зірки і маємо тримати удар.
- Як це низько Дюку. Зводити усе до фізичної розправи. Гадаю, що цілком можливо обійтись музикою. Адже музика, руйнує людські голови не гірше за кулаки.
- Ти маєш рацію, ходімо і вдаримо по головам, нашим новим творінням.
- Як і домовлялись, нічого зі старих альбомів грати не будемо. Чого б нам таке рішення не коштувало після, але до, - ми безсмертні, духи сободи, які не грають за правилами.
- Тоді ходімо, хлопці чекають хороших новин та гучного виступу.
Який момент при виході на сцену, мені подобається найбільше, - запитаєте ви, а я вам відповім. Коли всі прожектори, кожен ліхтарик цієї констукції, засліплюють тебе теплом та яскравістю, яка ніби роз’їдає очі, а потім різко помічаєш публіку, при цьому ще не повністю розплющивши свої очиська, яка так гучно вигукує, знайому тобі назву, з темряви. Намагаючись докричатись до кожної зморшки на твоєму обличчі, від цього блядського світла. Кожен вигук дає зрозуміти, що ти живий, а не летиш по тунелю свого закінченого існування.
Ось це і є той момент, який зжимає твої яйця, сильніше ніж подружка під час оргазму. От чому усі рок-н-рольщики, та й не тільки, обожнюють світлові ефекти, не кажучи вже про музичний натовп власних фанів. Немов ті комахи, летять з шаленою швидкістю на музичні інструменти, при цбому вдаряючись об мугутні тіла охоронців. Котрих більшість ненавидить, за вістані між зіркою та землею, а я їх люблю. Бо ті мужні охоронці, дають шанс залишитись в трусах, які з такою турботою, купувала мені мама. Кожен виступ, гастролі, фестивалі забирають тони енергії, тому сил ходити по магазин нема. Це також може бути відповіддю на наступне запитання. Чому музична пауза вашого гурту затяглася на сім років? Цікаво хто це рахував, з чого взято відлік. Здавалось, що світ більше не потребує музики та енергії – “ My baby, ouuyeah”. Жодна сволота не зрозуміла, не підтримала наше рішення у то й момент. Спільне рішення, прошу зауважити, бо це важливо і трапляється не так вже часто. Проте, кому яке діло, це вже історія. Ми були справжніми рок-зірками.
Завжди ігноруєш перші ряди, адже кого там тільки нема. Від малолітніх дівчаток з третім розміром грудей, підстаркуватих групіз, яких ще хтось й далі періодично потрахує. Хоча найбільше лякають не вони, а юні хлопчики зі своїми зачісками. Часто переслідує думка, що десь подібне бачив і зовсім нещодавно. Повертаюсь до гримерки, дивлюсь у дзеркало і о диво, стає зрозуміло, що слідуюча пісня мусить почекати. Десь тут має бути чарівна коробочка з порошком. Чорт-забирай, ну скільки можна її шукати.
- Сєповічь, ти знову за старе, навіщо ці наркотики , адже й так весело. Публіка просто в захваті від нового альбому.
- Дюк, краще не починай.
- То гратимемо на біс?
- Зачекай, спочатку біс зайде через праву ніздрю і вийде через ті двері, а ми вже за ним. Підаркуваті юнаки й дівчатка геть подуріли.
- Стоп, як дівчатка можуть, але окей. Залишмо ці деталі.
- Дюк Фівор, краще йди запитай, який трек грати на біс і напишіть мені це десь. Пам’ятай, - старих пісень не виконуємо. Ааа і ще одне, синглу теж. Вперед, я за тобою.
І ось вони, ці перші ряди Крістал-холу, заповнені вщент. Оновлені, краще б сказати реанімовані, кумири з новим творінням. Не пропустіть, обіцяє бути цікаво, таке можна прочитати у пресі. Жоден з нас цього не говорив. Давай Сєповіч, вивчай вже забуті обличчя, тримайся за можливість здобути нових фанів, взірвати чарти, відродити продаж музики старами форматами з новими рамками. Нехай і через інтернет, головне що гонорари чекатимуть у гримерці. Обирай чий ротик всмоктуватиме твою рідину. Безмежність любові, яка відлунюватиметься від стін і до вух, кожного бажаючого прийняти участь в цьому спектаклі. Під гучною назвою, „My baby, ouuyeah” повертаються, тільки увімкніть ваші динаміки та серця, і ви не пошкодуєте. Беріть з собою свої другі, треті, четверті половинки, ця музика змусить їх віддатись вам цього ж вечора. Під цей альбом ви помрете, народитесь знову, воскресните з лона попу, до вершин чистого рок-н-ролу.
Так, ще крок і на мене чекають незабутні відчуття повернення. Збуджена публіка вже зачекалась, потребує дивовижного виступу, хорошої музики з брудним минулим. Не повірите, теж цього хотів, ще якісь пів години тому, але тепер ні. Здається це буде не правильно, нікчемне дежавю, яке не даватиме спокою кілька років. Не те, щоби я цього не бажав, навіть потребував у певні моменти, проте ні. Не сьогодні! Мене нудить від цих обличь, щасливих і не дуже, які не розуміють цього повернення. Як і не розумію його я, тому потрібно йти геть. Дюк Флавор та компанія зіграють новий матеріал без свого скромного вокалу. Потібно швидче дістатись дверей, не озиратись навколо – тільки тікати.
