Настала весна. По дорогах потекли струмочки. По калюжах купаються пташки. Журавлі радісно курличуть, повертаючись додому. Першоцвіти плачуть росою, радіючи сонцю, яке пробуджує все від зимової сплячки. На деревах з’являються перші бруньки. В парку б’ються два горобчики за першого черв’яка, але як завжди виграє синичка. Поряд в’ється річка, вона ще сонна, але вже гонить кудись, поміж мостами, в даль, першу баржу. Все співає, буяє, радіє. По парку блукають люди. Хто в зимових куртках, хто у весняних, хто в шубах. Всі поспішають жити, не звертаючи уваги на оточуючий світ, на весняну красу. Дехто, навіть, не звертає увагу на світлофори, перебігаючи ще слизьку дорогу… Як і ось ця жіночка років п’ятдесяти в сірій куртці з двома торбами. Цікаво, про що вона думає…
- Гроші! Гроші! Гроші! Де взяти гроші… «Ох,Боже, Боже, трошки того віку, а як важко його прожити»1 . Вже весна. Дочці потрібне нове взуття, а то старі черевики вже каші просять. І пальтечко якесь вона ж у нас модниця. Та й що вона гірша за інших? Сину потрібно за навчання заплатити, може стане поважною людиною та вирветься з цього болота.
Діти, діти, нащо я вас породила, щоб ви побиралися, борсалися у цьому злиденному багні? Та й від кого я вас породила… і говорила мені мати, що нічого путнього з цього лежня не стане, тільки і вміє, що горілку дудлить, як ото дитя до соски, так і він до пляшки. Усе гад з дому винесе, поки я на роботі. На роботі. Як звучить. Хіба то робота – каторга, прибирати за нашою «елітою». За копійки чистити їх золоті туалети, а вони тебе за людину не вважають. Ех, якби вас…
- Боже, Боже. Де взяти грошей? І продати нема чого. Телевізор за який кредит не віддали чоловік виніс «аж за три літри». Ох, пропаща сила, та бодай та горілка тобі поперек горла.
По місту мчить тонована іномарка, минаючи кричущий «червоний». На кермі крізь тоноване скло видніється Rolex.
- Деньги, деньги, где взять деньги? «Ох, Боже, Боже, немного этой жизни, а как сложно ее прожить»1 . Может продать квартиру в городе, или беху. Хочу, хочу… Неужто я не насобираю на какую-то яхту. Хм… «Какую-то» - 16 метров длина почти 5 ширина восемь спальных мест. Эх… Ну ничего, я утру ему нос. Что его пятиместная против моей восьмиместной, а дизель на половину сильней, он локти себе еще покусает. Знаю, скажу подчиненным что кризис, что денег нет, будут позже и премий тоже не будет, а еще продам беху. Ничего как-нибудь рассчитаюсь, по чуть-чуть. Да ну и зачем им эти деньги, сколько им нужно. Крыша над головой есть, а поесть что-то найдут.
- Боже, Боже! За що мені така мука. Єдина надія премія. «Премія» - 300 гривень. О, слава Богу, що хоч на світлофорі зелений…
Мокрий асфальт. Свист шин. Крики. Удар. Кювет. Стовп. Вибух… В кюветі догорає іномарка. На асфальті останні подихи життя. Сіра закривавлена куртка. Спалахи свідомості.
- Гроші… Гроші… Де взяти гроші… На… похорон…