- Зачекай, ей зажди. Куди так поспішаєш, адже там на іншій стороні на тебе чекає музика.
- Це ти до мене? Здається я не та хто то потрібна.
- А ти знаєш хто мені потрібен?
- Гадаю, що так. Принаймні знаю де ти маєш бути в цей момент. Публіка готова злизувати зі сцени твій піт.
- Цікаво-цікаво, проте мені потрібне інше. Як тебе звати?
- Кому сьогодні потрібні імена, так само, як і рок-зірки.
- Ти маєш авто? Залюбки послухав тебе по дорозі до...неважливо куди. Просто невеличка подорож. Двоє молодих, цікавих та сексуальних.
- Хіба тобі не 43?
- Що ти хочеш цим сказати, я і далі лишаюсь молодим. Мені ж не 73, ще є куди рости. Досить вже цієї безглуздої словесної перепалки. Хочу почути чітку відповідь на запитання.
- Це ти про поїздку в нікуди.
- Так, чорт забирай, саме про це. Дорога є дорога і не важливо куди.
- Знаєш в мене інші плани та й своїх проблем вистачає. Я всього лиш журналістка, яка спізнилась на прес-конферецію. До вашої творчої мено паузи, навіть мріяти не могла про таку зустріч з тобою. Час змінив усе на твою користь, тому прощавай. Завтра має вийти цікавий матеріал, можливо він зробить мене більш знаменитою аніж тебе. Дякую тобі за це! Мало не забула сказати про головне. Дюк Фівор, набагато сексуальніший ніж ти. Не знаю чому усі обожнювали саме тебе. Даєш йому не погану можливість здобути першу сходинку у рейтингу.
- Все сказала, тоді пішла до пекла, сука.
Єдине, що мені б по-справжньому хотілося у цьому самотньому, сповненому сексом світі, це написати про свою подорож до кінця всесвіту. Тільки малесенький нюанс і зупинив клавіші клавіатури, увесь час я був в одному місті. Ховався у інших реальностях та вимірах уяви. Своєї чи чужої, вже й не згадаєш. Від цього мої дороги життя, як почалися у дитинстві, так там і завершились. Коли відкрив дверцята старого батькового мерседеса і виблював прямо під ноги люблячої тітки Зої. Музика рятувала і водночас позбавляла мене асфальтових пригод та грунтових походів. Звісно, було багато гастролей, але що я міг в той час відчувати, крім алкоголю, наркотиків, балакучих компаній, солоденьких губ вродливих школярок на своєму члені і тд. Список можна продовжити. Ось чому ці переїзди не були подорожами, яких потребував не менше від слави.
- Ти читав це? Голос Дюка врізався у вуха, немов вантажівка, яка не помічає вдумливого пішохода. – Усі музичні критики в один голос стверджують, що наш вчорашній виступ, - повернення року. Не погано,егеш.
- Можливо і не всі. Ще один матеріал напевно тебе зацікавить не менше.
- Годі тобі, новий альбом „My baby, ouuyeah” на перших позиціях чартів. Ми повернулись! Мало хто вірив у наш успіх, а вийшло все так, як і запланувалось з самого початку.
- Напевно, проте початок привів до ефектного закінчення. Завтра я їду до Європи.
- Хочеш вже завтра почати наше турне Європою, чи не за швидко?
- Дюк, це кінець, як ти не можеш врубатись. Мені потрібно було вісім років, щоби зрозуміти, що усе пішло не так. Цей час, який ще залишився хочу присвятити собі, пошукам чогось справжнього.
- Це якийсь піздєц. Не можу повірити. Тобі було замало відпочинку. Всі ми погоджувались на кожну забаганку твого его. Робили так, як було потрібно саме тобі, аби тільки зберегти цей гурт. Досягали вершин і відмовлялись враз від усього. Думаєш нам це подобалось. Та я дружину з малесенькою дочкою залишив заради цього повернення і нового альбому. Усі ми пережили складний період і зараз ти хочеш сказати, що їдеш невідомо куди шукати себе. Так чому ж не сказав це тоді, щоб була хоч якась можливість створити новий проект, без такого егоїстичного мудака, як ти.
- Мені прикро, ще не пізно для змін. Принаймні вдалий початок ви отримали.
- Тобі, блядь, прикро...
- Думаю, що можу звалити навіть не пояснюючи жодному з вас причин, щодо мого рішення. Я вклав у цей гурт дуже багато та допоміг створити довготривалий музичний бренд. Тому, тобі залишилось набагато більше аніж мені. Маєш розвинути успіх „My baby, ouuyeah” і продовжувати творити музику. Хіба не чудово!? Можеш вигадати історію мого зникнення. Долучи до цього пресу і не матимеш жодних проблем. Хочеш, будеш новим вокалістом з обличчям старого гітариста й засновника цтого ж гурту. А ні, то візьміть когось іншого, проте лідерство за тобою. Варіантів сотні, просто зроби вдалий крок. Отримуєш від моєї скромної персони у подарунок зелене світло на усі подальші рішення. Тільки-от одне чого попрошу, так це усі прибутки від нового альбому на мій рахунок і жодних згадок, що хоч якось пов’язуватимуть мене з „My baby, ouuyeah”. Маєш чудові шанси стати головною зіркою рок сцени, а я йду геть. Не хочу бачити усе це. Прощавай Дюк.
